Освітяни без зарплати: як на Харківщині державні виші місяцями працюють в борг і в яких умовах працюють люди

Фраза «зарплати не буде, поки що..», яка ще до повномасштабної війни сприймалася як виняток або тимчасова затримка, дедалі частіше стає робочою реальністю для працівників державних і комунальних установ. Особливо відчутною є ця ситуація в Харківській області, де відсутність виплат давно не обмежується кількома тижнями й розтягується на місяць, півтора або навіть два, при цьому без чітких пояснень і без визначених строків.

За інформацією, отриманою журналістами ІА «ФАКТ» від працівників обласних освітніх закладів вищої освіти, понад місяць без заробітної плати залишаються викладачі, лаборанти, наукові співробітники педагогічних академій, коледжів, закладів професійно-технічної освіти та шкіл у різних регіонах України. Мова йде саме про державний і комунальний сектор, який продовжує функціонувати у штатному режимі, забезпечувати навчальний процес, проходити атестації, сесії та перевірки, а також звітувати про виконання всіх необхідних показників.

Навчальний процес при цьому не зупиняється, навіть якщо фінансова частина фактично «зависла» у невизначеності. Не зважаючи на майже постійні обстріли, працівники вишів виходять на роботу, проводять заняття, перевіряють письмові роботи студентів, готують документацію, беруть участь в засіданнях, нарадах і внутрішніх перевірках, водночас не маючи жодної базової гарантії оплати власної праці. В таких умовах робота дедалі більше нагадує не виконання трудових обов’язків, а функціонування системи на внутрішньому ресурсі людей, які продовжують працювати без розуміння того, коли саме їхня праця буде оплачена.

Слід зазначити, що освітяни є заручниками ситуації і бояться втратити роботу, тому погоджувалися говорити з журналістами лише за умови повної анонімності. Причина цього рішення не пов’язана з небажанням публічності як такої, а радше з усвідомленням уразливого становища всередині системи. Страх звільнення, скорочення ставки або неформального тиску з боку керівництва залишаються ключовими стримувальними чинниками, через які навіть тривала відсутність заробітної плати рідко стає предметом відкритого обговорення. За словами працівників вишів, сама можливість втратити робоче місце в умовах загальної нестабільності часто сприймається як серйозніша загроза, ніж робота без оплати протягом невизначеного часу.

Ситуацію додатково ускладнює відсутність чіткої комунікації з боку адміністрацій установ. Працівники зазначають, що інформація про строки виплат або причини затримок зазвичай подається фрагментарно, без офіційних документів і конкретних дат, що створює стан постійного очікування без можливості планування навіть базових витрат. У результаті освітні та наукові заклади продовжують виконувати свої функції, але фактично існують в режимі фінансової паузи, яка перекладається не на управлінські структури, а безпосередньо на працівників.

У таких умовах проблема невиплати заробітної плати набуває системного характеру, оскільки тривала відсутність оплати за виконану роботу поступово нормалізується всередині державного сектору. Це створює небезпечний прецедент, за яким відповідальність за стабільність установ фактично покладається на людей, які не ухвалюють бюджетних рішень і не мають інструментів впливу на фінансові процеси, але змушені забезпечувати безперервність роботи навіть за умов повної невизначеності щодо власного доходу.

«Нам прямо сказали, що якщо хтось почне підіймати шум, будуть скорочення ставок, і це легко оформити. Ми не страйкуємо не тому, що нас усе влаштовує, а тому, що в нас просто немає вибору.

Щотижня з’являються нові обіцянки від бухгалтерії: то “гроші от-от зайдуть”, то “чекаємо перерозподілу”, то “все залежить від області”. При цьому комунальні платежі слід сплачувати вчасно, а також кожного дня необхідно годувати сім’ю», — розповідає викладачка Олександра, яка працює в одному з харківських педагогічних закладів.

За її словами, затримка заробітної плати вже перевищує місяць, водночас жодних офіційних пояснень від керівництва навчального закладу та обласного Департаменту освіти і науки працівники так і не отримали. Інформація, яка надходить всередині установи, обмежується усними коментарями та постійно змінюється.

Особливо критичною така ситуація є для тих родин, де чоловік і жінка працюють в одній системі, а також для одиноких матерів. Лаборантка одного з коледжів розповідає, що живе сама й не має жодної фінансової підтримки або накопичень, які могли б перекрити тривалу паузу у виплатах.

«За цей місяць я вперше в житті взяла мікрокредит просто щоб доїхати автомобілем до роботи й купити їжу собі та дитині. За таких графіків відключень електроенергії та перевантаженого громадського транспорту добиратися з міста в область або майже неможливо, або це займає надто багато часу», — пояснює вона.

За її словами, витрати зростають щодня, тоді як питання зарплати залишається відкритим без жодної конкретики.

З правової точки зору ситуація не має подвійного тлумачення. Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на своєчасне отримання винагороди за працю, а стаття 115 Кодексу законів про працю України зобов’язує роботодавця виплачувати заробітну плату не рідше двох разів на місяць. Закон України «Про оплату праці» також передбачає відповідальність за порушення строків виплат.

Проте на практиці працівники державних і комунальних установ опиняються в ситуації, коли жоден з юридичних механізмів захисту не виглядає реалістичним: судові процеси потребують часу й коштів, подання скарг часто сприймається як ризик для подальшої роботи, а звільнення фактично означає повну втрату доходу в умовах загальної нестабільності.

Посадовці, з якими працівники спілкувалися неофіційно, зазвичай пояснюють затримки війною, складною економічною ситуацією та дефіцитом обласного бюджету. Водночас воєнний стан не скасовує трудових прав, а сама проблема затримок заробітної плати в освітній сфері вже давно виходить за межі поодиноких випадків.

«Коли держава місяцями не платить тим, хто забезпечує базові функції — освіту, медицину, соціальну сферу, — це свідчить про кризу управління, а не лише про нестачу коштів», — зазначає економіст у коментарі журналістам ІА «ФАКТ».

Окремої уваги в цій ситуації потребує нещодавно ухвалене в Україні рішення, яке на публічному рівні подавалося як крок до підвищення заробітної плати педагогічним і науково-педагогічним працівникам. Держава задекларувала зростання оплати праці, посилаючись на ст. 61 Закону України «Про освіту» та ст. 59 Закону України «Про вищу освіту», а також на оновлені підходи до Єдиної тарифної сітки, закріплені постановою Кабінету Міністрів України №1298. У Міністерстві світи і науки повідомили, що з 1 січня 2026 року зарплати викладачам вишів перерахують до кінця місяця, а наступний етап зростання оплати праці запланований з 1 вересня.

У Міністерстві освіти і науки України запевнили, що заклади вищої освіти, які перебувають у сфері управління МОН, уже мають можливість здійснювати нарахування заробітної плати педагогічним і науково-педагогічним працівникам за оновленими розмірами посадових окладів. Перерахування коштів від міністерства за січень має відбутися до завершення місяця, тоді як фактична виплата працівникам здійснюватиметься у строки, затверджені кожним конкретним закладом освіти.

У відомстві нагадали, що з 1 січня 2026 року розрахунок посадових окладів і тарифних ставок у бюджетній сфері здійснюється з урахуванням нового базового показника — розміру посадового окладу працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки, який встановлено на рівні 3 470 гривень. У зв’язку з цими змінами автоматично переглядаються й всі надбавки та доплати, що безпосередньо залежать від розміру окладу.

Окрему увагу в МОН звернули на педагогічних і науково-педагогічних працівників закладів та установ державної й комунальної форм власності. Для цієї категорії з початку 2026 року передбачено підвищення посадових окладів з коефіцієнтом 40%. У тих випадках, де раніше вже діяло підвищення на рівні 10%, реальне збільшення заробітної плати в січні становить орієнтовно 30%.

Фінансування виплат у закладах вищої освіти, які отримують кошти із загального фонду державного бюджету, здійснюється в межах відповідних бюджетних програм Міністерства освіти і науки. У січні міністерство завершило розподіл видатків між університетами та інститутами і наразі спрямовує кошти до закладів, аби вони могли провести нарахування та виплату зарплат за новими умовами в межах січневого платіжного періоду.

Однак на практиці обіцянки уряду і МОН виявилися черговою брехнею і «тригером» для освітян, який фактично заблокував систему виплат у регіонах.

Як з’ясували журналісти ІА «ФАКТ» у розмовах з працівниками та бухгалтерами обласних освітніх установ, йдеться лише про мінімальне номінальне зростання заробітної плати в межах кількох сотень гривень, яке повністю нівелюється інфляцією та збільшеним податковим навантаженням. Водночас сам факт набуття чинності нових норм запустив обов’язкову процедуру перерахунку фонду оплати праці, кошторисів і бюджетних зобов’язань, до якої місцеві бюджети виявилися не готовими ні фінансово, ні організаційно.

«Нам пояснили, що теоретично зарплату підвищили, але разом з цим зросли податки та обов’язкові відрахування, а коштів на це в бюджеті немає. Поки не буде завершено всі перерахунки й погодження, платити просто нічим», — розповідає бухгалтер одного з освітніх закладів.

За її словами, механізму переходу до нових нарахувань фактично не було запропоновано, а відповідальність за наслідки змін опинилася на рівні конкретних установ.

У результаті закон, який мав продемонструвати підтримку освіти й науки, на практиці призвів до повної зупинки виплат. Причому, як зазначають працівники, мова йде не лише про нові, перераховані суми, а й про відсутність заробітної плати за старими ставками.

«Нам сказали: поки не завершаться всі розрахунки за новими правилами, грошей не буде взагалі. Ні підвищеної зарплати, ніякої», — зазначає викладачка з понад п’ятнадцятирічним стажем.

У підсумку педагоги й науковці опинилися в ситуації, коли символічне підвищення на папері стало безпосередньою причиною відсутності будь-якого доходу в реальному житті, без альтернативних механізмів компенсації чи тимчасових виплат.

Слід зазначити, що в Україні напруга з оплатою праці бюджетних працівників загострюється. За даними Єдиного реєстру боржників, станом на початок 2026 року зафіксовано понад 36 600 активних проваджень щодо невиплати заробітної плати, що є рекордом і значно перевищує показники минулих років: понад 9 000 нових справ відкрито у 2025 році, на 30 % більше ніж у 2024‑му, а понад половина заборгованостей досі не погашена. Проблема стосується не лише приватних компаній, а й підприємств державної та комунальної форми власності, де частина боргів також не виплачується, що створює ризики для функціонування базових суспільних інституцій.

Для багатьох працівників заробітна платня є єдиним джерелом покриття базових потреб: сплата оренди, комунальних послуг, харчування, лікування, освіта дітей. Коли виплата цієї плати затримується або не здійснюється взагалі, родини опиняються у стані постійної фінансової невизначеності. Серед бюджетних професій, які найчастіше стикаються з невчасними виплатами, – освітяни, медики, працівники соціальної сфери, багато з яких і так отримували зарплати нижчі за середні по економіці, що лише посилює навантаження на їхній добробут.

Додатковим чинником, який ускладнює роботу освітніх і комунальних закладів у великих містах України, залишається фактична відсутність стабільного електропостачання. За свідченнями працівників академій, коледжів та інших установ, упродовж останнього місяця в багатьох обласних центрах електроенергія або відсутня годинами, або подається з тривалими перервами, що унеможливлює повноцінну роботу закладів навіть за умови формальної присутності працівників.

В умовах XXI століття діяльність навчальних і адміністративних структур повністю залежить від технічних ресурсів, зокрема електронних журналів, комп’ютерної техніки, серверів, внутрішніх мереж, доступу до електронної пошти, освітніх платформ і державних реєстрів. За відсутності електропостачання фактично зупиняється не лише навчальний процес, а й робота адміністративних підрозділів, бухгалтерії, документообігу та комунікації з центральними органами, що робить перебування працівників на робочих місцях формальним і не пов’язаним із реальним виконанням посадових обов’язків.

Однак попри майже щоденні обстріли і технічну неможливість повноцінної роботи, за словами працівників, керівництво харківських навчальних закладів — деканати, ректорати, адміністрації — наполягають на фізичній присутності співробітників на робочих місцях. Навіть у тих випадках, коли відсутність електропостачання унеможливлює виконання посадових обов’язків, працівників зобов’язують перебувати в приміщеннях установ протягом робочого дня, дотримуючись формального режиму роботи без реального функціонального наповнення.

Додатковим чинником стають низькі температури в корпусах і адміністративних будівлях, які через відсутність світла та опалення залишаються холодними, створюючи умови, за яких перебування на робочому місці не лише не супроводжується виконанням роботи, а й стає фізично складним.

У підсумку в багатьох закладах складається ситуація, коли працівники змушені бути присутніми на робочому місті, не маючи доступу до техніки, зв’язку, внутрішніх систем і базових інструментів, необхідних для виконання професійних функцій. Фактична робота в таких умовах підміняється відміткою про присутність, яка не відображає ні обсягу виконаних завдань, ні ефективності роботи.

Пояснення того, чому ця практика зберігається, працівники формулюють так: всі бояться виступати проти системи, бояться звільнень і скорочень ставок, бояться втратити відстрочку або бронювання, бояться адміністративного тиску й неформальних наслідків, які можуть настати після будь-якої спроби поставити під сумнів вимоги керівництва. У цій атмосфері страх стає ключовим регулятором поведінки, витісняючи професійні критерії й здоровий глузд.

«Ми звикли виживати, але виживання — це не розвиток, а повільне вигорання», — говорить Іван, старший викладач кафедри музичного мистецтва з двадцятирічним стажем.

За його словами, тривала робота в умовах невизначеності та постійного напруження поступово руйнує не лише мотивацію, а й саме відчуття професійної цінності.

Проблеми з зарплатою та умовами роботи тісно взаємопов’язані: невчасна або часткова оплата праці створює фінансовий стрес, який посилюється фізичними труднощами у робочому середовищі. Коли людина не може планувати свій бюджет, купувати необхідні товари чи послуги, а одночасно працює в умовах обмежених ресурсів, це зменшує здатність якісно виконувати професійні функції і підвищує ризики професійного вигорання.

Для системи освіти та державного управління це означає падіння продуктивності, затримки у реалізації освітніх програм, а також зниження якості навчального процесу. Довгострокові наслідки можуть бути ще серйознішими: зниження привабливості роботи в державному секторі, ускладнення підготовки фахівців у регіонах та поглиблення соціально-економічної нерівності між областями з більш стабільними бюджетами та тими, де фінансові проблеми накопичуються роками.

Відповідальність за ситуацію, що склалася, лежить на уряді та місцевій владі. У такій конфігурації конкретного відповідального фактично не існує, а всі наслідки управлінських і бюджетних рішень перекладаються на людей, які не беруть участі в ухваленні фінансових рішень, але першими відчувають їхні результати у власному повсякденному житті. Без комплексних рішень щодо стабілізації фінансування та забезпечення інфраструктурної безпеки наслідки цих проблем будуть накопичуватися і поглиблюватися, змушуючи освітян не продуктивно працювати, а виживати в сучасних умовах.

З метою сприяння вирішенню проблемних питань та привернення уваги відповідальних органів до ситуацій, з якими стикаються працівники державних і комунальних установ, ІА «ФАКТ» продовжує стежити за розвитком подій. Освітяни, які мають труднощі у сфері трудових прав або соціального забезпечення, можуть звертатися до редакції для надання їхнім зверненням публічного розголосу.