“Після ампутації треба доводити, що не маєш кінцівок”: Максим Жорін про знущальну реальність звільнення ветеранів з армії (відео)

Попри офіційні запевнення державних органів про підтримку ветеранів, запуск програм медичної та психологічної реабілітації, соціальної адаптації, а також зусиль щодо налагодження ефективного проходження військово-лікарської комісії, самі військові часто стикаються з зовсім іншою реальністю. Їхній досвід свідчить про складність, затягнутість і неузгодженість процедур, які мали б допомагати, але на практиці лише поглиблюють травматичний досвід служби. Особливо гостро ці проблеми відчуваються після поранень, коли замість полегшення й підтримки військові стикаються з необхідністю долати додаткові бар’єри, аби отримати законне звільнення та статус, який дозволив би їй рухатися далі.

Заступник командира 3-ої штурмової бригади, підполковник Збройних сил України Максим Жорін розповів, що сьогодні навіть після важкого поранення процедура звільнення з армії є вкрай складною. За його словами, якщо військовий отримав серйозні травми, зокрема ампутації, то й після цього вона має пройти складний шлях. Для того, щоб звільнитися, їй доводиться ще багато чого витерпіти: переслухати пояснення, переконувати людей, долати постійні переїзди, носити документи, доводити очевидне — що вона дійсно втратила кінцівки. Цей процес є вкрай тривалим і в окремих моментах навіть принизливим.

Максим Жорін наголошує, що дуже багато військових, які отримали поранення і підлягають списанню, фактично застрягли на різних етапах цього процесу. Хтось ще проходить військово-лікарську комісію, хтось перебуває на реабілітації, хтось збирає документи. І все це, за його словами, може тривати не просто кілька тижнів чи місяців — процедура може затягнутися на рік або навіть півтора року. Людина фактично весь цей час перебуває в підвішеному стані, не знаючи, коли саме її звільнять і чи отримає вона належний статус.

Щодо післявоєнної адаптації та можливості повернення до мирного життя, Максим Жорін зазначає, що не знайомий з жодною адекватною державною програмою, яка б дійсно працювала на практиці й дозволяла ветерану, повернувшись з фронту, реалізувати себе. За його словами, такі програми або не існують, або існують лише номінально, без реальних механізмів підтримки та результатів, які можна було б побачити й оцінити.