Питання повернення українських громадян, які залишили країну після початку повномасштабного вторгнення, залишається не лише емоційно й демографічно важливим, а й критично значущим для відновлення економіки, функціонування ринку праці, системи освіти, медичної інфраструктури та соціальної єдності країни. Більше ніж три роки мільйони українців проживають за кордоном у статусі тимчасового захисту, активно адаптуючись до нових умов, і ця обставина дедалі більше ускладнює сценарій їхнього швидкого повернення. Попри декларативну «тимчасовість» виїзду, дедалі більше родин поступово вбудовуються в нову реальність — із дітьми, які вже не пам’ятають українські школи, із батьками, що сплачують податки в інших країнах.
Оновлена оцінка НБУ
У липневому інфляційному звіті Національний банк України оприлюднив оновлену оцінку майбутньої динаміки повернення громадян, які виїхали за кордон внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. У цьому документі відкориговано попередній прогноз: тепер очікується, що перше позитивне сальдо повернення, тобто ситуація, коли кількість тих, хто повертається, перевищить кількість тих, хто виїжджає, — настане не раніше 2027 року. І навіть тоді, за уточненими оцінками, йдеться лише про сто тисяч осіб, тоді як у попередніх прогнозах очікувану кількість поверненців у 2027 році оцінювали на рівні п’ятисот тисяч.
Корекція прогнозу заснована на об’єктивних чинниках — збереженні високих безпекових ризиків на території України, адаптації значної частини українських мігрантів до життя за кордоном, а також подовженні строку дії режиму тимчасового захисту в ЄС до березня 2027 року. Всі ці обставини формують нову реальність: повернення біженців більше не розглядається як процес, який розпочнеться найближчим часом.
Ситуація у 2025 і 2026 роках
Національний банк не змінив своїх оцінок щодо 2025 року — очікується, що за підсумками року країну залишить ще близько двохсот тисяч громадян. Такі ж темпи, за поточним баченням регулятора, збережуться і в 2026 році. Таким чином, питання повернення навіть частини біженців відкладається як мінімум на два роки, і цей прогноз прямо суперечить попереднім припущенням, згідно з якими масове повернення могло розпочатися вже у 2026 році.
Нова оцінка відображає не лише інерцію міграційних потоків, а й стратегічне припущення: у середньостроковій перспективі більшість громадян, які оселилися за кордоном, не демонструють прагнення до швидкого повернення — попри декларовану тимчасовість виїзду.
Причини затримки повернення
У Національному банку наголошують: основним фактором, який визначатиме темп повернення, залишаються ризики безпеки. Регулярні обстріли всієї території України, атаки на цивільну інфраструктуру, втрати серед мирного населення і зруйновані об’єкти — все це зберігає Україну в зоні високого ризику, яка не дає підстав для масового повернення.
Другий фактор — адаптація мігрантів у країнах перебування. Йдеться не лише про побутове влаштування чи отримання роботи. Багато українців офіційно працевлаштовані, сплачують податки, їхні діти навчаються у місцевих школах і дитсадках, хтось встигає здобути освіту або перекваліфікуватися. Ці зміни створюють нову модель життя, яка з часом сприймається як стабільна і не потребує термінового повернення в Україну.
Крім того, чинним залишається політичний чинник. Європейський Союз подовжив дію режиму тимчасового захисту до березня 2027 року. Після цієї дати кожна країна-член ЄС вирішуватиме, який статус надавати українцям далі — чи переводити їх у режим довгострокового проживання, чи пропонувати механізми повернення. Це питання вже стало частиною внутрішньополітичних дискусій у ряді держав. Урядові рішення залежатимуть не лише від війни в Україні, а й від електоральних процесів, політичних наративів та імміграційної політики загалом.
Соціально-економічні наслідки для України
Втрата трудових ресурсів на тривалий період уже зараз формує значний дисбаланс на ринку праці в Україні. За оцінкою Нацбанку, тривалий міграційний відплив і сповільнене повернення зумовлюють стійкий дефіцит робочої сили, який проявляється в нерівномірності її розподілу між регіонами та видами економічної діяльності. Це гальмує темпи відновлення економіки після руйнівних наслідків війни.
Через дефіцит персоналу підприємства змушені підвищувати заробітну плату швидше, ніж зростає продуктивність праці. Така динаміка може спричинити додатковий інфляційний тиск, що в умовах ще нестабільної макрофінансової ситуації є додатковим викликом для регулятора.
Водночас, якщо бойові дії активізуються, зросте інтенсивність обстрілів тилових регіонів, або буде втрачено контроль над новими територіями, — це може спричинити нову хвилю виїзду громадян. У такому сценарії обсяги еміграції лише зростатимуть, що додатково послабить національний ринок праці, внутрішній попит і потенціал економічного відновлення.
Чи можливе пожвавлення повернення
У Національному банку зазначають, що швидке поліпшення безпекової ситуації могло би кардинально змінити траєкторію міграційної динаміки. Йдеться не лише про припинення бойових дій чи зменшення обстрілів, а про відчутну стабілізацію, яка дає підстави громадянам повертатися не зі страхом, а з вірою у стабільність.
Додатковим стимулом для повернення можуть стати масштабні інвестиції у відновлення інфраструктури та промисловості, які створюватимуть робочі місця, особливо у сфері будівництва, транспорту, логістики, енергетики та соціального сектору. Також вплинути можуть цілеспрямовані інформаційні кампанії, які демонструють можливості працевлаштування, житлові програми, освітні проєкти для дітей тих, хто повертається. Однак реалізація цього сценарію передбачає не лише внутрішні зусилля України, а й підтримку з боку міжнародних партнерів, чіткі зобов’язання щодо довгострокового відновлення та чіткі гарантії безпеки.
Оновлений прогноз Національного банку щодо повернення українських біженців свідчить про переоцінку реальних масштабів та темпів міграційного руху. Початок чистого повернення відкладено як мінімум до 2027 року, й навіть тоді очікувані обсяги не є значними. Причинами цього є тривалий воєнний ризик, глибока соціалізація мігрантів у країнах ЄС, пролонгація тимчасового захисту та політична невизначеність щодо подальшого правового статусу.
Для України це означає потребу в переосмисленні кадрової політики, механізмів залучення людського капіталу, а також формування системних рішень щодо збереження соціальної єдності в умовах довготривалого розселення частини громадян поза межами держави. Реалістичний погляд на повернення біженців є першим кроком до того, щоб формувати адекватну державну відповідь на демографічні, економічні та соціальні виклики повоєнного періоду.
