Майже двісті тисяч українських громадян, які перебувають під захистом в Італії, впродовж останніх двох років поступово переходять від екстреного виживання до оформлення легального статусу, пошуку роботи або створення малого бізнесу. У міру стабілізації побуту більшість з них стикається з однією з найскладніших для розуміння частин італійського життя — системою оподаткування. Незалежно від того, чи йдеться про постійного працівника, приватного підприємця або тимчасового підрядника, податкове навантаження в Італії залишається високим і деталізованим. Для українців, які раніше не мали досвіду взаємодії з багаторівневими фіскальними структурами, знайомство з цією системою нерідко стає несподіваним викликом.
Базова структура: три рівні податку на прибуток
Податок на прибуток фізичних осіб (IRPEF — Imposta sui redditi delle persone fisiche) в Італії стягується за трирівневою моделлю: національний, регіональний і муніципальний рівні. Це означає, що загальна податкова ставка формується із суми трьох незалежних складників, які адмініструються різними структурами.
Національною шкалою IRPEF у 2025 році є:
-
дохід до 15 000 євро — 23%
-
від 15 001 до 28 000 євро — 25%
-
від 28 001 до 55 000 євро — 35%
-
понад 55 001 євро — 43%
Ця шкала діє для всіх податкових резидентів Італії. Українці, які мають статус тимчасового захисту, а також постійно проживають і працюють в Італії понад 183 дні на рік, зазвичай прирівнюються до податкових резидентів. У цьому разі вони зобов’язані декларувати й сплачувати податок з усіх доходів, отриманих як в Італії, так і за її межами. Для тих, хто залишається податковим нерезидентом, оподатковуються лише доходи, отримані всередині країни.
Регіональний податок варіюється від 1,23% до 3,33% залежно від місця проживання. Наприклад, у Ломбардії ставка нижча, ніж у Лаціо чи Кампанії.
Муніципальний податок коливається в межах 0–0,8% і встановлюється на рівні комуни. Таким чином, два працівники з однаковою зарплатою можуть мати різне фіскальне навантаження залежно від регіону й міста проживання.
Соціальні внески
Окремо від податку на прибуток працівники та роботодавці сплачують внески до системи соціального забезпечення. У 2025 році їх загальна сума становить близько 40% від валового доходу, з яких приблизно 30% покриває роботодавець, а 10% — утримується із зарплати працівника. Ці внески спрямовуються на фінансування пенсійної системи, медичної страховки, виплат на випадок безробіття та страхування у разі нещасного випадку.
Для українців це означає, що навіть при формально високій зарплаті, чистий дохід на руки є значно нижчим. Наприклад, при офіційному доході в 24 000 євро на рік (2 000 на місяць), після сплати податків і внесків працівник отримує близько 1 400 євро.
Податок на додану вартість (IVA)
Податок на додану вартість (IVA — Imposta sul valore aggiunto) в Італії застосовується до більшості товарів і послуг. Основна ставка становить 22%, але є кілька знижених ставок:
-
10% — продукти харчування, електроенергія, послуги транспорту
-
4% — основні продукти харчування, медичні товари, протези, книги, деякі соціальні послуги
-
0% — експортні операції
Хоча цей податок не сплачується безпосередньо громадянами (він закладений у ціну товару чи послуги), підприємці мають обов’язок реєструватися як платники IVA, вести облік і подавати декларації. Для українців, які відкривають бізнес або працюють як фрилансери, це одне з найважливіших питань фінансової грамотності.
Спрощена система для малого бізнесу
Для фізичних осіб-підприємців і фрілансерів передбачено окремий режим — Regime forfettario. Це спрощена система оподаткування, яку можуть обрати ті, чий річний дохід не перевищує встановлену межу (у 2025 році — до 85 000 євро).
У такому разі підприємець сплачує єдиний податок зі ставки 15% (або 5% протягом перших п’яти років діяльності), без розрахунку реальних витрат. Однак у межах цієї системи застосовуються обмеження — наприклад, вона не доступна тим, хто має найманих працівників або перевищує поріг прибутку.
Спрощена система є найбільш поширеною формою старту для українців, які відкривають невеликі кав’ярні, салони, працюють у сфері побутових послуг чи ІТ. Водночас варто враховувати, що навіть у цьому режимі необхідно дотримуватись вимог бухгалтерського обліку та звітності, а також регулярно консультуватися з податковими консультантами.
Корпоративні податки
Для компаній, зареєстрованих як юридичні особи, діє інший порядок. Основний податок на прибуток підприємств (IRES) становить 24%. До цього додається регіональний податок на виробничу діяльність (IRAP) зі ставкою 3,9%, хоча вона може відрізнятись у межах регіонів.
Українські підприємці, які реєструють в Італії повноцінну юридичну особу, повинні враховувати обидві ставки, а також відповідальність за соціальні внески за найманих працівників.
Італійське податкове законодавство є складним, і його механізми не завжди очевидні для новоприбулих. З цієї причини більшість українців звертається до CAF — спеціальних центрів податкової допомоги, які допомагають заповнювати декларації, оформлювати документи, вести облік витрат і доходів.
Важливо також пам’ятати про обов’язковість подачі декларації про доходи (dichiarazione dei redditi), навіть у випадках, коли доходи були невеликими або нерегулярними. Невиконання цих вимог тягне за собою штрафи або втрату доступу до соціальних послуг.
Отже, податкова система Італії є багаторівневою й формалізованою. Українці, які перебувають у країні з правом тимчасового захисту або вже інтегрувалися в систему зайнятості, повинні враховувати як обсяг фіскального навантаження, так і відмінності між регіонами, формами праці та статусами резидентства. Усе більше переселенців переходить із тимчасового становища в більш усталене, а отже — повинні опановувати не лише мову й побут, а й правила податкової взаємодії. Від розуміння цієї системи залежить не лише легальність перебування, а й доступ до соціальних гарантій, захисту прав працівника чи підприємця та впевненість у завтрашньому дні.
