Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну понад півмільйона українців були змушені покинути свої домівки та шукати безпечного притулку у США. Хоча більшість з них намагаються адаптуватися до нових умов і почати нове життя, багатьох не покидає бажання повернутися додому, попри всі виклики.
“Голос Америки” розповідає про долі двох українських жінок, які, попри обставини, мріють про Україну. Однією з героїнь репортажу є 48-річна дизайнерка з Дніпра Вікторія Нікітіна, яка нині мешкає у місті Сіетл, штат Вашингтон. Вдень Вікторія займається своєю улюбленою справою – малює натюрморти. Але ввечері вона змушена переривати творчий процес, щоб вирушити на свою першу офіційну роботу в Америці – прибирання в будинку для літніх людей. Тричі на тиждень, з 23:00 до 7:00, вона пилососить, миє підлогу, протирає поверхні та виносить сміття.
У Дніпрі Вікторія працювала дизайнером інтер’єрів і користувалася великим попитом у рідному місті. Але на восьмому місяці повномасштабної війни, в жовтні 2022 року, коли вона вигулювала свого лабрадора Бигі біля дому, над її головою розірвалася ракета. Район, де вона мешкала, постійно обстрілювали через близькість до стратегічного об’єкта, і після довгих вагань Вікторія прийняла складне рішення – разом із Бигі вилетіти до США, де вже давно проживала її дочка. Вона стала учасницею програми You for You. Перші місяці на американській землі стали справжнім випробуванням для Вікторії, і вона опинилася в глибокій депресії. Вікторія розповідає, що фізично перебуває в Америці, але її душа залишилася в Україні, де залишилися друзі та робота.
Психологи застерігають, що вимушене переселення може стати глибокою психологічною травмою. Найбільше на психіку впливають втрати та відчуття ізоляції. Психолог Скіп Різзо пояснює:
“Це не був вибір. Більшість людей біжить, рятуючи своє життя. У багатьох людей, які страждають на посттравматичний стресовий розлад, виникає почуття вини. Вони питають себе, чому вони вижили, коли їхні друзі або родичі загинули”.
Друга героїня репортажу – Ірина Тригідько з Ірпеня. Вона також прилетіла до Вашингтона з чотирма дітьми та чоловіком за програмою You for You. Спочатку вона думала, що приїхала лише на місяць відпочити у сестри. “Але, опинившись у Вашингтоні, я відчула повну безпеку для себе і дітей. Я залишилася з дітьми, а чоловік не захотів і повернувся до України по справах,” – розповідає Ірина.
Ірина зізнається, що полюбила штат Вашингтон за почуття безпеки та свободи, яке вона там знайшла. Наразі вона живе в будинку сестри, яка стала спонсором та повністю забезпечує її сім’ю. Офіційно Ірина не працює, але вона допомагає своїм друзям як перукарка, коли діти знаходяться у школі.
Психологи попереджають, що туга за домом може з’явитися згодом, коли жінка почне більше думати про власні потреби. Наразі Ірина відчуває відповідальність перед своїми дітьми, і це допомагає їй триматися. Однак у майбутньому може виникнути ностальгія за рідною країною, і жінка може захотіти повернутися додому.
Слід зазначити, що в США немає спеціальної програми для біженців, як у Швейцарії чи Німеччині. Вікторія та Ірина можуть отримувати від держави лише грошову допомогу як малозабезпечені громадяни та продовольчі картки. Українська громада, з якою вони знайшли спільну мову, стала для них важливим соціальним колом. Вони активно беруть участь у житті громади, проводять заняття в художніх таборах та україномовній школі, що допомагає їм відчути себе корисними та затребуваними.
