Сьогодні українські школи функціонують у реальності, яка не має прецедентів у новітній історії Європи. Освітній процес відбувається не лише в межах реформ, нових програм і методик, а в умовах повномасштабної війни. Класи змінюються на укриття, дзвінки — на сирени, а звичайна шкільна дисципліна — на навички виживання. Проте, крім фізичної загрози, яка походить від обстрілів, існує не менш небезпечний, але менш очевидний фронт — інформаційний. У цій боротьбі головною зброєю має стати здатність розрізняти правду від брехні, факти від маніпуляцій.
Війна в Україні: не лише танками, а й фейками
Діти, які зростають у добу цифрових технологій, є активними користувачами соцмереж і месенджерів. Telegram, TikTok, YouTube і Instagram стали для них основними каналами споживання новин. Проте разом з безмежними можливостями ці платформи несуть і колосальні ризики: від поширення дезінформації до психологічного тиску. Українські школярі — нове покоління, яке щодня проходить інформаційні випробування. І саме вчителі, за підтримки держави та суспільства, мають допомогти їм сформувати щит — критичне мислення.
Росія, яка веде війну проти України, не обмежується лише військовими засобами. Інформаційна агресія — одна з ключових складових її стратегії. Через фейки, вкиди, емоційні маніпуляції, поширення недостовірної інформації в соціальних мережах агресор намагається посіяти паніку, створити враження невпевненості, зруйнувати довіру до українських інституцій, армії, один до одного. У цій боротьбі особливо вразливою групою є підлітки: вони відкриті до нової інформації, емоційні, часто схильні до спонтанних рішень і ще не мають сформованого фільтра критичного сприйняття новин.
Доступ до онлайн-контенту для українських дітей майже нічим не обмежений. Вони стикаються з відео про війну, гучними заявами «експертів», історіями нібито з фронту або «викривальними» постами, створеними на замовлення. Дезінформація в Telegram, TikTok і навіть YouTube подається у формах, які легко сприймаються: емоційні ролики, нібито «відверті зізнання», сенсаційні заголовки, короткі кліпи з великим візуальним впливом.
Дослідження, яке окреслює тривожні реалії
У червні 2025 року громадська організація «Детектор медіа» опублікувала результати масштабного дослідження, присвяченого інформаційній поведінці підлітків віком 12–18 років. Ці дані виявили кілька важливих тенденцій. Більшість дітей дізнаються новини саме з соціальних мереж, гортаючи стрічку пасивно, не аналізуючи джерела. Найбільш поширені теми — це розважальні відео, пізнавальний контент, навчальні сюжети й короткі ролики про війну, політику, селебріті або донати.
При цьому понад половина опитаних підлітків не перевіряють інформацію, яку бачать в інтернеті. Навпаки — часто сприймають її як достовірну тільки тому, що відео «схоже на правду», «було емоційне», «було багато переглядів» або «автор виглядав переконливо». Ті ж, хто висловлював сумніви, зізнавалися, що не знають, як саме перевіряти факти.
Найбільше дезінформації, за словами опитаних, трапляється саме в TikTok і Telegram. І це не випадковість — ці платформи за своєю природою дозволяють миттєве поширення інформації, не передбачаючи жодної модерації чи перевірки.
Вчителі — перша лінія захисту
У цьому ж червні було оприлюднене ще одне важливе дослідження, яке стосувалося рівня медіаграмотності освітян. Його результати дають підстави для обережного оптимізму. Виявилося, що 93% українських учителів мають високий або вищий за середній рівень медіаграмотності. Це суттєво вище, ніж серед дорослого населення загалом — де цей показник становить лише 72%.
Освітяни краще за інші групи розпізнають фейки, маніпуляції, замовні матеріали. Вони чутливіші до інформаційних викривлень і частіше знають, як пояснити учням ті чи інші інформаційні ризики. У 66% українських шкіл уже впроваджено уроки медіаграмотності. А 47% педагогів самостійно розробляють практичні завдання, які допомагають учням перевіряти інформацію та аналізувати новини.
Саме освітнє середовище, за належної підтримки, може стати ключовим простором формування інформаційної стійкості в суспільстві.
Як навчають медіаграмотності: приклади та ініціативи
Ще у 2021 році Міністерство культури та інформаційної політики започаткувало національний проєкт «Фільтр», спрямований на розвиток медіаграмотності серед громадян. Після початку повномасштабної війни ця ініціатива лише набрала обертів. У співпраці з Міністерством освіти було підписано меморандум, який відкрив шлях до численних освітніх заходів: Всеукраїнського уроку єдності, Національного тесту з медіаграмотності, конкурсу «Репортер» та тематичних воркшопів для школярів.
Водночас громадські організації, зокрема Академія української преси, створюють посібники для вчителів, батьків та учнів. Один із таких матеріалів — «Медіаграмотність під час війни» — особливо актуальний для шкіл. У ньому детально пояснюється, як працює інформація в часи агресії, які типи фейків найбільш поширені та які техніки маніпуляції використовуються найчастіше.
Серед них:
-
викривлення фактів — коли правду змішують із вигадками;
-
висмикування з контексту — коли цитати або відео подають у вигляді сенсації, спотворюючи зміст;
-
псевдоджерела — безіменні експерти, фейкові «аналітичні центри»;
-
неправомірні узагальнення — окремий випадок перетворюється на загальну закономірність;
-
емоційна подача — коли заголовок апелює до страху, гніву або розпачу;
-
замовчування інформації — коли значущі події або факти не висвітлюються зовсім.
Розпізнати такі маніпуляції непросто, особливо якщо контент оформлений професійно, з використанням логотипів відомих медіа або стилізації під офіційні ресурси.
Згідно з дослідженням, підлітки, загалом мають базові уявлення про цифрову безпеку. Більшість усвідомлює потребу в надійних паролях, не переходить за сумнівними посиланнями, а контент створює обережно — намагаючись не порушувати авторських прав. У разі конфлікту в мережі вони, як правило, блокують або ігнорують порушника. Але вкрай рідко звертаються до вчителів чи батьків.
Самі підлітки висловлюють інтерес до тем кібербезпеки, булінгу, фейків і шахрайства, але зауважують: спосіб подачі має бути для них зрозумілим. Відео до двох хвилин у TikTok або до 30 хвилин на YouTube з прикладами, гумором і реальними історіями — ось той формат, що сприймається найкраще.
Війна оголила вразливі місця українського суспільства. І якщо раніше критичне мислення було важливою навичкою, то сьогодні це є інструментом виживання. Медіаграмотність в умовах гібридної агресії є лише здатністю розпізнати фейк, це є збереженням довіри до правди, утриманням цілісність спільноти, вмінням не піддатися паніці та не поширювати деструктив.
Школа залишається єдиним інституційним простором, де держава може системно формувати цю навичку в майбутніх поколіннях. Але для цього потрібне не лише бажання окремих учителів чи підтримка громадських проєктів. Необхідна державна політика, навчальні матеріали, підготовка кадрів, оновлення програм, підтримка на всіх рівнях.
У цій війні діти мають не тільки вивчити математику чи біологію, а навчитися виживати в інформаційному полі, яке не менш ворожо, ніж поле бою. Навчити цього їх мають у школі на сімейному колі, бо лише той, хто здатен мислити критично, може залишатися вільним навіть у найтемніші часи.
