Ядерна енергетика, яка тривалий час вважалася джерелом стабільної енергії для багатьох країн, сьогодні стикається з новими викликами, пов’язаними з глобальною залежністю від обмеженого кола технологій. За останні роки 48 із 52 атомних реакторів, будівництво яких розпочалося з 2017 року, створюються за китайськими або російськими технологіями. Така концентрація на ринку ядерних технологій, а також видобутку та збагачення урану, підсилює ризики, пов’язані з монополізацією й геополітичними впливами.
На тлі цих змін відбувається глобальна зміна лідерства у сфері ядерної енергетики. Половина проєктів, які сьогодні перебувають у стадії будівництва, зосереджена в Китаї, який має амбітний план випередити Сполучені Штати та Європейський Союз за встановленою потужністю атомних електростанцій до 2030 року. Водночас більшість існуючих ядерних реакторів, які й надалі залишаються базою для розвинених економік, є відносно старими: їхній середній вік перевищує 36 років, що вдвічі більше за середній показник в інших країнах.
Омолодження цього сектору виявилося непростим завданням. Традиційні лідери ринку, такі як Сполучені Штати та Франція, стикаються з постійними затримками проєктів і перевищенням витрат на нові масштабні реактори. Чи зможе світова спільнота знайти шлях до диверсифікації постачань і водночас омолодити застарілу інфраструктуру, щоб убезпечити розвиток ядерної енергетики?
Попри численні виклики, ядерна енергетика має потенціал для відновлення та зростання, хоча перспективи значною мірою залежать від регіональних умов, політики та ринкової динаміки. У розвинених економіках розвиток малих модульних реакторів (SMR) та будівництво нових великих атомних станцій лише частково компенсують вплив старіючих реакторів. У результаті до 2050 року потужності в цих країнах будуть лише трохи вищими, ніж сьогодні.
Незважаючи на те, що кілька країн поступово припиняють експлуатацію атомних електростанцій або передчасно виводять їх з використання, глобальне виробництво електроенергії на атомних станціях продовжує зростати. Японія відновлює свою атомну енергетику, у Франції завершується технічне обслуговування, а нові реактори починають працювати в таких країнах, як Китай, Індія, Південна Корея та інших європейських країнах. Зараз атомна енергетика забезпечує майже 10% світового виробництва електроенергії, займаючи друге місце серед джерел з низькими викидами вуглецю після гідроелектростанцій.
Китай і Росія формують майбутнє атомної енергетики
У Європейському Союзі, згідно зі звітом Міжнародної енергетичної агенції, частка ядерної енергії в електроенергетиці досягла піку в 1990-х роках (34%), але відтоді зменшується — сьогодні вона складає 23% і продовжує поступово скорочуватися. Натомість Китай демонструє кардинально інший тренд: до середини століття встановлені потужності в країні збільшаться більш ніж утричі. Подібні процеси спостерігаються і в інших країнах, що розвиваються, де потужності ядерної енергетики зростуть удвічі.
Голова Міжнародної енергетичної агенції (ІЕА) Фатіх Бірол висловив переконання, що Європа, США та Японія мають можливість повернути собі частину ядерного ринку, який сьогодні значною мірою контролюється Китаєм і Росією. Це можна досягти за умови активізації будівництва нових атомних реакторів і впровадження інновацій в ядерній енергетиці. Бірол підкреслив важливість підвищення ефективності галузі, оскільки лише так можна буде компенсувати відставання від країн, що наразі займають лідируючі позиції. За його словами, для того, щоб ядерна енергетика залишалася конкурентоспроможною в умовах глобальних змін, потрібно не лише збільшувати обсяги виробництва, а й покращувати управління проєктами, а також застосовувати нові технології для зниження вартості та часу будівництва реакторів.
Голова ІЕА Фатіх Бірол закликає припинити домінування Китаю і Росії
Щоб зменшити глобальну залежність від Росії в атомній енергетиці, Фатіх Бірол, закликав світову спільноту диверсифікувати постачання. Він підкреслив, що Росія наразі контролює майже 40% потужностей зі збагачення урану, що надає їй надмірну владу в цій стратегічно важливій галузі. Таке домінування є величезним ризиком для енергетичної безпеки, і його потрібно усунути, забезпечивши різноманіття джерел постачання.
Водночас, атомна енергетика отримує новий поштовх завдяки розвитку технологій, зокрема малих модульних реакторів, а також зростаючій потребі в енергії для дата-центрів. У 2023 році світ інвестував рекордні 65 мільярдів доларів в атомну енергетику. Проте США та Європа, попри їхню колишню лідерську роль, суттєво відстають від Китаю у темпах розвитку цієї галузі. Проєкти в цих країнах, які раніше активно підтримували ядерну енергетику, сьогодні потерпають від відсутності політичної волі, величезних затримок, до восьми років, та перевищення витрат у 2,5 рази.
За таких умов, Бірол прогнозує, що Китай вже через п’ять років завоює лідируючі позиції на глобальному ринку атомної енергетики, залишивши позаду старих гігантів.
Атомні електростанції забезпечують близько 10% світового виробництва електричної енергії. В Україні, до початку війни, атомні станції грали надзвичайно важливу роль, забезпечуючи майже половину всього енергоспоживання країни. Це робило Україну одним з світових лідерів за часткою атомної енергетики в загальній генерації електрики. З таким високим рівнем залучення ядерної енергії, Україна займала третє місце у світі, що підкреслює значення атомної енергетики для її енергетичної безпеки та економіки в цілому.
Енергетичний поворот спричиняє конкуренцію між технологіями
Розвиток атомної енергетики наразі нерівномірний. Він стикається зі значними викликами, які заважають її сталому прогресу в глобальному масштабі. Йдеться, зокрема, про енергетичний поворот в ЄС (так званий “Energiewende”, що активно розвивається в Німеччині та інших країнах Євросоюзу), який наголошує на переході до відновлюваних джерел енергії (сонячної, вітрової) та зменшенні залежності від викопного палива. У рамках Energiewende Німеччина ухвалила рішення повністю відмовитися від атомної енергетики до 2022 року після аварії на Фукусімі. Енергетичний поворот сигналізує країнам ЄС про переосмислення ролі атомної енергетики. Але одностайності в цьому питання немає. У той час як Німеччина активно скорочує атомні потужності, інші країни, наприклад, Франція, продовжують підтримувати атомну енергетику як ключове джерело низьковуглецевої електроенергії (понад 70% електроенергії Франції виробляється на АЕС). Така різниця в підходах створює розкол у політиці ЄС щодо атомної енергетики.
Політика ЄС передбачає значне фінансування та підтримку розвитку відновлюваних джерел енергії. Це зменшує ресурси для інвестицій у модернізацію або будівництво нових атомних реакторів.
Відновлювані джерела, хоча й екологічно чисті, мають свої обмеження (нестабільність генерації, залежність від погодних умов), які атомна енергетика може компенсувати.
Між технологіями відбувається конкуренція. Атомна енергетика поступається відновлювальним джерелам у плані громадської підтримки та інвестицій. Відповідно на її розвиток спрямовується недостатньо інвестицій.
