На Кіровоградщині школяру під час уроку однокласник проколов око олівцем: хлопець втратив 97% зору

Війна, яка триває в Україні, поступово змінює не лише суспільні інститути, а й поведінку дітей, чия психіка формується в умовах постійної тривоги, напруги та знецінення безпеки. Агресія, яка раніше могла проявлятися у словах чи штовханині, дедалі частіше набуває небезпечних форм, а дорослі, покликані бути запобіжником і захистом, інколи виявляються неготовими швидко й відповідально реагувати. Саме така суміш дитячої жорстокості та дорослої байдужості стала основою події, що сколихнула невелику громаду на Кіровоградщині та поставила під сумнів базові принципи шкільної безпеки.

Подія, яка зламала звичайний навчальний день

У школі села Грузьке Кіровоградської області звичайний урок для п’ятикласника Нікіти Скляніченка завершився трагедією, наслідки якої можуть залишитися з ним на все життя. Поки вчительки не було в класі, між хлопчиком і його однокласником виник конфлікт, який у лічені секунди переріс у насильство. В результаті удару олівцем дитина дістала наскрізне поранення рогівки ока, що призвело до втрати 97% зору.

Попри очевидну серйозність травми, вчителі медичну допомогу негайно не викликали, а хлопчикові запропонували залишитися в класі, обмежившись ваткою та словами, що біль мине. Саме ця реакція дорослих стала одним з ключових елементів скандалу, адже йдеться не лише про сам факт насильства, а й про дії або бездіяльність педагогів у критичний момент.

За словами Нікіти, інцидент стався 17 грудня під час останнього уроку, коли напруга в класі була звичною для кінця навчального дня. Однокласник забрав у нього телефон і штовхнув, через що хлопчик упав, а у відповідь образив кривдника. Реакція була миттєвою й агресивною: олівець, який мав слугувати навчальним інструментом, опинився в оці дитини.

Хлопчик розповів, що після удару відчув різкий біль, однак замість термінового реагування з боку дорослих почув пораду просто посидіти, оскільки, мовляв, усе мине. Його бачили старшокласники, вчитель і класний керівник, але жоден з них не наполіг на виклику екстреної медичної допомоги.

Роль педагогів і питання відповідальності

Особливе обурення у матері дитини та громадськості викликала поведінка працівників школи, адже саме вони несуть відповідальність за безпеку учнів під час навчального процесу. Відсутність вчителя в класі під час уроку, ігнорування серйозної травми та відмова від негайного виклику «швидкої» поставили під сумнів дотримання елементарних протоколів реагування на надзвичайні ситуації.

Про травмування сина, за словами Катерини Скляніченко, вона дізналася від вчительки, на уроці якої стався інцидент. Педагог повідомила матері про подію та запевнила, що серйозної небезпеки для дитини немає.

“Я запитала в неї, чому не викликали “швидку”. Вона пояснила, що крові не було, дитина сиділа спокійно, тому не викликали. Я теж одразу звернулась до лікарів, бо вчителька запевнила, що нічого серйозного, що він навіть грав у телефоні”, – розповіла мити постраждалого хлопця.

У випадках травм ока рахунок часто йде на хвилини, оскільки своєчасна медична допомога може визначити, чи вдасться зберегти зір. Зволікання, навіть якщо воно пояснюється недооцінкою ситуації, може мати незворотні наслідки, що й сталося у цій історії.

Після проведеної операції Нікіта разом з мамою провели тиждень в Одесі, а після повернення додому, Катерина Скляніченко звернулася до поліції та обласного департаменту освіти. Жінка переконана, що відповідальність за наслідки події лежить насамперед на школі.

“Вважаю, що винна школа. Це недбалість: дитина йшла додому без супроводу, вони залишили дитину в небезпеці. І це недбалість вчителів – якби вони вчасно викликали, я б одразу поїхала в лікарню. Не сповістили швидку, домедичної допомоги не надали, а я послухала сімейного лікаря, не розуміючи, який саме був удар, що саме трапилось. Він (син – ред.) докладно нічого не розповів – ну, вдарили, вкинули в око. І вчителька, на чиєму уроці це сталось, мені сказала, що не бачила, що відбулося”.

Наслідки для дитини та родини

Для Нікіти травма обернулася майже повною втратою зору на одному оці, що суттєво вплинуло не лише на його фізичний стан, а й на психологічне самопочуття. Дитина, яка ще вчора жила звичайним шкільним життям, опинилася перед необхідністю тривалого лікування, адаптації та переосмислення власних можливостей.

“Поранена рогівка ока – наскрізна рана, яку вважають тяжкою. Ця рана небезпечна не тільки для зору, а і для самого ока. Якщо її вчасно не зашити, не полікувати, це може закінчитись загибеллю ока як органа. Ми проводимо протизапальну терапію.

Через деякий час, через рубцювання рогівки ще буде лікування – розмоктуюче, стимулююче, щоб менше був рогівковий астигматизм, щоб замутнення рогівки було мінімальним. Це багато займе місяців, можливо років”, – повідомив лікар.

Про травмування сина, за словами Катерини Скляніченко, вона дізналася від вчительки, на уроці якої стався інцидент. Саме педагог повідомила матері про подію та запевнила, що серйозної небезпеки для дитини немає.

“Я запитала в неї, чому не викликали “швидку”. Вона пояснила, що крові не було, дитина сиділа спокійно, тому не викликали. Я теж одразу звернулась до лікарів, бо вчителька запевнила, що нічого серйозного, що він навіть грав у телефоні”.

Після розмови зі школою жінка звернулася до медиків, однак не одразу. Лише наступного дня вона зателефонувала сімейній лікарці, яка призначила хлопчикові очні краплі.

Вона розповіла, що на лікування сина витратили понад 50 тисяч гривень,

“В Одесі – десь 40 тисяч. Харчування там я не дуже рахую. Приїхали сюди: кожна поїздка в лікарню – 600 гривень, бо я винаймаю транспорт. Я не рахую краплі й те, що ми робимо в лікарні. Їздимо через день з цього тижня, а до цього – щодня. Всього в родині четверо дітей, молодша має інвалідність.

Батько Нікіти зник безвісти: його мобілізували в грудні 2023 року, а у квітні, 28 квітня 2024 року, він зник на донецькому напрямку – Часів Яр. Мені пропонували допомогу батьки, але я відмовилась – у тих батьків теж маленькі діти”, – сказала Катерина Скляніченко.