Українські школи, які колись були острівцями спокою та знань, сьогодні перетворюються на потенційні мішені у зоні бойових дій. За даними saveschools.in.ua 3 428 закладів освіти пошкоджено, а 365 – зруйновано повністю. Війна змінила кожен навчальний заклад, змусивши адаптуватися до умов, які ще кілька років тому здавалися немислимими. Укриття, часто імпровізовані в підвалах і спортивних залах, стали необхідністю, а не вибором. На додаток до цього з’явилися інспектори служби освітньої безпеки, покликані стежити за порядком та захистом учнів. Але за фасадом цих змін виникає тривога: наскільки надійними є ці заходи? В умовах, де кожен тривожний сигнал може означати небезпеку, життя школярів та вчителів обертається навколо безпеки, яка дедалі більше виглядає як тимчасовий компроміс. Українські школи опинилися на передовій нової реальності, де навчання та безпека тісно переплелися в складному балансі виживання.
Небезпечна гра з цифрами
Міністерство освіти і науки України зараз працює над амбіціозним проєктом, що має на меті повернення за парти 300 тис учнів, бо, як стверджують чиновники, рівень знань школярів значно погіршився через дистанційну форму навчання. І не важливо, що в країні не вщухає війна, і щодня у новинах з’являються жахливі повідомлення щодо влучань по цивільних об’єктах, МОН поставило перед собою чергову ціль і, начебто, виконує її.
6 листопада набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 1
листопада 2024 р. № 1245, якою визначено процедуру реалізації експериментального проєкту щодо посилення безпеки освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти в умовах правового режиму воєнного стану. При цьому під “посиленням безпеки” чиновники розуміють вжиття
керівниками закладів загальної середньої освіти разом з їх засновниками, у співпраці з ДСНС, Національною поліцією передбаченого цим Порядком комплексу заходів, спрямованих на запобігання або недопущення чи припинення заподіяння шкоди учасникам освітнього процесу.
Наразі планується:
- забезпечення укриття учасників освітнього процесу;
- забезпечення пожежної та техногенної безпеки закладів освіти;
- визначення правил перебування осіб на території та у приміщеннях закладу освіти;
- облаштування закладів освіти технічними засобами охорони;
- забезпечення закладів освіти охороною, зокрема із залученням органів поліції охорони;
- огородження території закладу освіти;
- встановлення у приміщеннях закладів освіти стаціонарних металодетекторів;
- обладнання приміщень та території закладів освіти технічними засобами
відеоспостереження; - забезпечення безпеки дорожнього руху на прилеглих до закладів освіти
територіях; - наближення маршрутів патрулювання поліції до закладів освіти;
- здійснення контролю за дотриманням встановлених обмежень щодо продажу алкогольних та тютюнових виробів на прилеглих до закладів освіти територіях;
- освітлення маршрутів слідування учасників освітнього процесу;
- проведення серед здобувачів освіти заходів із забезпечення безпеки
життєдіяльності та профілактики правопорушень; - складення та оновлення паспорта безпеки закладу освіти;
- забезпечення закладів освіти альтернативними джерелами електроенергії та устаткуванням щодо її зберігання.
Зведення укриттів у школах є однією з ключових стратегій держави для забезпечення безпеки дітей. Однак станом на вересень 2024 року в Україні близько 1800 шкіл все ще не мають укриттів. Та й сам процес зведення укриттів шокує: за останній рік лише третина шкіл отримала належні бомбосховища. Що говорити про маленькі села та містечка, де через брак фінансування дітям доводиться навчатися в будівлях без жодного захисту? У деяких школах пристосовують підвали або навіть спортзали, називаючи їх “укриттями”. Проте ці приміщення не витримали б ані артилерійського удару, ані ракетного обстрілу.
Так, звісно, держава виділила 2, 35 млрд субвенцій. 57 проєктів уже отримали фінансування. Але, потреби виявилися значно більшими, так як ще 1800 закладів мають бути забезпечені коштами для побудови укриттів. За даними ZN.UA в школах України налічується 10 111 укриттів. Але наразі МОН зовсім не моніторить ситуацію щодо шкіл, де немає укриттів взагалі, а, отже, не може дати чітку оцінку наскільки заклади освіти забезпечені укриттями. Як стверджує заступник міністра освіти і науки України Андрій Сташків, станом на кінець минулого навчального року приблизно 75% шкіл мали укриття та працювали в очному чи змішаному форматі. Як же бентежить оце слово “приблизно”. Якщо перед державою стоїть завдання повернути українських школярів до повноцінного формату навчання, то чому ж досі така невизначеність у цифрах щодо наявності укриттів?
У 2023 році за рахунок 1,5 млрд грн вдалося відремонтувати й збудувати 187 об’єктів фонду захисних споруд. В цьому році чиновники запланували витратити 2,5 млрд грн для прифронтових і прикордонних територій та ще 5 мдрд грн дотації для реалізації 77 проєктів з будівництва та ремонту укриттів, зокрема — 24 для закладів професійно-технічної освіти. І знову всі ці гучні заяви на папері, а що чекає нас в реальності? Ймовірно, що знову невизначеність. Уряд виділяє кошти на захист шкіл, але на місцях часто відсутній контроль за їхнім використанням. В результаті, батьки й вчителі змушені самотужки збирати гроші та ремонтувати укриття, щоб хоч якось захистити дітей. Що це — недбалість влади чи брак пріоритетів?
“Першочергова потреба будівництва укриттів у школах, де можна буде відновити очне навчання. У низці громад ми будуватимемо одне укриття на 3–4 школи. Тобто сховище буде у так званій опорній школі, до якої автобусами підвозитимуть дітей з 2–3 сусідніх невеликих шкіл”, — заявив Сташків.
У зв’язку з цим виникає питання, чи встигнуть діти своєчасно та організовано пройти до укриття, що знаходиться на відстані не більше ніж 500 м від закладу у разі небезпеки? Досі згадати про випадок на Сумщині, коли під час повітряної тривоги учні залишилися стояти просто неба через те, що укриття однієї із шкіл було зачинено в цей момент на ремонт. А тут планується підвозити дітей з 3-4 шкіл на автобусі. І ви гарантуєте, що дорога буде безпечною, а в укритті для такої кількості вистачить місць? Навряд чи хтось зможе дати такі гарантії. Напевно чиновникам з МОН досить приблизних даних в теорії. Адже не їхні діти будуть їхати в цьому автобусі та сидіти у такому сховищі.
Викликає сумнів і стан вже існуючих захисних споруд. Ще свіжі в пам’яті випадки аварійного стану укриттів: в одній із київських шкіл під час повітряної тривоги обвалилася стеля, в укритті іншої школи обвалилася стіна, а у одній із шкіл Черкащини укриття, взагалі, перетворилося на басейн через те, що стеля почала протікати. Батьки стурбовані таким станом речей і просто не готові відправляти своїх дітей на офлайн навчання.
Марина Гребінець, мама школяра із Запоріжжя:
“Якщо скажуть виходити офлайн то переведемо дитину на сімейну форму навчання. Бо підвали шкіл то не укриття, то братські могили. Історія з Охмадитом нічого не навчила”.
Людмила Хмара, мати школяра з Харківщини:
“Я мама п’ятикласника і проти офлайн навчання. Зупиніть війну, тоді робіть офлайн навчання! Батьки мають право вирішувати, за якою формою навчатися дітям. Немає гарантії, що завтра ракета не прилетить у школу”.
Інспектори безпеки: реальна допомога чи бюрократичний тягар
Запровадження інспекторів служби освітньої безпеки — ще один крок у напрямку посилення захисту. До кінця 2024 року присутність інспекторів хочуть забезпечити у 2 тис. навчальних закладів. Наразі вони вже є у 763 школах. В уряді зазначають, що до обов’язків інспектора входить профілактика надзвичайних ситуацій, організація пропускного режиму, взаємодія з усіма учасниками освітнього процесу, комунікація з екстреними службами, реагування на правопорушення, а за потребою виклик поліції. Так має бути. Але реальність показує, що їхня діяльність часто перетворюється на бюрократичну формальність. Замість реального контролю інспектори часом обмежуються перевірками за списками, де головне — “галочка” у звіті. Тим часом діти залишаються під загрозою, а безпека залишається на рівні формальних стандартів.
Водночас суспільство теж неоднозначно сприйняло таке нововведення. Батькам важко повірити в ефективність такої посади у шкільному закладі.
Володимир Яценко, користувач Facebook:
“Сумно, що школи перетворюються в СІЗО. Навряд за 2 дні чи тиждень можна пройти курс дитячої психології. Враховуючи, що ювенальна поліція допустила ріст злочинності неповнолітніх у 2023 році, толк в профілактиці злочинності від цих заходів не буде, а от тоталітарні тенденції – то вбачаються.”
Іван Собчук, користувач Facebook:
“Чергове збільшення штату МВС-які просто не потрібні.Поліція і так забула за свої обовязки а тут нові посади.”
Ще одним викликом для громад стане фінансування таких офіцерів. Адже придумати посаду, чиновники придумали, а звідки брати гроші, не вирішили. Наприклад, у ліцеї з Волині немає ніякої охорони, бо в засновника немає на це коштів. А чернігівська школа № 3 три роки просить міську раду змінити штатний розпис та додати посаду охоронця, але ці зміни досі не затвердили.
Роман Бондаренко, користувач Facebook:
“Раптом утримання офіцерів безпеки ляже на плечі засновників закладів освіти та громад і їх доведеться брати в штат школи, то їхня заробітна плата буде мінімальною. Тоді ніхто не захоче йти на цю посаду, принаймні з молодих людей.”
Організація безпечного освітнього середовища у зарубіжних закладах освіти
Організація безпечного навчання в зарубіжних країнах завжди була пріоритетом, але підходи до цієї проблеми різняться залежно від специфіки загроз і ресурсів держави. Багато країн стикаються з природними катастрофами, терористичними загрозами або масовими заворушеннями, що спонукає їх розробляти та впроваджувати унікальні системи безпеки в освітніх закладах.
У США питання безпеки шкіл стало особливо гострим через численні випадки збройних нападів. Відповіддю на це стала присутність у багатьох школах спеціальних офіцерів, які відповідають за безпеку, контролюють доступ до будівель і швидко реагують на потенційні загрози. Та незважаючи на цей факт, у школах США часто фіксуються випадки масових стрілянин у школах. Це реальність, де навіть там, де мали б бути безпека і захист, існує величезна вразливість. Страшно те, що офіцери в школах, хоч і навчені захищати дітей, нерідко не можуть запобігти трагедіям. І ця жорстока реальність показує: справа не тільки у фізичному захисті, а й у суспільстві, де зброя стала звичною частиною життя, навіть у місцях, де діти мають почуватися в безпеці.
Учні також регулярно проходять навчання щодо дій у випадку надзвичайних ситуацій, зокрема збройних нападів. Практикуються “локдауни” (зачинення школи), коли учні ховаються в класах. Камери спостереження, металодетектори й спеціальні системи тривоги встановлюються в школах, щоб попередити або мінімізувати можливі атаки.
Японія, через часті землетруси та цунамі, зосереджується на підготовці шкіл до природних катастроф. Школи будуються з урахуванням вимог сейсмостійкості, а багато з них також використовуються як евакуаційні центри. Учні й персонал проходять регулярні тренування щодо евакуації у випадку землетрусу або цунамі. Це дає змогу швидко й ефективно діяти під час реальної загрози. Школи підключені до національних систем попередження про катастрофи, що дозволяє миттєво отримувати інформацію про потенційні загрози.
Ізраїль — одна з країн, де питання безпеки шкіл в умовах війни та терористичних атак є особливо важливим. Більшість шкіл мають спеціально обладнані бомбосховища або захищені кімнати, куди діти можуть евакуюватися під час ракетних обстрілів. У школах та навколо них часто працюють озброєні охоронці, які готові реагувати на терористичні загрози.
У країнах ЄС безпека в школах часто включає не тільки фізичний, але й психологічний захист. У багатьох школах впроваджені програми для боротьби з булінгом і психологічним насильством, щоб учні почувалися комфортно та захищено. У школах працюють психологи та соціальні працівники, які допомагають учням впоратися зі стресом або конфліктними ситуаціями. Активно впроваджуються програми інклюзивної освіти, що забезпечують рівні права для дітей з особливими потребами, створюючи для них безпечні й комфортні умови.
Фінляндія відома своїм інноваційним підходом до освіти, і безпека тут не є винятком. Велику увагу приділяють створенню атмосфери довіри між учнями та вчителями, що дозволяє вчасно виявляти проблеми і запобігати конфліктам або насильству. У фінських школах немає високих парканів або озброєної охорони. Натомість акцент робиться на відкритій комунікації та профілактиці потенційних загроз.
Як бачимо, організація безпечного навчання в зарубіжних країнах залежить від характеру загроз і національних особливостей. Незалежно від викликів — чи то збройні конфлікти, терористичні атаки, чи природні катастрофи — основний акцент робиться на підготовці, технологіях і системності підходів. Недарма говорять, хто попереджений, той озброєний. Україна може перейняти деякі з цих методів, адаптувавши їх до власної ситуації, щоб створити реальну безпеку для своїх учнів у воєнних умовах.
Парадокс безпечної освіти
Звіти чиновників стверджують, що більшість шкіл у безпечних регіонах мають належні укриття та захищені від воєнних загроз. Але це лише частина правди. Реальна ситуація на місцях — кардинально інша. Наприклад, у східних областях України, які регулярно обстрілюються, лише деякі школи обладнані відповідно до стандартів безпеки. У деяких районах укриття взагалі відсутні, але навчання триває.
МОН стверджує, що робить усе можливе, але чи достатньо “можливого” для порятунку життя дітей? Чи не є ці обіцянки лише спробою прикрити реальні проблеми? Проблема шкільної безпеки — це парадокс. З одного боку, держава робить спроби перетворити освітні заклади на захищені острівці. З іншого боку, ця безпека часто є ілюзорною, особливо для регіонів, де воєнні дії не припиняються. Сьогодні українське суспільство зіткнулося з необхідністю обирати між освітою та життям. Багато батьків змушені приймати важкі рішення: чи відправляти дітей до школи, де немає гарантій безпеки, чи залишати їх вдома, позбавляючи права на навчання? Це дилема, яка розриває душі українців щодня.
Україна може перетворити школи на справжні безпечні острівці, але для цього потрібна системна робота, а не хаотичні заходи. Це вимагає не лише фінансування, а й суворого контролю за виконанням заходів безпеки. Необхідно, щоб кожен навчальний заклад був готовий до надзвичайних ситуацій і мав належні укриття, а інспектори безпеки виконували свою роботу не на папері, а на практиці. Українські школи повинні стати місцями, де діти не лише отримують знання, але й можуть почуватися у безпеці. Інакше, замість захищених острівців, ми отримаємо лише чергові цифри в офіційних звітах, які не матимуть нічого спільного з реальністю.
Недостатнє забезпечення безпеки в українських школах ставить під загрозу життя дітей і педагогів, перетворюючи освітні заклади з місць навчання на потенційні пастки. Імпровізовані укриття у вигляді підвалів та спортивних залів не здатні витримати серйозні удари, а нові інспектори ризикують стати ще однією бюрократичною формальністю без реального впливу на ситуацію. Без ґрунтовних змін у підходах до захисту шкільних приміщень та системи реагування, безпека школярів залишатиметься примарною, а щоденна тривога батьків – обґрунтованою реальністю.
