Під час війни одні батьки ховають своїх дітей у сирих підвалах, тікають з ними від обстрілів у чужі країни, тримають на руках на евакуаційних платформах, моляться в нічній темряві. Інші — несуть маленькі труни. У таких реаліях злочини батьків проти власних дітей набувають особливого болісного виміру. Не як соціальна проблема. А як людська катастрофа, яка відбувається всупереч спільному болю країни. В той час, як одні родини втрачають дітей назавжди, інші — залишають своїх малюків на межі виживання, викидають їх на смітник або знущаються. Іноді буквально не дають їм їсти.
В одному з сіл Хмельницької області 6-місячне немовля було госпіталізоване в реанімацію у критичному стані — з вагою, яка більш ніж у два рази нижча за вікову норму. Дитина, яка мала б тільки починати знайомитись зі світом, виявилася в стані харчового виснаження, несумісного з життям без термінового медичного втручання.
Про цей випадок повідомила поліція Хмельницької області. За її інформацією, цей факт виявили під час планового візиту до сім’ї ювенальних поліцейських та представників соціальних служб. У межах звичайного профілактичного контролю вони з’явилися в оселі, де проживала 24-річна жінка зі своїм сином. На місці їх зустріли обставини, які правоохоронці не змогли описати інакше як критичні.
Разом з поліцейськими працювали і медики. Сімейний лікар зафіксував, що дитина має надзвичайно низьку вагу — в середньому 2,5 рази меншу за норму для цього віку. За словами фахівців, такий стан організму немовляти не міг розвинутися раптово. Він є наслідком тривалого і системного недогляду. Мовиться не лише про брак їжі, а й про загальну відсутність турботи, інтересу, відповідальності за життя власної дитини.
Дитину терміново госпіталізували в реанімаційне відділення лікарні. Про її подальший стан наразі не повідомляють — у таких випадках прогнози медики роблять з обережністю. Щодо матері — відкрито кримінальне провадження за статтею 166 Кримінального кодексу України: «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки». Максимальне покарання за цією статтею — до 5 років позбавлення волі.
Слідство у справі завершено. Обвинувальний акт передано до суду. У фокусі процесу — питання не лише про юридичну відповідальність, а й про те, чи можна вважати умисною бездіяльність, яка мало не вбила немовля. Паралельно із цим службами вирішується питання подальшої опіки над дитиною — зазвичай у таких випадках дитину тимчасово вилучають з родини.
Слід зазначити, що це не поодинокий випадок. У червні 2023 року, наприклад, у Київській області бабуся до смерті забила новонародженого онука стільцем. В інших регіонах виявляють покинутих немовлят, дітей без нагляду, виснажених голодом, з тілесними ушкодженнями. Під час війни державна система захисту дітей працює в режимі надзусиль, але не завжди встигає вчасно — навіть коли родини на обліку, навіть коли лікарі звертають увагу на симптоми. Дитяча недоглянутість під час війни є завжди відлунням байдужості, бідності, психічних розладів, а іноді — холодного свідомого відторгнення батьківської ролі.
Те, що сталося на Хмельниччині, є тривожним сигналом. Не тільки про конкретну родину, а й моральність та елементарну людяність батьків, брак соціального супроводу, розбалансованість механізмів допомоги, яка не завжди встигає за масштабами реального лиха.
У країні, де щодня вбивають дітей ракетами, немовля може помирати в тиші — у власному ліжечку, від голоду. І це теж війна. Але війна за людяність — всередині країни.
