Повномасштабна війна в Україні триває вже четвертий рік, і попри те, що з початку вторгнення владні органи декларує пріоритет безпеки найвразливіших, діти й досі залишаються найбільш незахищеними. Особливо ті, хто перебуває в інституційних закладах — дитбудинках, інтернатах, спеціалізованих установах, які не мають належних умов для захисту під час повітряних тривог і ракетних атак. Показовою є ситуація в Кременчуці, де після чергового масованого удару з боку Росії 30 вихованців місцевого спеціалізованого будинку дитини продовжують перебувати в установі, яка не має укриття. Це не лише порушує базові стандарти безпеки, а й ставить під сумнів спроможність місцевої влади забезпечити елементарний захист найвразливіших громадян — дітей віком до чотирьох років.
Кременчук після удару: діти залишилися в установі без укриття
29 червня 2025 року Кременчук знову опинився під вогнем. Російські війська завдали масованого удару по місту, який тривав понад п’ять годин. За офіційною інформацією, атака була спрямована на інфраструктурні об’єкти. Проте наслідки зачепили й найбеззахисніших — 30 дітей віком до 4 років залишаються у Кременчуцькому спеціалізованому будинку дитини, в якому досі не облаштовано жодного бомбосховища або укриття.
Діти фактично перебувають у відкритій пастці — у разі повторного удару шансів на порятунок у них майже немає. У громадському середовищі вже лунають заклики евакуювати вихованців хоча б на тимчасове оздоровлення в безпечніший регіон, наприклад, у Закарпаття. Утім, це залишається на рівні пропозицій — жодної оперативної дії з боку держави наразі не вжито.
Слід зазначити, що у травні тимчасово виконуючий обов’язки голови Полтавської обласної військової адміністрації Володимир Когут повідомляв про розробку проєктно-кошторисної документації для будівництва укриття. Однак з того часу не було озвучено жодної конкретної дати ні завершення документації, ні початку чи завершення будівельних робіт. Фактично це означає, що зрушень немає — діти лишаються у небезпеці.
Порушення прав дітей: що виявила перевірка
Проблема в цьому закладі не обмежується лише відсутністю укриття. Ще 30 січня 2025 року представники громадських організацій та Комісія Уповноваженого Верховної Ради з прав людини провели перевірку в Кременчуцькому спеціалізованому будинку дитини. Результати виявилися шокуючими: комісія задокументувала випадки приниження гідності дітей з боку персоналу, зокрема використання образливих слів на кшталт «інваліди» та твердження про те, що «їх ніхто ніколи не всиновить».
Крім того, було встановлено, що понад 90% бюджету установи витрачається на комунальні послуги та зарплати персоналу — тобто фактично не залишається коштів на безпосередні потреби вихованців: одяг, харчування, розвиток, медичну допомогу.
Чому будинки дитини мають зникнути і що їх замінить
Більш як 90% дітей, які перебувають у таких закладах, не є сиротами. Вони мають хоча б одного з батьків або родичів, які могли б піклуватися про них за умови адекватної підтримки. Система інтернатів, натомість, тримається за цих дітей, не пропонуючи родинам альтернативи. Це є ключовою причинною того, чому в Україні вже кілька років триває процес реформування системи догляду за дітьми.
Відповідно до заяв Міністерства соціальної політики, до вересня 2025 року всі традиційні будинки дитини мають бути ліквідовані. На їхнє місце мають прийти моделі сімейного або наближеного до сімейного догляду: патронатні сім’ї, прийомні родини, малі групові будинки, центри соціальної підтримки.
Історія з Кременчуцьким дитбудинком є не поодиноким випадком, а симптомом глибшої проблеми. Попри воєнний стан, попри масовані удари, діти досі залишаються в небезпечних установах без укриттів, з принизливим ставленням і майже без шансів на підтримку. Україна декларує європейські цінності, але не зможе стати справді безпечною державою, доки найбеззахисніші — малі діти — не отримають захисту й гідного ставлення. Реформа має бути не на папері, а в дії, інакше втрати триватимуть.
