Пам’ять через об’єктив: фотовиставка загиблих дітей Харківщини як свідчення болю та відповідальності

В Україні, яка переживає наслідки війни, суспільство стикається з потребою не лише фіксувати історичні події, а й зберігати людське обличчя трагедій, що не піддаються статистиці. Діти, як найвразливіша частина цивільного населення, часто стають символом втрат, які неможливо виміряти, і саме через них війна набуває особливо гострих моральних вимірів. Пам’ять про загиблих дітей перетворюється на суспільну потребу зупинити мовчання, яке лише продовжує біль тих, хто залишився, і формує вимірювану, але не осмислену рану для всього людства. Відкриття фотовиставки пам’яті дітей Харківщини постає як акт суспільної відповідальності, який поєднує особисту втрату з потребою донести правду до всього світу.

Відкриття фотовиставки пам’яті дітей Харківщини

3 грудня у Харкові в будівлі Держпрому відбулося відкриття фотовиставки пам’яті дітей Харківщини. Її ініціаторкою стала Тетяна Матяш-Мирна, мати 11-річного Марка, який загинув унаслідок російського авіаудару по будинку на Салтівці 30 жовтня 2024 року. Водночас вона з чоловіком зазнали поранень.

В цей же день від ворожого удару також загинув 15-річний Борис. У Тетяни Путятіної ракетний обстріл 9 лютого 2024 року забрав сина, невістку та трьох онуків.

На відкриття виставки прибули члени сімей загиблих дітей, представники Харківської обласної прокуратури, правозахисних організацій, серед яких був директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров, а також Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Присутність представників влади й правозахисників підкреслила суспільну важливість заходу та націленість його на документування трагедій, а не на символічну декорацію простору.

Дмитро Лубінець, виступаючи перед присутніми, наголосив на тому, що офіційна статистика підтверджує смерть 673 дітей лише на території, підконтрольній українському уряду, а реальна кількість загиблих, враховуючи окуповані міста, неможливо встановити. Він згадав Маріуполь як приклад місця, де встановлення точних цифр неможливе через руйнування та блокування доступу, і підкреслив, що такі втрати формують не лише сімейні трагедії, а й колективну моральну рану українського суспільства.

Голос матерів як суспільне свідчення

Тетяна Матяш-Мирна виступила з промовою, яка стала щирим вираженням материнського болю, який потребує бути почутим. Вона розповіла, що ідея виставки народилася під час реабілітації в Латвії, коли, перебуваючи у відносній тиші, змогла усвідомити власний біль і зрозуміти, що мовчання означало б згоду на продовження трагедії, що вбиває невинних дітей.

Тетяна наголосила, що виставка не має на меті декоративності, а покликана зробити видимою правду про життя дітей, які ходили до школи, мріяли, малювали й раділи буденним речам, але були вбиті силою, яка позбавила їх майбутнього. Кожен портрет на виставці стає символом, який не можна залишити непоміченим, і голос матері прагне перетворитися на голос спільноти, що не готова забути і дозволити повторення подібних трагедій.

Тетяна Путятіна приїхала з міста Суми, де мешкає з донькою, і активно долучалася до організації виставки, довго фотографуючи портрети загиблих онуків. Вона розповіла про труднощі, з якими зіткнулася, намагаючись отримати фінансову допомогу для встановлення пам’ятників своїм рідним через районну владу, та про постійне відвідування кладовища, де поховані п’ятеро її близьких. Вона зазначила, що, незважаючи на біль і втому, необхідність пам’ятати та фіксувати спогади залишається важливою.

Інформація про її випадок була передана міському голові та прокурору Харківської області, зокрема через те, що загибла невістка Тетяни Путятіної працювала в органах прокуратури, що підкреслює зв’язок приватних втрат із системою державного реагування.

Правозахисна позиція

Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров нагадав, що база даних організації містить відомості про понад 14 тисяч загиблих цивільних осіб, серед яких понад 670 дітей, а на території Харківщини зафіксовано 106 загиблих дітей.

Він розповів, що 36 сімей погодилися на публічне демонстрування портретів своїх дітей, наголосивши, що це важливий крок для суспільства, яке має бачити обличчя трагедій. Захаров звернувся до російської влади й військових із питанням: за що були вбиті діти України, і дав відповідь, що вони загинули через свою належність до українського суспільства, а цей злочин потребує юридичного визнання як геноцид і покарання винних.

Захаров додав, що політичні плани щодо врегулювання конфлікту повинні узгоджуватися з родинами загиблих дітей, оскільки саме вони відчувають на собі наслідки цих рішень і володіють безпосереднім досвідом втрати, який не можна ігнорувати.

Керівник Харківської обласної прокуратури Аміл Омаров повідомив, що прокуратура продовжує документувати злочини, скоєні проти цивільного населення, зокрема дітей, аби забезпечити підстави для притягнення винних до відповідальності.

Представник медіахабу та модератор заходу Дмитро Кутовий закликав владу внести зміни до пам’ятника загиблим дітям у центрі Харкова, додавши до постаменту пряме вказання на відповідальність Російської Федерації, щоб суспільство чітко усвідомлювало причину трагедії та могло говорити про неї відкрито.

Фотовиставка, розташована у п’ятому під’їзді Держпрому, працюватиме до 25 грудня 2025 року,  вхід для всіх відвідувачів вільний. Кожен портрет на ній перетворюється на свідчення конкретної долі, а простір виставки стає місцем, де суспільство може зустрітися з правдою війни та зберегти пам’ять про загиблих дітей. Пам’ять про них має формувати в світовому суспільстві моральну відповідальність за збереження історичної правди та захист життя тих, хто ще може бути врятованим від насильства та забуття.