Китай уважно аналізує війну президента США Дональда Трампа проти Ірану, намагаючись зробити висновки, які можуть стати корисними у разі будь-якого майбутнього протистояння, зокрема навколо Тайваню. У Пекіні ретельно вивчають наступальні можливості США й дедалі більше схиляються до думки, що стратегічний баланс в Індо-Тихоокеанському регіоні зміщується на користь Китаю. Про це пише Bloomberg з посиланням на західних посадовців.
За їхніми словами, китайська влада, ймовірно, отримує надзвичайно цінну інформацію, спостерігаючи за військовими діями США в Ірані. Ці дані Пекін майже напевно врахує у власному військовому плануванні на випадок потенційного конфлікту довкола Тайваню.
Попри те, що Китай і далі оцінює економічні та дипломатичні наслідки війни США й Ізраїлю з Іраном, Сі Цзіньпін, імовірно, позитивно сприймає те, що увага та ресурси Вашингтона частково перемикаються з Індо-Тихоокеанського регіону на Близький Схід.
Однією з причин для такого висновку західні посадовці називають передислокацію американських військових ресурсів з Азії в напрямку Ірану. На цьому тлі китайські військові можуть вбачати для себе певні переваги. Це також свідчить, що від війни США з Іраном потенційно виграє ще один суперник Вашингтона. Раніше союзники США вже застерігали, що зростання цін на нафту та послаблення санкційного тиску також можуть бути вигідними для Владіміра Путіна.
На відміну від більшості лідерів країн G20, Сі Цзіньпін досі публічно не висловився про американську операцію проти Ірану, який залишається важливим партнером Китаю. У Пекіні, схоже, поки що намагаються зрозуміти повний масштаб наслідків цієї війни. Водночас, хоча Китай неодноразово заявляв, що Тайвань має перейти під контроль Пекіна, за потреби й силовим шляхом, ознак підготовки до негайного втілення такого сценарію наразі немає.
Додатковим чинником невизначеності залишається масштабна чистка в китайському генералітеті, яку Сі Цзіньпін розгорнув у межах антикорупційної кампанії. Це найбільше кадрове потрясіння в армії Китаю з часів завершення епохи Мао Цзедуна у 1976 році, і воно вже породило сумніви щодо готовності Народно-визвольної армії до великої війни.
Водночас окремі впливові китайські коментатори висловлюються значно відвертіше. Колишній головний редактор Global Times Ху Сіцзінь минулого тижня провів прямі паралелі з Тайванем і заявив, що затяжна війна продемонструвала «напруженість» американських військових можливостей, навіть попри те, що Іран був ослаблений багаторічними санкціями.
Союзники США в Азії тим часом перебувають у стані підвищеної готовності, адже Пентагон продовжує витрачати свої запаси озброєнь на Близькому Сході. США перекидають із Японії до регіону до 2400 морських піхотинців, а також командний корабель з ескадрильєю винищувачів F-35 і вертольотів на борту. Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон також підтвердив, що Сполученим Штатам, імовірно, доведеться перекидати системи протиповітряної оборони на Близький Схід після повідомлень про виведення з Азії пускових установок сучасної системи ПРО.
Західні посадовці також вважають, що Китай позитивно оцінює швидке виснаження американських запасів боєприпасів у перші тижні війни. Американським силам довелося витрачати дорогі й складні для швидкого поповнення перехоплювачі, щоб відбивати іранські удари. Зокрема, для знищення відносно дешевих дронів Shahed-136 США та їхні союзники були змушені застосовувати системи, розраховані насамперед на боротьбу зі значно сучаснішими загрозами.
Офіційної оцінки повної вартості кампанії Вашингтон не оприлюднював, а відкриті дані про запаси ракет залишаються обмеженими. Водночас The New York Times повідомляла, що лише за перші шість днів операції проти Ірану витрати США сягнули 11,3 мільярда доларів. У Rheinmetall AG оцінили вартість американських боєприпасів, використаних упродовж перших 72 годин війни, у 4 мільярди доларів. За цією оцінкою, йдеться приблизно про 400 крилатих ракет і 800 перехоплювачів протиповітряної оборони.
На думку частини китайських коментаторів, такий перерозподіл американських сил свідчить і про появу тріщин у здатності Заходу проєктувати військову силу в регіоні, що безпосередньо межує з Китаєм.
