Світло дорожчає, прозорість зникає: чому українці платять за енергію більше, ніж європейці

В Європі через стрімке зростання виробництва електроенергії, зокрема з відновлюваних джерел, обвалилися ціни на струм. У деяких країнах, зокрема, у перших економіках Європи — Франції та Німеччині — на оптовому ринку електрику навіть “віддавали з доплатою” через надлишок пропозиції та падіння попиту. Особливо це проявляється у вихідні дні. До цього призвели одночасно здешевлення газу, зростання сонячної генерації та зниження економічної активності.

В Україні ситуація протилежна. Попри зниження попиту на електроенергію та навіть деяке здешевлення на ринку на добу наперед, тарифи залишаються високими й для населення, і для бізнесу. Хоча собівартість електроенергії на атомних і гідроелектростанціях дуже низька, тариф у платіжках значно перевищує ці витрати. Це пояснюють потребою у відновленні енергосистеми після російських атак та зростанням витрат компаній. Але значна частина підвищення тарифів не мала економічного обґрунтування, а частина державних компаній отримала надприбутки.

Представники бізнесу скаржаться не лише на високі тарифи, а й на нестабільну якість електропостачання. У собівартості продукції, того ж хліба, електроенергія займає все більше місця, що впливає на інфляцію. Через це українська продукція стає менш конкурентною на європейських ринках.

Попри аргументи проти підвищення цін, експерти прогнозують подальше зростання тарифів через падіння споживання, особливо в промисловості, що збільшує вартість кожного виробленого кіловата. У перспективі тариф може зрости до 6–8 грн за кіловат.

Що складає ціну: від атома до лампочки

Уявімо, що ви платите за 1 кВт·год запаленої лампочки — чому це дорого, навіть якщо вона живиться дешевою “атомкою”? Варто зазначити, що сама генерація – найдешевша частина. АЕС виробляє струм приблизно по 1,18 ₴/кВт·год, ГЕС – 1,05 ₴/кВт·год. Питання “ чому ж ми платимо втричі більше?” закономірне, але цьому є пояснення.
Далі тариф стає дорожчим через транспортування електрики Укренерго: близько 0,686 ₴/кВт·год плюс майже 0,1 ₴ на диспетчеризацію. Облмережі формують тариф за складною RAB‑моделлю, вкладаючись у зарплати, ремонт, обладнання, втрати, амортизацію та навіть прибуток. І цей сегмент часто забирає третину вартості.

“Зелений тариф” дешевий, але не для населення. Участь в електрогенерації сонця, вітру, біомаси приносить “зелену” надбавку ~6,4 ₴/кВт·год (без ПДВ), оплачувану через державну схему компенсацій.

Нарешті, до тарифу додають ПДВ 20% та різні надбавки за втрати, регіональні регулювання, банківські послуги тощо.
У результаті тариф для населення становить 4,32 ₴/кВт·год (без урахування деяких надбавок), а бізнес платить іще більше — до 6–10 ₴/кВт·год.

Ось приблизна калькуляція тарифу: генерація АЕС / ГЕС — лише ~1 гривня, передача — ≈0,8 ₴, розподіл та втрати — умовно 1,5–2 ₴, залежно від регіону.
Зелений тариф — понад 6 ₴ (зараз значно зростає), а далі податки, надбавки — решта до остаточної ціни. Отже вартість  зростає  втричі уже після генерації — стримувати лише цією складовою неможливо.

Цікаво відстежити еволюцію ціноутворення за останні 5 років. У 2018–2021 відбувся перехід до відкритого ринку: запровадили RAB‑модель, прозорі аукціони, реформу “день наперед”. Населення користувалось пільговими тарифами, а облмережі інвестували в модернізацію.
Під час пандемії й на початку війни у 2022-у споживання впало на 40%. Щоб полегшити стан населення, за рахунок держдотацій уряд знизив тарифи до 2,64 ₴.

Нарешті, два роки тому, після атак на інфраструктуру, тариф для будинків підняли до 4,32 ₴/кВт·год, “щоб не згаснуть у темряві”. Облмережі отримали значні надходження через RAB‑регулювання.
“Зелений тариф” поступово зростав, хоча частина інвесторів нарікала на його надвисокий рівень. На початку минулого року правила оновили: ввели преміуммеханізм для ВДЕ‑генерації й підсилили вимоги щодо прозорості торгів. Кабмін продовжив фіксований тариф 4,32 ₴ до 31 жовтня цього року – це означає стабільність поки, але потім очікується подорожчання далі.

Світло дорожчатиме: чого чекати від тарифів

Через війну та евакуацію мільйонів людей заводи стоять, офіси порожні, а лічильники крутяться лише вдома. Обсяги споживання впали майже на третину. І як у маршрутці без пасажирів — кожному з тих, хто залишився, доводиться платити більше.

Росіяни системно б’ють по енергетичній інфраструктурі. Минулоріч після атак Україна втратила понад 9 ГВт потужності — майже половину доступної генерації. Її відновлення потребує мільярдів.

Багато ТЕС ще радянські. Їх латають, як стару кранову трубу. Але щоб модернізувати систему, потрібні інвестиції. А інвестори хочуть зрозуміти, чи буде повернення. Високі тарифи — “сигнал”.

Євросоюз активно вкладає у вітряки, сонячні ферми, акумулятори, децентралізовані мережі. До 2030 року планують основною зробити “зелену” генерацію.

До 2027 року Обіцяють у Києві побудувати 10 ГВт нової генерації, до 2030 року збільшити частку ВДЕ до 27%, розвивати локальні сонячні та мікромережі в школах і лікарнях, інтегруватися в енергоринок ЄС.

Звучить красиво. Але є нюанс: поки ми лише плануємо, ЄС уже щодня торгує  надлишками електрики за мінус 1–2 євро за мегават-годину. У нас же за будь-яку кіловат-годину платимо все більше.

Українські аналітики, енергетичні групи та європейські партнери давно готують реформи. Вони пропонують, щоб усі дані торгів, закупівель, маніпуляцій були публічними. І щоб ніхто не “скидав” електрику “своєму” посереднику за заниженою ціною, як це часто буває на ринку “на добу наперед” джерело.

Інша пропозиція — відкрити ринок для незалежних гравців, зокрема іноземних. Більше учасників — нижча ціна.

Замість дотацій “усім” — дати ваучери тим, хто справді не може платити. Як у Європі: чітка система підтримки бідних, а не субсидій на всіх.

Дати людям змогу встановлювати сонячні панелі, продавати надлишок і зменшувати залежність від тарифу. У багатьох країнах ЄС уже діє схема “prosumer”:  виробляєш для себе й для мережі одночасно.

Сьогодні світло — це політика, економіка, війна і стратегія в одному флаконі. Тарифи не стоять на місці. І без реформ, без адресної допомоги та чесного ринку ми й далі платитимемо більше — без гарантій стабільності.

Поки європейці дивляться, як сонце знижує їм ціну на світло, ми ризикуємо отримати нові рахунки: уже не на 800, а на 1500 гривень на місяць. Пора не лише платити, а й питати: чому і за що.

Тетяна Вікторова