Жахливі події в Народицькій громаді: росіяни тероризували мирних жителів, грабували та вбивали
Коростенський район є найбільшим районом на Житомирщині, який значною мірою постраждав від російської окупації, тут було окуповано 7 сіл, де жили місцеві жителі. Росіяни протягом двох місяців тероризували мирних жителів Народицької громади, грабували їх домівки, розстрілювали людей та мінували території. Однак попри жахіття війни, тут б’ється життєдайне джерело надії та прагнення до кращого майбутнього.
Журналістка ІА “ФАКТ” Юлія Хоменко поїхала на північ Житомирщини та поспілкувалася із місцевими жителями про пережиті події.
Олег Ярмолюк, голова Народицької громади, згадує:
«У нашій громаді були захоплені населені пункти, де проживали люди – це Стара Радча, Радча, Нова Радча, Грезля і Давидки. Вони були під окупацією з перших днів по 4 квітня. Також це населені пункти Ровба, Тичків, Вільхова, де люди на момент окупації не проживали. Ще один населений пункт Рубежівка був під окупацією 2-3 дні. Як тільки відійшли російські війська, там упродовж двох тижнів відновили електроенергію та газопостачання. Цей процес був ускладнений через замінування. Загалом у тих населених пунктах було до 400 людей. У перші дні, коли російські війська відійшли, ми повезли гуманітарну допомогу, то нарахували понад 50 людей. Ми закликали місцевих жителів не поспішати повертатися до своїх домівок, адже тривало розмінування. Зараз практично 90% населення повернулося. У багатьох будинках, які, на перший погляд, візуально цілі – повидирало батареї, стіни, дахи, вікна, зачепило навіть дерева. Залісся постраждало найбільше, хоч і не було окуповане, адже тут стріляли ракетами, з мінометів, а на полі було стільки відходів від ураганів, як грибів у лісі. Це не перебільшення, а правда. У селах, які були окуповані збройні сили російської федерації проводили обшук, тобто багато будинків пограбували. Вони буквально виносили всі побутові предмети, одяг та навіть їжу з холодильників. Зараз ще досі триває розмінування, адже росіян замінували велику площу території”.
Невмержицька Ірина, діловод Заліського старостинського округу зазначає:
“У Народицькій громаді постраждало понад 100 об’єктів. У Старій Радчі, під час перебування там російських військ, було розстріляно двох жителів. Тіло одного з них забрали, а від другого залишилася лише одна кістка. Також ціла родина підірвалася на розтяжці, яку окупанти спеціально встановили. Люди вижили, але отримали тяжкі травми. Їх вивезли на лікування до Білорусі. Практично все було відновлено, але деякі будинки люди відбудовували за власний кошт”.
79-річна Софія Дехтяренко з Народицької громади, проживала у селі на період окупації. Росіяни навмисно з вертольота обстрілювали її будинок.
“Як почалася війна, ми спали, а потім прибігає син і кричить: “Треба їхати!” Окупантів я не бачила, але як танки їхали, бачили. Спочатку було тихо, в небі були лише ворожі літаки. У нас на момент окупації світла та електрики не було, але були сонячні батареї, тому до нас часто приходили люди, щоб зарядити свої гаджети. Про це якось дізналися росіяни і вночі з вертольота почали обстрілювати наш будинок. Чоловік на момент обстрілу перебував у будинку, і його зачепило. Я почула крики, прибігла у хату, а він лежить у крові. Я лягла на нього і кажу: “Я з тобою помру.” Він просив мене піти, але я не хотіла, так і лежала з ним.
Потім з вертольота почали стріляти ще більше. Вікна вилітали, навкруги туман. Мене теж поранили, я вибігла і почала кликати на допомогу. Озвалися сусіди, витягли чоловіка і надали допомогу мені. Однак мій чоловік не вижив, травми були дуже тяжкі. Ми його поховали у себе на подвір’ї, а я через декілька днів разом з односельчанами почала тікати лісами до найближчого населеного пункту. Так і врятувалася. У нас будинок був майже вщент розбитий, ми відновлювали все самі”.
Сергій, житель села Радча, згадує з болем у серці:
“Вони просто знищували народ – бомбили градами по мирному населенню, просто по житлових будинках. Навпроти будинку моєї тещі російські військові розстріляли в упор діда з бабою, яким було 60-65 років. До речі, вони тут закопані. Там діда Градом убило. Ми його теж власноруч закопували – ось, бачите, стоїть у дворі хрестик. Ми не поїхали – ми пішли пішки лісом. Я тут 11 років пропрацював у лісі, тому стежки знаю. Ми так і вийшли з дружиною”.
Галина, жителька села Грезля, розповідає:
“Я плачу кожен день, і плакала, і Богу молилася. То нелюди! Було дуже важко, як, вони приїхали, і страшно. Люди повиїжджали, в кого не було нічого. А у мене корова та порося, кури, 8 котиків, 2 собаки. У діда нога боліла, ми хотіли їхати в лікарню, але не могли. Найстрашніше було, коли вони знайшли самогон,а потім стріляли з танків, навіть по своїх. Їх армія вміє лише грабувати, смітити та вбивати мирних людей. Моєму чоловіку відрізали ногу, бо вчасно не було надано допомогу. Вони й до нас заходили їсти просили, ми не могли не дати, бо було страшно“.
Слід додати, що держава надає допомогу постраждалим, але багато чого людям доводиться відновлювати самостійно.
