Людство не покидає мрія створити штучне золото. Якщо середньовічні алхіміки зверталися до магії, еліксирів і таємничих символів, експериментуючи з ртуттю в пробірках і тиглях, то сьогоднішні стартапи діють не в темряві містичних лабораторій, а в яскравому світлі термоядерних реакторів. Проте питання залишається тим самим: чи можливо перетворити звичайний метал на благородний? І якщо так, у що виллється це досягнення для людства?
Якщо можна створити золото: стартап із Сан-Франциско кидає виклик основам глобальної економіки
Американський стартап, що заявив про прорив у галузі ядерного синтезу, не лише підкинув дров у вогонь наукової дискусії, а й торкнувся архетипного образу золота як уособлення багатства, стабільності та сили. За словами представників компанії, в процесі високотемпературного керованого синтезу потенційно можливе перетворення ртуті – важкого металу – на золото, причому не в мікроскопічних кількостях, а в масштабах, які можна вимірювати тоннами на рік.
На перший погляд, це може здаватися науковим шоу – видовищною новиною з розряду “дивовижне майбутнє вже поруч”. Але за цим видовищем – куди глибша реальність. Якщо технологія справді здатна відтворити золото штучно і промислово, світ чекає глобальна переоцінка вартості цього металу. Золото вже не буде виключно результатом видобутку, ринку, біржових спекуляцій чи геополітичного контролю над покладами. Його можна буде створювати.
А це, у свою чергу, б’є по одному з ключових стовпів фінансової архітектури – довірі до золотовалютних резервів. Якщо будь-яка розвинена країна з доступом до реакторів здатна виробляти власне золото, то воно перестає бути дефіцитною цінністю. І стає – як це не парадоксально – технологічною сировиною, залежною не від надр, а від наукової бази, обчислювальної потужності та енергетичних рішень.
На кону не просто золото як хімічний елемент. На кону – роль науки як інструменту впливу. Ядерний синтез – технологія подвійного призначення, і перетворення ртуті на золото лише підкреслює, наскільки межа між цивільною наукою й стратегічною потугою може бути розмита.
Для України це і виклик, і шанс одночасно. У світі, де багатство вже не добувають із землі, а створюють у лабораторіях, пострадянська модель “сировинного придатка” виглядає приреченою. Ми можемо й далі продавати зерно й руду, поки інші створюють золото з ртуті. А можемо – і це буде складніше – інтегруватися у вісь наукової модернізації, де реальні ресурси – не копальні, а ідеї, лабораторії, дослідницькі інститути та технологічні амбіції.
Стартап із технологією, про яку мріяли алхіміки, змушує задуматися не про хімію, а про владу. Бо в новому світі виграє не той, у кого золото в сейфі. А той, хто здатен його створити. Отже, стартап із Сан-Франциско каже, що вміє використовувати нейтрони з реакції термоядерного синтезу (дейтерій‑тритій) для перетворення Hg‑198 на Hg‑197, який за ~64 години перетворюється у стабільне Au‑197.
Стартап оцінює, що реактор потужністю 1 ГВт може давати до 5 тонн золота щороку – це приблизно 5 000 кг, навіть без зниження енергопродуктивності. Щоб отримати 1 кг золотих злитків, може знадобитися 263 000 $ на електроенергію (якщо брати тариф 0,15 $/кВт·год), а ринкова ціна зараз близько 100 000 $/кг.
Базовий ізотоп Hg‑198 – розкішна сировина, вартістю приблизно 15 000 $/мг очищеного продукту, і його лише ≈ 10 % у природному ртуті. Окрім того, щоб стати безпечним, золото спочатку буде радіоактивним і потребуватиме 13–18 років зберігання.
Щодо наукової перспективи цієї “алхімічної” технології, то принцип реакції (n,2n) давно відомий, і навіть CERN використовує нейтрони для синтезу мікроскопічних кількостей золота, але там це частинки pico‑грамів, а не промислові обсяги.
Наразі сучасним “алхімічним” стартапом опубліковано докладний preprint “Scalable Chrysopoeia…” з нейтронними симуляціями й проєктом tokamak. Експерти з DOE (PTPL) кажуть, що на папері все виглядає цікаво, але залишаються серйозні питання щодо вартості нейтронів, масового отримання Hg‑198, й поводження з радіоактивністю.
Згаданий стартап має 12 співробітників, інвестиції від приватного сектора сягають 5,9 млн $, гранти DOE приблизно 4 млн $, але реальний реактор можуть мати через 5–10 років. Наразі вся наукові результати симуляційні. Ніякого реального “золотого” злитка ще не отримано.
Від філософського каменя до CERN: як людство марно намагалося створити золото
Стародавні та середньовічні спроби алхіміків пояснювали природу золота міфами, а спроби перетворити свинець, ртуть чи біонічний “філософський камінь” не дали результатів.
У 1941 р. у Гарварді нейтронне бомбардування ртуті давало радіоактивні ізотопи золота, але їхня нестійкість і мала кількість унеможливлювали комерційне виробництво. У 1980 р. Сіборг в Берклі отримав кілька тисяч атомів золота з вісмуту через прискорювач, що стало черговим досягненням, що не мало практичного значення.
Нарешті, цьогоріч CERN (в експерименті ALICE, LHC) вперше задокументував режимні кількості золота (≈ 86 млрд ядер або ~89 000 ядер/сек), але загальна маса склала тільки ≈ 90 пікограмів, що тане за мить.
Зі шкільного курсу хімії ми пам’ятаємо, що золото – хімічний елемент з 79 протонами. Щоб інший елемент (наприклад, свинець – 82 або ртуть – 80 протонів) перетворити на золото, треба зняти або додати протони чи нейтрони. Це можливо лише через ядерні реакції або бомбардування нейтронами-протонами, або екстремальні умови реакторів чи інших пристосувань.
Як йшлося вище, CERN видаляє 3 протони з ядра свинцю і так виникає золото (але лише атомарне й на мить). Інший приклад – кульові промені, що, бомбардуючи ртуть у 1941-му, породили короткоживучі ізотопи Au‑198.
Втім, віра у диво закінчується при згадці про витрати на енергію і обладнання, що кратно перевищують ринкову вартість золота – іноді у трильйон разів. Для прикладу: 1 кг штучного золота коштує приблизно в 10¹⁵ разів більше від природної ціни золота.
Щоб створити корисне, стабільне золото (Au‑197), потрібно щоб процес забезпечував саме цей ізотоп. Але часто утворюються радіоактивні ізотопи, зокрема, Au‑198, які треба чекати ≈ 2,7 доби, щоб вони розпались, але можуть продукувати і інші токсичні. На практиці процес потребує спеціальних сховищ і кілька років для знешкодження радіоактивності, що додає складнощів і витрат.
Центробанки не вірять у “золотий демпінг”: штучне золото не змінює глобальну гру
Якщо технологічно можна буде “виробляти” золото у значних обсягах, логічно очікувати впливу на пропозицію. Але змінити гру можуть два ключові чинники. По-перше, шалено високі витрати на виробництво. Поки технологія не стане дешевою, штучного золота буде дуже мало. Та навіть натяк на майбутній постійний випуск може знизити цінові очікування на ринку.
Відомо, що золото – важлива ставка в портфелях центробанків. У 2024–2025 роках, за даними ECB і World Gold Council, центробанки тримали золото на рекордному рівні – 35 400 т, що складає приблизно 14% валютних резервів.
Якщо золото стане недорогим і масштабним ресурсом, зміна ставлення центробанків неминуча. Але поки це не раціонально, навіть 95 % респондентів опитування WGC вважають, що ЦБ й надалі будуть накопичувати золото. Сьогодні це зберігач вартості та захист від валютних криз, і поки штучного золота нема, ця функція залишається незмінною.
Традиційно золото вважається ефективним захистом від фінансових потрясінь. За умов гіпотетичної технології штучного виробництва ринок відповість високими початковими витратами, повільним масштабованим входом у виробництво, а отже захисна функція золота може зберегтися ще довго. Для інвесторів та ЦБ це означатиме збереження золота як стабільної страховки навіть у нову епоху.
Отже, наразі ризику “золотого демпінгу” – руйнівного зниження цін в результаті масового “штучного золота” – не передбачається.
Коли золото втрачає ауру: чи переживе символ вічності свою індустріалізацію?
У багатьох традиціях золото – не просто багатство, а символ божественної чистоти, тривалості та влади. Так, інки та ацтеки називали його “потом сонця”, вбачаючи в ньому прямий зв’язок між землею і космосом. У європейському мистецтві – від стародавніх монет до сучасних інсталяцій – золото позначає царську велич і невразливість.
Якщо сьогодні хтось каже, що золото можна штампувати на фабриці, це знімає всю містичність. Релігійний кодекс і культурний тренд мігрують із “священного” до “підручного матеріалу”, руйнуючи символічну глибину.
Оскільки золото довший час було еталоном, то якщо його “виробляти як у цеху”, утрата ексклюзивності зменшить його престиж, перетворить на менш привабливий метал. У масовій свідомості золото символізує безпеку, спадок чи вдалу інвестицію. Якщо ж його особливість втрачається, втрачається й психологія накопичення. За Фрейдом і Бодрійяром, втрата аури (сакральності) знецінює сам символ: золото стає ще одним товаром.
Колись алхіміки шукали спосіб врятувати душу й природу, тепер шукають прибуток. Очевидна зміна підходу: раніше алхімічна трансмутація вважалася шляхом до мудрості. Сьогодні трансмутацію подають як бізнес-модель – з прибутком, масштабом і ринком.
Якщо штучне золото стане реальністю, ми не просто втратимо цінність металу. Ми загубимо частину себе: віру в сакральне, унікальне, містичне. Ми перейдемо від культури алхіміків до культури індустріального продакшну – і тут треба зупинитися й серйозно подумати: які цінності ми готові втратити заради технології?
Тетяна Вікторова
