Мільйони українців живуть в країнах Європейського Союзу під режимом тимчасового захисту, який став одним із наймасштабніших гуманітарних рішень у сучасній історії ЄС. Спершу йшлося лише про термінове реагування на хвилю переміщення, однак з часом цей статус перетворився на основу повсякденного життя сотень тисяч людей, які вчаться, працюють, народжують дітей і намагаються облаштовувати свій побут. Проте поступово виникає новий виклик: як зробити так, щоб повернення українців відбулося організовано й без хаотичних рішень, а ті, хто вирішить залишитися, мали законні підстави для перебування в країнах ЄС.
Цим питанням була присвячена ухвалена Радою ЄС рекомендація, яка передбачає створення спільних рамок для поступового виходу з режиму тимчасового захисту та переходу до інших форм легального проживання. Про це йдеться у повідомленні на сайті Ради ЄС.
У документі наголошується, що координація між державами-членами та Україною має стати ключовим інструментом, адже йдеться не про абстрактні прогнози, а про долі конкретних людей, які потребують зрозумілих і прозорих правил.
Рекомендація окреслює кілька напрямів, які визначатимуть логіку цього переходу. По-перше, підкреслюється потреба у сталому поверненні до України тоді, коли умови дозволятимуть громадянам безпечно інтегруватися в громади й знаходити своє місце в процесі відбудови. Для цього державам пропонується організовувати ознайомчі візити, що дозволять людям оцінити ситуацію на місцях і прийняти рішення з меншим рівнем ризику.
По-друге, передбачені програми добровільного повернення, які мають діяти обмежений час і водночас гарантувати тим, хто зареєструвався, збереження базових прав, пов’язаних із житлом, освітою чи медичним обслуговуванням.
Другим важливим елементом є перехід до інших статусів проживання для тих, хто не готовий чи не може повернутися найближчим часом. У Раді ЄС наголошують, що країни повинні пропонувати українцям національні дозволи на проживання з підстав, пов’язаних із роботою, навчанням або сімейними обставинами. Крім того, можливим має бути і подання заявок на статуси, передбачені законодавством ЄС, зокрема для висококваліфікованих працівників. Принципово важливим у цьому контексті є роз’яснення: особа не може одночасно користуватися і тимчасовим захистом, і іншим статусом, тож вибір має бути чітким.
Окремий розділ документа присвячено інформуванню переміщених осіб. Держави-члени повинні забезпечити прозорі й доступні механізми отримання інформації, яка стосується правових змін, програм повернення й можливостей для інтеграції. Для цього пропонується створювати спеціальні інформаційні системи, проводити комунікаційні кампанії, а також засновувати так звані «Центри єдності», що фінансуватимуться з фондів ЄС і виконуватимуть функцію контактних пунктів для українців у країнах перебування. Ці центри мають допомагати в оформленні документів, надавати консультації щодо працевлаштування та слугувати містком між українцями, державами ЄС і Україною.
Політичний вимір цього рішення підкреслив міністр імміграції та інтеграції Данії Кааре Дибвад Бек, який заявив, що солідарність Європейського Союзу з Україною залишається непохитною доти, доки триває війна, проте вже зараз необхідно готуватися до дня, коли умови дозволять громадянам повернутися й долучитися до відбудови власної держави. На його переконання, скоординований підхід є найкращим способом уникнути хаосу та забезпечити, щоб перехід від тимчасового захисту був безболісним і зрозумілим.
Варто нагадати, що 15 липня ЄС ухвалив рішення продовжити дію тимчасового захисту для українців до 4 березня 2027 року. Це означає, що часу для підготовки є, проте сам факт ухвалення рекомендації свідчить: європейські держави вже зараз шукають моделі для поетапного переходу. Вони розуміють, що масштабність проблеми вимагає планування на роки вперед і що повернення чи інтеграція мільйонів людей не може бути стихійним процесом.
Таким чином, нова рекомендація Ради ЄС не є сигналом про припинення допомоги, а скоріше мова йде про прагнення зробити її системною та довготривалою. Українці отримують підтвердження того, що про їхнє майбутнє думають не лише у вимірі сьогоднішньої безпеки, але й у перспективі повернення та реінтеграції, яка стане однією з ключових тем після завершення війни.
