Євросоюз лише за останній рік помітно просунувся до запуску цифрового євро. А центробанки найбільших світових економік дедалі активніше вивчають і тестують власні цифрові валюти. На цьому тлі однією з найгучніших тем у фінансових медіа стали заяви засновника Bridgewater Associates Рея Даліо про те, що CBDC (цифрові валюти центробанків) можуть поставити під загрозу фінансову приватність.
Експерти все частіше говорять про цифрові валюти центробанків не як про “чергову фінансову новинку”, а як про потенційну точку біфуркації у тому, як працюють гроші в сучасному світі. Ідея виглядає просто: замість паперових банкнот держава може випустити офіційні цифрові гроші, які існують не на рахунку в банку, а як окремий державний платіжний інструмент.
Прихильники такої моделі кажуть, що це зробить платежі швидшими, дешевшими й надійнішими. Натомість критики попереджають про те, що цифрові гроші держави можуть поступово перетворитися на інструмент контролю, який звузить фінансову приватність громадян.
Регулятори це розуміють і намагаються заспокоїти суспільство, наголошуючи, що доступ до даних буде обмежений законом, а конфіденційність стане одним із головних принципів дизайну таких систем.
Цифрові гроші держави: чому CBDC змінюють саму логіку фінансової системи
Просто кажучи, цифрова валюта центробанку – це “цифрові гроші держави”. Не криптовалюта, не банківський додаток і не токен від приватної компанії. Це гроші, які випускає центральний банк, тобто головний емітент валюти країни.
І тут важливий нюанс: звичайні безготівкові гроші, які лежать у нас на картці, технічно є депозитом, тобто зобов’язанням комерційного банку перед клієнтом. А цифрова валюта центрального банку – це гроші, які напряму “підкріплені” державою, як готівка. Саме у цьому і полягає ключова різниця.
Якщо держава контролює не лише правила фінансової системи, а й саму цифрову інфраструктуру грошей, вона теоретично може задавати, як саме ці гроші працюють: які ліміти діють, як ідентифікується користувач, як забезпечується приватність і хто має право бачити транзакції.
Прихильники цієї моделі кажуть, що саме в цьому й сенс: створити стабільну державну цифрову платіжну основу, яка не залежить від приватних банків чи платіжних гігантів і може працювати навіть у кризові періоди.
Ще кілька років тому це звучало як далека перспектива, але сьогодні цифрові валюти центральних банків стали глобальним трендом. Це видно з даних Банку міжнародних розрахунків (BIS) – організації, яку часто називають “банком для центральних банків”. Згідно опитуванню BIS, у 2024 році 91% із 93 центральних банків заявили, що вже працюють над цифровими валютами, досліджують їх або тестують у роздрібному чи оптовому форматі.
Іншими словами, це вже не “експеримент кількох країн”, а майже універсальна тема для глобальної фінансової системи. Додатково це підтверджує трекер Atlantic Council, який відстежує прогрес країн у CBDC. За їх оцінкою, 137 країн і валютних союзів, які разом формують близько 98% світового ВВП, уже розробляють або вивчають цифрові валюти.
Дехто з них лише аналізує концепцію, інші запускають пілоти, а деякі вже мають запущені системи. Це означає, що світ фактично входить у “гонку цифрових грошей”, але кожен уряд рухається своїм темпом і за власною моделлю.
Однак щоб не заплутатися, важливо усвідомлювати, що цифрові валюти центральних банків – це не Bitcoin і не “крипта” в класичному сенсі. Bitcoin існує без держави, без центрального емітента і без “головного офісу”, який може натиснути кнопку й зупинити систему. Він працює як децентралізована мережа, де транзакції підтверджуються правилами протоколу, а не рішенням однієї установи. Саме тому Bitcoin часто сприймають як альтернативу традиційній фінансовій системі, а не як її частину.
Водночас CBDC є прямим антиподом цієї логіки: це офіційні державні гроші, які існують у цифровому форматі й працюють у рамках законів та регуляторного контролю. Так само CBDC не є прямим аналогом “грошей на картці”. У банківській моделі платежі проходять через приватну інфраструктуру – банки, процесингові компанії, платіжні шлюзи. Дані про транзакції першими бачать банки та платіжні провайдери, а держава отримує доступ до них через фінансовий моніторинг, запити або судові процедури.
У випадку ж цифрової валюти центрального банку платіжна інфраструктура стає публічною, тобто “державною рейкою”, і тому правила приватності й контролю визначаються не лише політикою банків, а тим, як система спроєктована і які обмеження прописані в законі.
Фактично це означає, що держава потенційно отримує можливість контролювати не тільки фінансову систему загалом, а й сам механізм руху грошей у цифровому середовищі. Це не обов’язково означає “тотальний контроль”, але унаочнює, що межі доступу до даних і рівень приватності стають політичним питанням, а не суто технічною деталлю.
Європейський сценарій: цифровий євро як “готівка 2.0”, але з законом і правилами доступу
Наразі Європа показує, як виглядає рух до цифрової валюти на рівні реальної політики. У ЄС цифровий євро давно перестав бути “ідеєю на майбутнє” і перетворився на конкретний проєкт із законодавчою рамкою та планом реалізації.
Європейський центробанк пояснює, що цифровий євро має бути доповненням до готівки, а не її заміною, і має працювати як універсальний платіжний інструмент для європейської цифрової економіки.
У 2023 році Єврокомісія подала проєкт регламенту, який формально запускає законодавчу конструкцію цифрового євро, тобто це вже не “дискусія”, а юридичний механізм, який проходить процедури ЄС. Європарламент просунувся в позиції щодо цифрового євро, і це розглядається як важливий крок до подальших переговорів між інституціями ЄС, які можуть відкрити шлях до запуску в другій половині десятиліття.
Окремо ЄЦБ наголошує на тому, що цифровий євро має мати офлайн-режим, тобто можливість платити навіть без інтернету. Для звичайної людини це видається технічним нюансом, але насправді це політичний сигнал. ЄЦБ намагається зробити цифровий євро максимально схожим на готівку хоча б у базовій логіці “працює навіть у кризі”.
Паралельно офлайн-режим подається як один зі способів зберегти вищий рівень приватності, оскільки не всі операції обов’язково мають проходити через онлайн-інфраструктуру з постійним записом даних у момент платежу.
Китайський урок: цифрова валюта не перемагає автоматично – навіть у країні з сильною державою
Зі свого боку, китайський цифровий юань e-CNY демонструє іншу важливу закономірність: навіть масштабний пілот не означає автоматичну заміну приватних платіжних гігантів. Китай залишається одним із лідерів у практичному впровадженні цифрової валюти центрального банку.
Але домінування екосистем Alipay і WeChat Pay доводить, що цифрова валюта центробанку не “перемагає” лише тим, що вона державна. Якщо у країні вже є сильні приватні платіжні гіганти, CBDC повинна або запропонувати унікальну користь – наприклад офлайн-стійкість, інтероперабельність і нижчі комісії, – або її доведеться активно просувати через інституційні канали.
Зокрема, через соціальні виплати, державні сервіси, податкові механізми чи інші програми, що роблять цифрову валюту частиною повсякденного життя. І саме тут виникає головна політична напруга: така модель неминуче піднімає питання добровільності, меж контролю та доступу держави до транзакційних даних.
Питання не в технології, а в межах державної влади
Саме тому дискусія про приватність і межі доступу держави до фінансових даних не є “конспірологією”. Це не фантазії, а реальні ризики, які обговорюють навіть офіційні інституції ЄС. Європейський орган із захисту даних (EDPS) попереджає про те, що цифрові валюти центробанків можуть створити ризики масового профілювання громадян, якщо не буде закладено принцип мінімізації даних і суворого обмеження доступу до транзакційної інформації.
А Європейська рада із захисту даних (EDPB) у спільному висновку з EDPS підтримує ідею офлайн-платежів як формату, який потенційно найближче наближається до приватності готівки. Це показує, що навіть усередині ЄС визнають: питання конфіденційності тут критичне, і без чітких юридичних запобіжників цифрові гроші можуть перетворитися на інструмент надмірного контролю.
Отже поява цифрових валют центральних банків у світі вже давно перестала бути питанням “чи буде”. Це питання “як саме це буде реалізовано” – і хто в результаті отримає контроль над даними. Саме тому слова Рея Даліо резонують не як сенсація, а як тригер, який озвучив те, що багато людей відчувають інтуїтивно: цифрові гроші держави принесуть не лише швидкість і зручність, а й тонку межу між демократичною свободою та адміністративним контролем.
Якщо цифрові валюти центробанків домінуватимуть серед інших платіжних інструментів, тоді питання приватності, доступу до даних, права на готівку та технічної автономії перестане бути темою вузьких фінансових експертів і перетвориться на повноцінну політичну дискусію – таку ж важливу, як свобода слова чи права людини.
І саме це робить тему CBDC настільки нервовою, адже йдеться не про новий платіжний додаток, а про те, якою буде влада держави над грошима громадян у цифрову епоху.
Тетяна Вікторова
