Українські біженці у Великій Британії залишилися без визначеності щодо свого майбутнього

Упродовж повномасштабного вторгнення Росії багато європейських країн надали українцям безпрецедентний рівень підтримки, захисту та прав. Однак останні події вказують на те, що атмосфера прийняття поступово змінюється. Держави, які ще недавно називали прихисток для українців “моральним обов’язком”, тепер дедалі частіше починають говорити про необхідність повернення. Цей зсув особливо помітний у Великій Британії, де тисячі українців зараз опинилися в ситуації правової невизначеності.

Небезпека повернення і брак плану на майбутнє

Понад 218 тисяч громадян України прибули до Великої Британії з 2022 року, скориставшись двома візовими програмами — Homes for Ukraine та Ukraine Family Scheme. Обидві ініціативи надавали тимчасовий прихисток, але не містили чіткої перспективи на постійне проживання. Термін дії цих віз завершується, і разом із ним добігає кінця й період відносної впевненості для десятків тисяч родин.

Для багатьох повернення до України наразі виглядає нереальним. Так, 36-річна Лідія, яка переїхала з немовлям і дитиною молодшого віку, розповіла The Independent, що навіть формальне перемир’я не стане для неї гарантією безпеки:

«Через п’ять років росіяни можуть знову прийти. Мого сина заберуть у військо, а доньку можуть вбити або зґвалтувати».

Як і для Лідії, для тисяч людей нинішня відсутність імміграційної політики перетворила життя у Британії на очікування рішення, яке ніхто не обіцяє.

Відтермінування замість вирішення

Станом на червень 2025 року уряд Великої Британії подовжив дію тимчасових віз ще на 18 місяців. Проте жодного рішення щодо механізму набуття постійного статусу або дозволу на проживання досі не запропоновано. Міністерство внутрішніх справ країни аргументує свою позицію узгодженістю з політикою України — мовляв, Київ хоче повернути своїх громадян додому. У 2024 році навіть було створено спеціальне Міністерство національної єдності, яке має координувати зусилля з повернення понад 7 мільйонів біженців.

Проте експерти вважають такий підхід одностороннім і непродуманим. За словами Станa Бенеша, керівника благодійної організації Opora, повернення має бути добровільним. Він наголошує:

«Україні, звісно, потрібні люди для відновлення, але повертатися мають ті, хто цього хоче. Потрібно дати людям право на вибір».

Інтеграція без стабільності

За понад два роки українці активно інтегрувалися в британське суспільство: діти ходять до шкіл, опановують мову, батьки шукають роботу, спільноти створюють нові форми взаємодії. Однак відсутність довгострокових гарантій з боку держави стримує процес. Люди не можуть укладати контракти на оренду житла, боячись втратити правовий статус. Роботодавці не готові брати на роботу тих, хто не має чітких перспектив залишитися. Це формує замкнене коло невизначеності, в якому десятки тисяч людей живуть щодня.

Українці також залишаються однією з найбільш вразливих груп серед мігрантів. За статистикою, вони мають у два рази вищі ризики бездомності, ніж середній мешканець Великої Британії. Нестабільність змушує деяких українців подавати заяви на отримання статусу біженця: лише за перші три місяці 2025 року таких заяв було подано близько 380 — утричі більше, ніж за весь 2024 рік.

Поведінка Великої Британії контрастує з підходом Європейського Союзу. У березні 2025 року ЄС ухвалив рішення продовжити тимчасовий захист для українців до березня 2027 року. Це означає, що громадяни України в більшості країн ЄС мають гарантії доступу до освіти, медицини, соціальних послуг і працевлаштування ще щонайменше два роки.

У Британії ж майбутнє залишається туманним. Правозахисники, активісти, гуманітарні організації закликають уряд наслідувати приклад ЄС і розробити не лише подовження тимчасових дозволів, а й механізм переходу до постійного статусу. Пропонується, зокрема, збільшити термін дії віз до трьох років і надати людям доступ до процедур постійного проживання.

Сьогодні десятки тисяч українських родин, які змогли врятуватися від війни, залишаються у Великій Британії без впевненості у завтрашньому дні. Вони вже стали частиною місцевого життя, створили нові спільноти, пристосувалися до нових реалій — але в юридичному сенсі досі не мають права назвати це своєю домівкою. У ситуації, коли повернення загрожує життю і добробуту, а країна проживання не дає тривалого захисту, українські біженці залишаються заручниками політичної обережності.

Час спливає. Без рішень з боку британського уряду кількість людей, які опиняться на межі втрати статусу й соціальної стабільності, зростатиме. І те, що ще вчора здавалося гуманітарною відповідальністю, сьогодні перетворюється на кризу довіри між громадянами та державою.