Булінг – це чи не найактуальніша проблема сучасного суспільства. Адже неприємні цькування можуть спіткати будь-кого та у будь-якому місці: у школі, на роботі та, навіть, просто на вулиці. За статистикою, близько 30% дітей в усьому світі стають жертвами булінгу. Та дарма гадати, що булінг – це проблема, яка може торкнутися лише дітей. Насправді, з ситуацією булінгу зіштовхуються в своєму житті і дорослі. Як показують дані досліджень, 15% працівників страждають від булінгу на робочому місці. Проте, саме діти найвразливіші до негативних проявів цькування та не можуть захистити себе належним чином.
51,3% українських школярів зізналися, що хоча б раз у житті, а зазнавали булінгу. Причому дівчата (55,9%) потрапляли в цю неприємну ситуацію частіше, ніж хлопці (46,2%).
Ці дані з’явилися завдяки дослідженню “Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року”, що було проведене за підтримки Міністерства освіти і науки України у період з листопада 2023 по січень 2024 року. У дослідженні взяли участь 5 576 учнів, що навчаються у 5-9 класах з усіх регіонів України, окрім ТОТ.
Примітно, що найчастіше жертвами булінгу ставали столичні школярі (33,7%). При цьому найменше проявів булінгу спостерігалося на сході (18%) та півдні (22%) країни. Найзначніший рівень булінгу відзначено в обласних центрах (34,4%), водночас у містах та селах цей показник був дещо меншим (24,1% та 25,3% відповідно). Суттєвої відмінності не було помічено між містом (26,9%) та сільською місцевістю (25,3%).
Найчастіші причини булінгу
- зовнішність – 28,7%;
- відмінна від інших поведінка – 22,6%;
- відмінний від інших світогляд – 21,5%;
- уподобання – 18,7%;
- мовна ознака – російська мова (8,3%) та українська мова (6,9%).
Російська мова стала приводом для цькування тих школярів, які переїхали за кордон з Харківської, Херсонської, Луганської областей та міста Києва та тих, хто переїхав з Херсонської та Донецької областей і проживає у Львівській області та в Києві.
За допомогою у вирішенні питань цькування частіше зверталися учні молодшого віку (68,1%), ніж старшокласники (47,9%). 52,2% учнів отримали допомогу та підтримку під час вирішення конфлікту. В той час як 5,6% зазначили, що ніякої допомоги не одержали. 14,7% школярів, навіть, були свідками, коли у булінгу приймали участь також і батьки однокласників.
Дослідження вказує на зростання випадків булінгу, особливо, кібербулінгу внаслідок активного використання цифрових технологій дітьми у повсякденному житті. Опитування Pew Research Center показало, що 53% підлітків, які перебувають в інтернеті майже постійно, зізнаються у випадках кібербулінгу. При цьому 31% тих, хто постраждав від онлайн-цькування, вважають, що причиною цього стала їх зовнішність. А так як кривдники часто ховаються за нікнеймами і їх особистість встановити майже неможливо, то така безкарність їх тільки заохочує вчиняти цькування й надалі.
В надзвичайних умова нестабільності та постійного стресу, що спричинила війна, українські школярі стали проявляти більше агресії у своєму спілкуванні з однолітками.
Булінг українських дітей за кордоном
Та чи тільки з боку українських учнів надходить агресія? Як розповідають батьки-переселенці, їхнім дітям довелося зіштовхнутися з проявами цькування, відвідуючи заняття у європейських школах. Розглянемо ситуацію у країнах, де найбільша кількість українських біженців.
“В нашій школі випадки цькування стали повторюватися регулярно. Говорили про цю проблему вчителям, вони провели роботу, але ситуація не змінилася. Дітей налаштовують самі батьки. Спочатку польські однокласники моєї дитини говорили “Україна – це токсично”, потім “Від українців надходить негативна енергія. Як ці українці задовбали. Нехай їдуть додому,” – розповідає Яна, біженка з України, що проживає зараз в Гданьску.
“До мого сина діти підбігали на перервах. Називали образливими словами та кричали, щоб їхав додому. Ставили підніжки. Говорили “не дамо українцям тут жити”, – розповідає Ірина, біженка, що проживає у Варшаві.
Звісно, можна звернутися до вчителя, який проведе бесіду з кривдниками та їх батьками, і, інколи, навіть, це допомагає. Але частіше цькування знову продовжуються. Трапляються випадки, коли упереджено відносяться самі вчителі. Батьки українських школярів розповідають, що вчителі можуть занижувати оцінки дітям з України, чіплятися з незначних причин, або, навіть, робити образливі зауваження. Саме тому в Польщі спостерігається багато випадків, коли українські школярі кидають навчання у місцевих школах.
Не краща ситуація з проявами агресії і серед німецьких школярів по відношенню до українців. Ольга Рааб, керівниця німецько-української організації “Український світ” допомагає біженцям з України з перекладом та рішенням різних ситуацій у школах. Вона розповідає, що часто конфліктують школярі через політичні теми. У Німеччині проживає багато російських емігрантів. Та й не всі місцеві у Німеччині підтримують Україну.
Прояви агресії проявляються по-різному. В одному випадку українську школярку стали називати “бандерівкою, а всіх українців нацистами” через те, що дівчинка прийшла до школи у червоній блузці та чорних штанах. У іншому випадку батько українського школяра вимушений сидіти на всіх перервах на шкільній лавці, аби не били його сина. Бути присутнім – це все, чим він може допомогти своїй дитині, адже втручатися у конфлікти дітей заборонено, бо поліція буде не на його боці. Звернення по допомогу до вчителів часто не дає ніяких результатів. Школа в курсі проблеми, але вирішувати її бажання не має. Соціальний педагог лише робить вид, що поспілкувався з кривдниками. Врешті-решт радять змінити школу. І якщо у випадку з Польщею проблем в цьому немає, то у Німеччині це непросто. Інформація про українських дітей, що пішли зі школи через конфлікт, передається, наче по радіо, і всі вже в курсі та в один голос говорять, що місць у них теж немає. Отака “толерантна” та “відкрита для всіх Європа”, як виявляється.
За час повномасштабного вторгнення з’явилося більше причин для цькування. Трапляються випадки, коли українські школярі, що змушені були лишити домівки та залишитися без своїх речей, зазнають насмішок з боку однолітків через свій одяг із секонд-хенду. Або діти соромляться вмикати камеру під час дистанційних занять, бо інші сміються зі скромного житла, що надала держава переселенцям. Стає причиною насмішок і мовний бар’єр. Часто над українськими дітьми сміються через їх недосконале володіння мовами місцеві, а також можуть використовувати образливі слова в адресу українських школярів, користуючись тим, що їх не розуміють.
Булінг в світі
Проблема булінгу дуже гостра в усьому світі. 21,3% австрійських школярів у віці від 11 до 15 років потерпають від булінгу. У Естонії – 20% дітей зазнали цькування. У одній з німецьких шкіл хлопчику не дозволив вийти в туалет вчитель. Дитині довелося сходити під себе на очах в усього класу. Та пальму першості у проблемах з булінгу можна сміливо віддати США. Через мультинаціональність країни, в американських школах часті випадки цькування, які призводять до соціальної відчуженості. За статистичними даними, 28% середніх шкіл у США повідомляють про випадки булінгу щотижня, а 25% старших шкіл – про кібербулінг. У 2023 році у США було зафіксовано 130 масових розстрілів, серед них і ті, що трапилися у школах. Непоодинокі випадки, коли вбивцями стали саме жертви булінгу. Причому 26,8% стрільців вчинили самогубство після нападу, що є свідченням глибокої психологічної травми нанесеної булінгом. Як же так сталося, що держава, яка так відстоює права та свободи в усьому світі, виявилася неспроможною боротися з проявами насильства всередині країни?
Боротьба з проявами булінгу у школах є важливою проблемою, якій треба приділяти особливу увагу. Різні держави застосовують різні стратегії для попередження та протидії цьому жахливому явищу суспільства. У європейських країнах дуже поширена практика проведення всіляких тренінгів, де дітей навчають не тільки справлятися з нанесеними цькуванням психологічними травмами, а також не залишатися пасивними спостерігачами, а активно протидіяти булінгу.
Найнижчий показник булінгу у Швеції – лише 4 %. Це пояснюється тим, що в країні добре налагоджена система боротьби з цим явищем. У країні, навіть, існує спеціальна Шкільна інспекція, до якої направляють всі скарги пов’язані з булінгом. У штаті Невада США діє антибулінгове законодавство, згідно з яким людина, що цькує інших, буде притягнута до відповідальності. Були також створені програми Second Step і Positive Behavioral Interventions and Supports (PBIS), спрямовані на забезпечення позитивного шкільного клімату та навчання соціальних навичок.
У вимогливій до системи навчання Японії діти часто потерпають від надмірного навантаження, проявів булінгу, та жахливого наслідку від такого напруженого життя – суіцидальних випадків. Згідно з прийнятим “Законом про розвиток заходів щодо запобігання знущанням”, кожна школа розробляє власну запобіжну політику щодо знущань, створює спеціальні структури, які займаються вирішенням таких конфліктних ситуацій.
Однією з найуспішніших програм протидії булінгу вважається норвежська система Ольвіуса. Програма включає в себе тренінги для вчителів, моніторинг булінгу, встановлення чітких правил та санкцій. Проте дана програма, як і більшість інших, має ахілесову п’яту – не бере до уваги проблеми меншин: етнічні, релігійні, людей з інвалідністю, представників ЛГБТ та різноманітних субкультур.
У Фінляндії активно діє програма KiVa, на меті якої стоїть розвиток емпатії у шкільному середовищі. У кожній школі створюється спеціальна комісія, яка бере під контроль випадки булінгу, працює з учасниками конфлікту, контролює, щоб ситуація змінилася, а також делегує підтримку жертви булінгу учням з високим соціальним статусом.
А от британські експерти вважають, що найкращим способом боротьби з булінгом є розвиток у дітей комунікативних навичок. Адже, якщо дитина здатна чітко формулювати та виражати свої думки та почуття, то вона легко знайде собі друзів, а отже, створить міцні соціальні зв’язки і не стане як жертвою цькування, так і власне тим, хто булить інших. Для молодших школярів створюють так звані “лавки дружби”, де діти шукають собі напарника для гри, а старші учні відвідують уроки соціального та особистого розвитку, де навчаються спілкуватися та знаходити способи вирішення конфліктних ситуацій.
Отже, зараз спостерігається ситуація поширення булінгу в усьому світі, наче якогось жахливого вірусу. Бажання привернути до себе увагу, сприйняття себе кращим від інших, спроба принизити слабшого – завжди були негативними рисами суспільства. А ще на тлі воєнного часу та масових переселень українців розвинулося упереджене ставлення до іншої національності, непорозуміння на фоні культурної відмінності. Підкидає жару і постійне відчуття стресу та невизначеності.
Кожна країна намагається знайти той ефективний спосіб, який би міг протидіяти агресії. Але, водночас, всі забули головне, що діти, наче ксерокс, копіюють нас, дорослих. То, можливо, саме ми і є причина того, що наші діти перестали бути відкритими та невимушеними. З яких пір стало важливим, у що одягнений твій друг, яка в нього зовнішність та, на якій мові він спілкується? А чи не важливо, яка він людина в душі та чи з ним цікаво та весело проводити час? Тож боротьбу з булінгом треба починати не глобально, а локально, з себе та зі своєї родини. Лише спільними зусиллями можна перемогти вірус булінгу створити сприятливі умови у суспільстві, де кожна дитина зможе сміливо самореалізуватися без побоювань бути приниженою та висміяною.
