Міністерство освіти і науки України знову взялося за оновлення положення про атестацію педагогічних працівників, обґрунтовуючи цей крок необхідністю удосконалення механізмів оцінювання вчителів. Однак, попри обіцянки покращити освітній процес, нововведення викликає у багатьох педагогів сумніви та занепокоєння. Склалося враження, що замість реальної підтримки та розвитку викладацького складу, нова атестація може стати додатковим інструментом тиску на вчителів. Чи готові вчителі до нових умов? Чи справді нові правила сприятимуть підвищенню якості освіти, чи це чергова бюрократична вимога, яка зосереджується на формальностях, ігноруючи сутність педагогічної роботи?
Що нового з’явилося у положенні про атестацію педагогів
Міністерство освіти і науки України оновило Положення про атестацію педагогічних працівників (наказ МОН від 09.09.2022 № 805, у редакції наказу від 10.09.2024 № 1277)з метою, на думку самих чиновників, удосконалення механізму оцінювання вчителів. Згідно нового наказу до положення були внесені наступні зміни:
- врегульовано питання присвоєння педагогічних звань і кваліфікаційних категорій учителям, які не мають вищої освіти;
- визначено, що за педагогами, які переходять на роботу в інші заклади освіти на ті ж посади або переривають свою роботу, зберігаються педагогічні звання і кваліфікаційні категорії до наступної атестації”
- вдосконалено порядок створення атестаційних комісій та визначено перелік субʼєктів, які їх можуть створювати. Зокрема, передбачено можливість створення атестаційних комісій приватними закладами освіти та/або їхніми засновниками;
- врегульовано присвоєння педагогічних звань “старший викладач”, “старший учитель” і “старший вихователь”. Їх присвоюють педагогам, яким за результатами попередньої атестації присвоєно (підтверджено) кваліфікаційну категорію не нижче ніж “спеціаліст другої категорії” (або встановлений відповідний тарифний розряд) та стаж роботи яких понад 3 роки;
- унормовано присвоєння таких педагогічних звань: “викладач-методист”, “учитель-методист”, “вихователь-методист”, “педагог-організатор-методист”, “практичний психолог — методист”, “керівник гуртка — методист”, “старший вожатий — методист”. Їх присвоюють педагогам, які працюють на відповідних посадах та які за результатами попередньої атестації мають кваліфікаційну категорію не нижче ніж “спеціаліст вищої категорії” (або встановлено відповідний тарифний розряд), вищу освіту та стаж роботи понад 5 років;
- визначено, що атестаційні комісії І рівня можна створювати в закладах освіти і відокремлених структурних підрозділах, у яких є щонайменше 15 педагогічних працівників;
- врегульовано питання атестації педагогічних працівників, які мають навантаження з кількох навчальних предметів.
Крім того, не тільки проходження курсів професійного розвитку, а й здобуття освіти в закладі вищої, фахової передвищої освіти наступні 5 років зараховуватимуть як підвищення кваліфікації. Також відтепер у разі викладання кількох навчальних предметів педагоги самостійно обирають послідовність підвищення кваліфікації в межах загального обсягу підвищення кваліфікації (150 годин або 30 кредитів ЄКТС). Ще згідно нового наказу після оформлення атестаційного листа про рішення комісії керівник закладу освіти має видати відповідний наказ, який є документом, що підтверджує присвоєння педагогічному працівникові кваліфікаційної категорії чи педагогічного звання.
Як стверджують у МОН, тепер встановлено більш детальні вимоги до професійної діяльності вчителів, що дозволяє об’єктивніше оцінювати їхню роботу.Вчителі зобов’язані регулярно проходити курси підвищення кваліфікації та брати участь у професійних семінарах, що сприяє їхньому професійному розвитку.Успішність учнів стала важливим показником ефективності роботи педагога, що стимулює вчителів до покращення методик викладання. Також надано більше автономії місцевим атестаційним комісіям, що дозволяє враховувати регіональні особливості та потреби.
Що про оновлення атестації думають освітяни
В свою чергу самі педагоги відзначають зростання бюрократичних процедур та необхідність витрачати більше часу на підготовку до такої атестації. І дійсно, оновлені вимоги до вчителів з кожним роком стають дедалі жорсткішими. Вчителі змушені виконувати безліч нових критеріїв, подавати масу документів і проходити складні процедури перевірок. Але чи є ці вимоги обґрунтованими? У більшості випадків вони перетворюються на додаткову бюрократію, яка не має нічого спільного з покращенням якості викладання. Навпаки, вчителі все більше витрачають час на звіти, а не на справжній розвиток своїх учнів. Наведемо декілька коментарів, які свідчать про загальний настрій освітян.
“Проблема в тому, що керівники МОН не мають профільної педагогічної освіти і жоден із них не працював у звичайній школі. Тобто, обʼєкт управління для них – terra incognito. То яких адекватних управлінських рішень ви від них хочете?”, – прокоментував ситуацію екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.
Вікторія Кудінова, вчителька, користувачка Facebook:
“А може викладачам проатестувати МОН, ми теж програму підготуємо, і квест 24/7 влаштуємо, а на останок і сертифікуємо…”
Ярема Романюк, вчителька, користувач Facebook:
“Кожного року щось міняють. Мабуть клерки з міністерства мусять показати свою “бурну” діяльність?”
Освітянин, користувач Facebook:
“Дуже велике дякую. Торгаші директори і педради то визнають курси, то не визнають. А люди платять гроші і проходять. Це дійсно зроблено для людей!”
Лариса Котляренко, користувачка Facebook:
“Єдиний +, який може стати і – це присвоєння вищої категорії і звань у себе в колективі.”
Проте найболючішим залишається інше — попри нові вимоги, ставлення до вчителя, як до ключової фігури суспільства, не змінилося. Професія педагога, яка має бути однією з найпрестижніших у країні, й досі залишається недооціненою. Вчителі, від яких очікують високих результатів та інноваційного підходу до роботи, продовжують отримувати мізерні зарплати, часто не маючи навіть базових ресурсів для якісного навчання.
Не дивно, що з такими умовами все більше вчителів залишають професію. Мізерна зарплата, постійні вимоги, відсутність підтримки з боку влади — усе це змушує навіть найвідданіших педагогів замислюватися про зміну фаху. Коли держава не цінує своїх вчителів, вона втрачає не лише кадри, а й майбутнє. Адже без компетентних і мотивованих викладачів українська освіта занурюється у прірву.
Парадокс у тому, що МОН постійно висуває нові вимоги до атестації педагогів, але хто протестує самих чиновників, які вигадують недолугі реформи? Чи хтось з них працював у школі в реальних умовах? Чи розуміють вони, що вимагають від учителя, який, окрім навчального процесу, ще змушений вирішувати купу соціальних проблем своїх учнів і працювати без належної підтримки?
Головне питання: наскільки нові правила атестації є дійсно необхідними? МОН не пропонує конкретних рішень, як покращити умови праці вчителів чи підвищити їхню мотивацію. Натомість атестація стає своєрідним випробуванням, яке педагог змушений проходити кожні п’ять років. Та замість підтримки і розвитку фахівців, атестація перетворюється на додатковий чинник стресу.
Нові критерії не враховують реальних проблем освітнього процесу: зменшення кількості учнів у класах, недостатнє фінансування шкіл, застарілі навчальні матеріали. А що буде з освітою в таких умовах через кілька років? Якщо тенденція з відтоком педагогів продовжиться, українські школи просто не матимуть кому навчати наших дітей.
Українська освіта стоїть на порозі небезпечних змін. Якщо МОН не змінить своє ставлення до вчителів, а держава не визнає важливість гідної оплати і умов праці педагогів, ми ризикуємо втратити ціле покоління якісних фахівців. Адже коли вчителі йдуть, залишаються не лише порожні місця у школах. Залишається без підтримки і майбутнє країни. Пора визнати: реформи в освіті мають починатися не з нових вимог, а з турботи про тих, хто щодня працює для дітей. Вчителі заслуговують на гідну зарплату, повагу і реальну підтримку, а не чергові бюрократичні навантаження. Інакше атестація, яка мала б оцінювати професіоналізм, перетвориться на ще один інструмент тиску, що добиватиме тих, хто ще не зламався.
Як змінювався процес атестації педагогічних працівників
Атестація педагогічних працівників в Україні має тривалу історію, яка змінювалася відповідно до соціальних, політичних та економічних умов країни. З часом цей процес трансформувався, але його основні недоліки залишилися незмінними: підвищення вимог до вчителів без відповідної підтримки та стимулювання. Давайте розглянемо, як атестація здійснювалася раніше, що змінилося зараз і як це вплинуло на педагогів.
В радянські часи атестація педагогічних працівників в Україні була формальною процедурою, яка спрямовувалася на забезпечення відповідності вчителів вимогам державної системи освіти. Атестація відбувалася за чітко встановленими стандартами, які мали мало спільного з реальними навичками та здібностями вчителів. Оцінка здійснювалася більше для підтримки іміджу системи, аніж для покращення якості освіти. Процес атестації повністю контролювався державними органами. Вчителі мали проходити обов’язкову атестацію через визначені проміжки часу. Атестація проводилася один раз на п’ять років, і вчителі отримували кваліфікаційні категорії, що впливали на їхню заробітну плату та статус у системі освіти. Хоча система підвищення кваліфікації існувала, вона була більше номінальною. Більшість педагогів проходили курси підвищення кваліфікації лише для виконання формальних вимог.
Після здобуття незалежності Україна зберегла багато рис радянської системи атестації, але з часом намагалася впровадити певні зміни. До останніх змін система атестації залишалася бюрократичною. Як і раніше, атестація здійснювалася кожні п’ять років. Основна мета — підтвердження кваліфікаційних категорій вчителів. Вчителів оцінювала спеціальна атестаційна комісія, яка складалася з адміністрації школи, представників профспілок та місцевих органів освіти. Оцінка проводилася на основі звітів про роботу вчителя, аналізу відвіданих уроків та документів, що підтверджують участь у семінарах і курсах підвищення кваліфікації. Атестація була пов’язана з присвоєнням кваліфікаційних категорій (спеціаліст, спеціаліст другої, першої та вищої категорій). Від категорії залежала заробітна плата вчителя. Процес залишався формальним і часто не відповідав реальній якості роботи вчителів. Бюрократизація та нестача фінансування заважали створенню справжньої системи мотивації для педагогів. Часто від вчителів вимагали звітів і участі у семінарах без реальних змін у навчальному процесі.
У 2023 році Міністерство освіти і науки України оголосило про нові зміни до Положення про атестацію педагогічних працівників. Зміни спрямовані на покращення якості освіти та спрощення процесу атестації, однак для багатьох вчителів вони стали додатковим тягарем. Нові вимоги привнесли в рутинну роботу вчителя ще більше навантаження. Вчителі тепер мають відповідати більшій кількості критеріїв, які стосуються як професійних досягнень, так і застосування сучасних технологій у навчанні. Важливою складовою нової системи стала оцінка успішності учнів. Це спричинило чимало дискусій, оскільки успішність залежить від багатьох факторів, на які вчитель не завжди може вплинути (соціальний стан родини, матеріально-технічне забезпечення школи тощо). Вчителі тепер зобов’язані регулярно проходити курси підвищення кваліфікації та брати участь у професійних семінарах. Хоча це могло б бути позитивним аспектом, багато вчителів відзначають, що вони змушені проходити ці курси формально, без реальної можливості застосувати знання на практиці. Атестаційні комісії тепер мають більше автономії, але це також призвело до різниць у підходах до атестації в різних регіонах.
Зі зростанням кількості критеріїв для атестації вчителі відчувають більше навантаження. Багато педагогів скаржаться на те, що вони змушені витрачати більше часу на підготовку до атестації, ніж на реальний навчальний процес. Постійний тиск через необхідність відповідати новим вимогам і забезпечувати високі результати учнів призводить до стресу та емоційного вигорання. Вчителі зазначають, що бюрократичний підхід до оцінки їхньої роботи створює додаткові труднощі замість підтримки. Попри нові вимоги, фінансова ситуація для більшості педагогів не покращилася. Зарплати залишаються низькими, а додаткові обов’язки та вимоги не супроводжуються відповідними фінансовими стимулами. Через зростаюче навантаження та відсутність належних умов багато вчителів покидають професію. Цей процес лише загострює проблему нестачі кваліфікованих педагогів в українських школах.
Очевидно, що попри спроби оновлення системи атестації педагогічних працівників в Україні, більшість змін не вирішують основних проблем, таких як низька заробітна плата, недостатня підтримка з боку держави та надмірна бюрократизація. Держава має зрозуміти, що для покращення ситуації необхідно не лише впроваджувати нові критерії, але й забезпечувати реальну підтримку педагогів, зокрема фінансову, а також створювати умови для їхнього професійного розвитку, які б відповідали сучасним вимогам.
Атестація педагогічних працівників за кордоном
Атестація педагогічних працівників у зарубіжних країнах суттєво відрізняється від української системи і може служити прикладом для впровадження більш ефективних підходів до оцінки професійної діяльності вчителів.
Наприклад, у Фінляндії, яка відома своєю високоякісною системою освіти, атестація вчителів практично відсутня у звичному розумінні. У цій країні головний акцент робиться на підготовці вчителів і їхній професійній автономії. Вчителі отримують високий рівень академічної підготовки ще під час навчання у вузах, адже наявність магістерського ступеня є обов’язковою. Проте вчителі регулярно беруть участь у підвищенні кваліфікації та професійному розвитку. Водночас, немає формальної системи атестації, а оцінюється результативність навчання учнів. В свою чергу, постійний професійний розвиток є добровільним і одночасно сильно заохочується з боку держави.
У США атестація вчителів регулюється на рівні штатів, тому системи можуть різнитися. Проте загалом процес передбачає:
Регулярні огляди та оцінки. Адміністратори або старші вчителі спостерігають за уроками, оцінюють педагогічну майстерність та здатність працювати з учнями.
Професійний розвиток. вчителі мають можливість проходити курси підвищення кваліфікації. Багато штатів вимагають від учителів отримання сертифікатів або ліцензій, що підтверджують їхні знання й уміння.
Оцінка на основі результатів учнів. у деяких штатах важливою частиною атестації є результати учнів на стандартних тестах. Це викликає суперечки через те, що успішність учнів залежить від багатьох факторів.
Канада використовує системи оцінки вчителів, що схожі на американські, але з певними особливостями. У деяких провінціях вчителі повинні проходити регулярні спостереження та оцінювання на різних етапах кар’єри. Так, вчителі-новачки проходять часті огляди та нагляд, щоб перевірити їхню здатність справлятися з навчальним процесом. Також вчителі повинні періодично проходити курси підвищення кваліфікації. Як і в США, результати учнів також впливають на атестацію вчителів.
У Великій Британії атестація вчителів здійснюється через систему, відому як OFSTED (Office for Standards in Education) — національного регулятору якості освіти. Атестація відбувається через нагляд і інспекції, під час яких проводиться огляд уроків. Спостерігачі можуть приходити на уроки без попередження, щоб оцінити професійну майстерність учителя. Великий акцент робиться на результатах учнів, їхньому прогресі та рівні знань. Вчителі зобов’язані брати участь у програмах підвищення кваліфікації, і це також враховується під час атестації.
Сінгапур, що входить до числа країн з найуспішнішими системами освіти, запровадив комплексну систему атестації та професійного розвитку вчителів. Усі вчителі мають проходити етапи регулярного оцінювання їх діяльності, які базуються на таких критеріях:
- оцінка продуктивності – включає спостереження за уроками, самооцінку вчителів та опитування учнів;
- результати навчання – важливу роль відіграють успіхи учнів;
- професійний розвиток – учителі повинні брати участь у програмах безперервного професійного навчання, яке також враховується при оцінці.
Як бачимо, зарубіжні системи атестації педагогів показують, що ефективність атестації часто залежить від професійного розвитку вчителів, автономії та системи підтримки. В багатьох країнах вчителі не відчувають надмірного тиску бюрократії, а процес оцінки їхньої роботи більше спрямований на допомогу в розвитку професійних навичок, а не на покарання.
Отже, українська освіта стоїть на краю прірви, і чергові нововведення МОН лише наближають її до катастрофи. Нові вимоги до атестації стали додатковим тягарем, що тисне на вчителів, виснажених бюрократією, низькими зарплатами та відсутністю реальної підтримки. Замість поліпшення умов праці педагогів, ми бачимо масовий відтік професіоналів із системи, яка їх виснажує. Питання в тому, хто завтра стоятиме перед класом, коли сьогоднішні вчителі покидають професію? Якщо не зупинити цей процес і не запропонувати реальні зміни — підвищення зарплат, зниження бюрократії, підтримка професійного розвитку, українська освіта ризикує залишитися без тих, хто її творить.
Про те, що таке суспільство без освіти, вже давно висловилися відомі особи, тому чиновникам з МОН корисно було би до них прислухатися:
“Без освіти народи швидко перетворюються на слухняних рабів” — Жан-Жак Руссо.
“Суспільство, яке не вкладає в освіту, готує ґрунт для власного занепаду” — Генріх Гейне.
“Без освіти суспільство – це натовп, яким легше маніпулювати, ніж розвивати”.— Вільям Дюбуа.
“Народ, позбавлений освіти, як людина без очей” — Костянтин Ушинський.
“Освіта — найпотужніша зброя, яку можна використати, щоб змінити світ. Без неї світ залишиться в ланцюгах невігластва” — Нельсон Мандела.
“Темрява неуцтва живить усі форми зла, а відсутність освіти живить темряву” — Томас Джефферсон.
“Без освіти суспільство живе сьогоднішнім днем, не будуючи для себе майбутнього” — Джон Дьюї.
“Освіта — це стражник свободи. Без неї суспільство буде обмежене рамками сліпої покори” — Джордж Вашингтон.
