В Ірландії, яка стала для десятків тисяч українців безпечним прихистком після початку повномасштабного вторгнення Росії, поступово складається унікальна ситуація. Країна з населенням близько шести мільйонів отримала близько 130 тисяч заявок на тимчасовий захист від громадян України, хоча наразі, за офіційними даними, тут залишилося близько 80 тисяч осіб. Це означає, що українська громада сьогодні становить близько двох відсотків населення Ірландії, що є дуже високим показником для невеликої європейської держави. До 2022 року українців у країні було лише близько дев’ятнадцяти тисяч, тож нинішня чисельність стала для ірландців справжнім викликом, а водночас і новим досвідом прийому великої групи переселенців.
Соціальна підтримка і виклики адаптації
Посол України в Ірландії Лариса Герасько заявила, що частка тих, хто планує залишитися назавжди, зростає з кожним роком. Якщо у 2022 році лише близько двадцяти відсотків респондентів у дослідженнях вказували, що не збираються повертатися додому, то торік їхня кількість сягнула сорока відсотків. Сьогодні цей показник може наближатися навіть до половини.
Водночас, за словами Герасько, реалістичніше припустити, що після завершення війни залишиться близько третини. Причини цього зрозумілі: значна частина переселенців прибула з Маріуполя, Харківщини та інших окупованих територій, де люди втратили житло і не мають куди повернутися. Для молоді, яка вже інтегрувалася через навчання чи роботу, Ірландія стає новим домом, а для дітей, які вивчили ірландську мову настільки добре, що навіть самі місцеві дивуються, — простір для нових можливостей.
У перші роки після вторгнення Ірландія забезпечила українців широким пакетом допомоги: безкоштовним житлом, триразовим харчуванням у готелях за символічну плату у десять євро на добу, доступом до безкоштовної медицини та шкільної освіти. Держава витратила майже два мільярди євро на утримання українців лише за один рік.
Як підкреслює Лариса Герасько, ця система підтримки поступово скорочується. Новоприбулі з березня 2024 року можуть отримати безкоштовне житло лише на дев’яносто днів, а розмір виплат зменшився з восьмисот до шістсот євро. Це не означає радикального урізання допомоги, але стає сигналом для переселенців: настав час активніше інтегруватися, знаходити роботу та забезпечувати себе самостійно.
Питання адаптації нерозривно пов’язане з вивченням мови. Ірландські установи пропонують численні безкоштовні курси англійської, проте ставлення переселенців різниться. Хтось активно навчається і вже працює неповний чи повний робочий день, а хтось чекає, що знання з’являться самі. Більшість тих, хто отримав прихисток, — це жінки та діти, тому інтеграція відбувається через освіту, побут та поступове включення у суспільне життя. Деякі українські діти демонструють настільки високий рівень володіння ірландською мовою, що стають героями місцевих телепрограм. Це приклад швидкої адаптації, але водночас і тривожний сигнал: чим довше триває війна, тим важче буде забезпечити повернення молодого покоління.
Громада і культурна присутність
В Ірландії діє близько тридцяти шести українських організацій: від асоціацій і культурних центрів до волонтерських спільнот. Особливе місце займає «Українська дія в Ірландії» та Асоціація українців у Республіці Ірландія, які отримали статус офіційних благодійних структур. Працює дванадцять суботніх і недільних шкіл, тоді як до вторгнення була лише одна.
Це свідчить про активність громади, яка намагається підтримувати мову, культуру і зв’язок із батьківщиною. У країні з’явився навіть осередок «Пласту», що об’єднує дітей та молодь.
Втім, не всі ініціативи витримують фінансовий тиск. Український центр у Дубліні закривається після припинення фінансування з боку Червоного хреста Ірландії. Це викликає занепокоєння, адже саме такі осередки є точками консолідації громади. Посольство України намагається підтримувати ініціативи через допомогу школам, забезпечення підручниками та культурні проєкти, однак без ширшої підтримки з боку держави та донорів існування багатьох інституцій під питанням.
Перспективи повернення та виклики майбутнього
Проблема повернення українців після війни стає дедалі складнішою. На думку посла, залишитися можуть близько тридцяти відсотків переселенців, проте цей відсоток зростатиме, якщо деокупація територій затягнеться. Категорія тих, хто вже втратив житло на окупованих територіях, найменш мобільна, адже їм просто нікуди повертатися. Молодь, яка інтегрувалася через освіту, також може зробити вибір на користь Ірландії. Тому ключовим завданням української держави стане створення умов для реінтеграції: доступного житла, робочих місць, програм підтримки тих, хто хоче повернутися.
Лариса Герасько наголошує, що доведеться подолати і психологічний розрив між тими українцями, які пережили війну на батьківщині, і тими, хто отримав прихисток за кордоном. Це завдання потребує довготривалої стратегії, адже мова йде не лише про економічні стимули, а й про відновлення єдності суспільства.
Приклад Ірландії з її потужною діаспорою, яка налічує близько сімдесяти мільйонів людей у світі, показує: навіть після багатьох поколінь можна зберегти зв’язок із батьківщиною, якщо держава системно працює з громадою за кордоном.
Україна має врахувати цей досвід і вже зараз формувати політику, яка дозволить не втратити ідентичність своїх громадян за кордоном, водночас створюючи умови для їхнього повернення додому. Ірландія витратила величезні ресурси на підтримку українців, проте вічного утримання не існує. Для тих, хто хоче залишатися, шлях лежить через інтеграцію у суспільство, ринок праці й культуру країни. Водночас для тих, хто прагне повернутися, ключовим фактором стане швидке завершення війни та гарантії безпеки в Україні. Саме тут перетинаються дипломатія, внутрішня політика та відповідальність перед людьми, які змушені були покинути власні домівки.
