Днями Eurostat оприлюднив цифру, яка вже не виглядає сенсаційною, але від цього не стає менш значущою: 4,35 мільйона людей з України залишаються під тимчасовим захистом у країнах ЄС. Фактично це населення великого мегаполіса, розсіяне по містах і селищах континенту, інтегроване в місцеві ринки праці, школи, лікарні, муніципальні бюджети.
Щомісяця статистика дещо змінюється – плюс кілька тисяч тут, мінус кілька сотень там. Але ця арифметика не просто оприявнює рух людей через кордони, вона вказує на довготривалий стан невизначеності тих, хто у пошуках гідного життя пересувається від громади до громади. Це нестабільність, яка для багатьох триває вже четвертий рік. І Європа, яка поступово звикає жити з цим новим демографічним фактом.
Порівняно з кінцем листопада 2025 року кількість осіб, що покинули Україну внаслідок війни, зросла ще на 24 675 людей, тобто на 0,6%. Динаміка свідчить: попри втому Європи від затяжної кризи, міграційний рух триває.
Де українців найбільше
Найбільшу кількість осіб із тимчасовим захистом на сьогодні прийняли:
Німеччина – 1 250 620 людей (28,7% від загальної кількості в ЄС);
Польща – 969 240 (22,3%);
Чехія – 393 055 (9,0%).
Інакше кажучи, понад половина всіх українців під тимчасовим захистом у ЄС проживають лише в трьох країнах – Німеччині, Польщі та Чехії, що фактично робить їх головними центрами української присутності в Європі.
Водночас у 22 із 26 країн, які надали дані дослідникам Eurostat, кількість людей із цим статусом у грудні зросла. Найбільші абсолютні прирости зафіксовано в Німеччині (+9 620 осіб), Іспанії (+2 235) та Румунії (+2 160). Натомість чотири країни показали спад – передусім Франція (-1 250) та Естонія (-470). Експерти застерігають: різкі коливання можуть бути пов’язані не лише з міграційними потоками, а й із процедурними змінами, наприклад, вимогами перереєстрації або оновлення статусу.
Найвища концентрація – у Центральній Європі
Якщо рахувати не в абсолютних цифрах, а відносно чисельності населення, то найбільше навантаження припадає на:
Чехію – 36 осіб під захистом на тисячу жителів;
Польщу – 26,6;
Кіпр і Словаччину – по 25,8.
Для порівняння: середній показник по ЄС становить 9,7 на тисячу осіб. Отже, окремі країни Центральної та Східної Європи прийняли втричі більше людей у пропорційному вимірі, ніж у середньому по Союзу.
Хто саме перебуває під захистом
Громадяни України становлять понад 98,4% усіх бенефіціарів тимчасового захисту. Структура за віком і статтю демонструє типову для воєнного часу картину:
43,6% – дорослі жінки;
30,5% – неповнолітні;
25,9% – дорослі чоловіки.
Отже, жінки й діти разом формують майже три чверті всіх осіб під захистом.
Що означає “тимчасовий захист”
Йдеться про спеціальну процедуру, запроваджену рішенням Ради ЄС 4 березня 2022 року після початку повномасштабної агресії Росії проти України. Вона дозволяє надавати негайний правовий статус у разі масового напливу людей, коли звичайна система розгляду заяв на притулок може бути перевантажена.
У червні 2025 року Європейська рада ухвалила рішення продовжити дію тимчасового захисту до 4 березня 2027 року. Це означає, що навіть на четвертий рік війни ЄС визнає: ситуація не дозволяє говорити про масове й безпечне повернення людей.
Варто вказати і на особливості статистики, якою користувався у своїх дослідженнях Eurostat. У Франції статистика зазвичай не включає неповнолітніх. В Іспанії, на Кіпрі та в Греції враховано також частину осіб, чий статус уже формально втратив чинність. Дані Люксембургу за грудень 2025 року були відсутні, тому агрегований показник ЄС частково базується на попередній інформації.
Економічний вимір: інтеграція замість “тимчасовості”
Поступово фокус європейської політики зміщується від екстреного прийому до довгострокової інтеграції. Якщо у 2022 році головним завданням було забезпечити житло, соціальні виплати та базову підтримку, то сьогодні ключовим індикатором стає участь українців у ринку праці.
За даними опитувань, 57% громадян України в країнах ЄС уже працюють як наймані працівники, самозайняті або в неформальному секторі. Це означає, що понад половина людей, які прибули як бенефіціари гуманітарного захисту, перетворюються на економічних агентів: сплачують податки, орендують житло, формують попит на послуги, інтегруються в локальні громади. Для багатьох держав це вже не питання витрат, а питання економічної участі.
Втім, інтеграція має й зворотний бік. У близько 60% випадків українці працюють нижче рівня своєї кваліфікації. Причини різні: мовний бар’єр, складні процедури визнання дипломів, регуляторні обмеження у професіях із ліцензуванням, а також конкуренція на ринку праці. У результаті лікарі стають асистентами, інженери – технічними працівниками, менеджери – адміністраторами.
Ця “декваліфікація” має подвійний ефект. Для країн ЄС вона означає швидке заповнення вакансій у сферах, де бракує робочої сили. Для України – ризик втрати частини професійного потенціалу або його часткової деформації. Якщо тимчасовий захист триватиме роками, питання полягатиме вже не лише в інтеграції, а й у збереженні людського капіталу для майбутнього відновлення.
Таким чином, економічний вимір української присутності в Європі дедалі більше виходить за межі гуманітарної логіки. Йдеться не просто про прихисток, а про нову модель включення – з її можливостями, асиметріями та довгостроковими наслідками.
Минущість, що затягується
Рішення продовжити тимчасовий захист до березня 2027 року фактично означає: значна частина українців проведе за кордоном щонайменше п’ять років. Для дітей це – повний цикл початкової школи, для дорослих – сформований професійний досвід у новій країні. Чим довшим стає цей період, тим менш однозначним виглядає сценарій швидкого масового повернення.
Паралельно формується явище вторинної мобільності – українці переїжджають усередині ЄС у пошуках кращих умов праці, вищих зарплат або більш стабільної соціальної підтримки. Статистика фіксує ці рухи як прирости й скорочення в різних країнах, але по суті йдеться про поступове вбудовування мільйонів людей у нову соціально-економічну географію Європи. І дедалі очевидніше питання полягає не в тому, скільки людей прийняв Євросоюз, а в тому, якою буде довгострокова модель співіснування – і чи стане “тимчасовий” статус для частини українців новою тривалою реальністю.
У цьому контексті міністерка соціальної політики Оксана Жолнович наголошує: якщо держава забезпечить якісні й доступні сервіси для українців, змушених виїхати через війну, вони частково повернуться додому. Це підтверджують міжнародні дослідження: умови життя, доступ до послуг і безпека залишаються ключовими факторами повернення. Водночас частина людей уже “укорінилася” за кордоном, тому повне повернення не гарантоване, а політика держави може визначити, наскільки успішним буде повернення та інтеграція українців у внутрішній соціально-економічний простір.
