Масштабне переміщення українців унаслідок війни сформувало одну з найбільших хвиль біженців у сучасній європейській історії. Питання їхнього можливого повернення поступово виходить за межі гуманітарних оцінок і переходить у площину конкретних демографічних, соціальних та економічних розрахунків. Прогнози міжнародних організацій щодо кількості людей, які потенційно можуть повернутися в Україну після завершення бойових дій, стають орієнтиром для розуміння майбутніх викликів відбудови.
Прогноз ООН щодо масштабів повернення
Після завершення війни в Україну можуть повернутися 3-3,5 мільйонів біженців, про що під час брифінгу для іноземних дипломатів повідомила представниця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні Бернадетт Кастель-Голлінгсворт. Цей прогноз ґрунтується не на загальних припущеннях, а на спеціальній агент-орієнтованій прогностичній моделі, яку презентувало УВКБ ООН і яка дозволяє оцінити ймовірну поведінку різних груп біженців після припинення війни.
Запропонована модель аналізує загальну кількість людей, які можуть ухвалити рішення про повернення, а також структуру цього процесу, зокрема регіони потенційного повернення та умови, за яких таке рішення стає можливим. У розрахунках враховуються соціальні, економічні та побутові чинники, що дозволяє перейти від абстрактних оцінок до більш деталізованого бачення того, хто саме і за яких обставин розглядатиме повернення в Україну.
Залежність готовності повертатися від тривалості війни
Окрему увагу в УВКБ ООН звертають на зв’язок між тривалістю війни та готовністю людей повертатися, оскільки з плином часу ця готовність помітно знижується як серед біженців за кордоном, так і серед внутрішньо переміщених осіб. За даними організації, у липні 2024 року про намір повернутися заявляли 61% українських біженців, тоді як у грудні 2025 року цей показник скоротився до 49%.
Ще більш виразна динаміка спостерігається серед внутрішньо переміщених осіб, де частка тих, хто планував повернення, зменшилася з 73% у середині 2024 року до 35% наприкінці 2025-го, що свідчить про поступову зміну життєвих стратегій навіть усередині країни.
Серед груп населення, які з більшою ймовірністю можуть ухвалити рішення про повернення, експерти називають літніх самотніх людей, а також матерів-одиначок з дітьми, для яких зв’язок із місцем проживання до війни та наявність соціальних контактів відіграють особливо важливу роль. Для цих категорій питання повернення часто пов’язане не лише з економічними розрахунками, а й із потребою відновлення звичного соціального середовища.
Ключовими факторами, які впливають на готовність біженців повернутися, залишаються доступність житла, можливість працевлаштування, механізми компенсації за зруйноване або пошкоджене майно, а також доступ до медицини й адміністративних послуг. Саме поєднання цих умов формує відчуття реалістичності повернення, без якого навіть завершення війни не стає достатньою підставою для зміни місця проживання.
Тимчасовий захист і масштаби повернення
Під час війни тимчасовий захист за кордоном отримали близько 4,3 мільйона українців, однак прогностична модель ООН показує, що після завершення бойових дій додому повернеться лише частина з них. За оцінками УВКБ ООН, йдеться саме про 3–3,5 мільйона осіб, тоді як решта можуть залишитися в країнах перебування, інтегрувавшись у місцеві суспільства.
Прогнози також свідчать про нерівномірну географію потенційного повернення, оскільки більша частина українців, імовірно, повертатиметься з країн південної та східної Європи. Водночас із північних країн континенту очікується менша кількість повернень, що пов’язано з рівнем інтеграції, умовами життя та тривалістю перебування в цих державах.
Окремо підкреслюється, що ймовірність повернення зростає у випадках, коли людина має куди і до кого повертатися, зокрема збережене житло, родинні зв’язки або робочі перспективи. Саме ці обставини часто стають вирішальними під час ухвалення остаточного рішення.
Прогноз ООН демонструє, що повернення українських біженців після війни не буде одномоментним або масовим у класичному розумінні цього слова, а радше набуде форми поступового і вибіркового процесу. Йдеться не лише про цифри, а про складну сукупність особистих рішень, у яких поєднуються безпекові, соціальні та економічні чинники, що й визначатимуть демографічну картину України в післявоєнний період.
