Останній дзвоник на згадку про загиблих учениць: у Запоріжжі попрощалися з дівчатами, які стали жертвами війни (фото)
Війна — це завжди біль, втрати й трагедія, але найбільш болісною вона стає тоді, коли забирає життя дітей. Маленькі серця, які мали б рости, мріяти й творити майбутнє, зупиняються через нелюдську жорстокість війни. Сотні українських дітей уже не побачать світанків, не сядуть за шкільні парти й не обіймуть своїх рідних. Їхні імена залишаються у нашій пам’яті, а їхні мрії розбиваються на уламки, що назавжди врізаються в нашу національну свідомість. Ця історія — про двох дівчат із Запоріжжя, які стали жертвами війни й назавжди залишаться частиною болючої історії України.
Останній дзвоник для тих, хто більше не повернеться
9 грудня у Запоріжжі в одній із гімназій пролунав символічний останній дзвоник, присвячений пам’яті двох учениць — шестикласниці Катерини Лисенко та дев’ятикласниці Тетяни Сироватко, які загинули ввечері 6 грудня під час російського авіаудару. Для вшанування їхньої пам’яті у стінах гімназії зібралися вчителі, однокласники та друзі, аби згадати дівчат і висловити свою скорботу.
Катерина Лисенко: усмішка, що більше не засяє
6 грудня 2023 року у житті шестикласниці Катерини Лисенко обірвалася нитка життя. Катя була однією з тих дітей, яких неможливо не помітити: яскрава, весела, талановита й завжди готова допомогти.
Її класна керівниця Світлана Кондратенко згадує дівчинку як надзвичайно відповідальну ученицю, яка переймалася всім, що відбувалося у школі:
“Катюша була дуже веселою дитиною, дуже талановитою, гарною, привітною, доброю. Завжди переймалася тим, що відбувається в школі. Завжди намагалася брати участь у всіх наших заходах, креативити. І взагалі, я думаю, що немає жодної дитини чи вчителя, який би сказав, що Катя не хотіла навчатися”.
Катерина мріяла про майбутнє — планувала разом із однокласниками святкування Нового року, вигадувала квести, пропонувала ідеї для шкільних заходів. Її мрії обірвалися в той вечір, коли російський авіаудар забрав життя дівчинки та її родини. Останній дзвоник для Каті пролунав не у травні, а у грудні, коли її однокласники, вчителі й друзі прийшли до гімназії, щоб попрощатися.
Тетяна Сироватко: сонце, яке затьмарила війна
Разом із Катею в той трагічний вечір загинула дев’ятикласниця Тетяна Сироватко. Таня була улюбленицею всіх — від однокласників до вчителів. Вона приєдналася до колективу гімназії лише два роки тому, вже в умовах війни, але за цей час встигла стати серцем і душею класу.
Її класна керівниця Світлана Матвієць із трепетом говорить про дівчину:
“Ви знаєте, є люди, як сонце. От вони з’являються у вашому житті й заходять прямо в душу. От Танічка була саме такою дитиною. Вона прийшла до нас до сьомого класу, вже коли почалася війна. Але вона настільки світла дитина, що вона одразу увійшла в клас і стала улюбленицею. Велика ініціаторка, затійниця. Вона завжди була оптимісткою. Посмішка ніколи не сходила з її обличчя
Таня завжди була ініціаторкою волонтерства. Вона організовувала в нас зустрічі з волонтерами, які опікуються безпритульними тваринами, завжди була в центрі наших патріотичних акцій. Коли ми в жовтні до Дня захисників України готували для наших бійців листи і прапор, вона стояла в центрі, така горда з тим прапором, який вона підписувала”.
6 грудня разом із мамою Тетяна загинула під час авіаудару. Тепер її усмішка залишиться лише у спогадах тих, хто її знав і любив.
Ці дві історії є лише краплею в океані трагедій, які приносить війна в Україну. Кожна загибла дитина — це втрата не лише для сім’ї, а й для всього народу. Їхні мрії, посмішки, надії залишаються нездійсненими, але пам’ять про них житиме завжди.
