В Ірландія планують скоротити період надання державного житла для українських біженців з 90 до 30 днів

Понад три роки Європа залишається простором, де мільйони українців рятуються від війни, яка не припиняється. Одні знаходять тимчасовий спокій у громадах, які відкрили двері ще у 2022 році, інші змушені вирушати далі в пошуках стабільності, роботи чи просто даху над головою. Ірландія, яка на початку повномасштабного вторгнення стала однією з найбільш відкритих для українських біженців країн Європейського Союзу, опинилася зараз перед складним вибором між гуманністю і можливостями власної соціальної системи.

За три роки Ірландія прийняла понад сто тисяч громадян України. За офіційними даними, близько вісімдесяти тисяч осіб залишаються в країні постійно, тоді як щодня прибуває ще близько п’ятдесяти. Цей потік, за словами міністра юстиції Джима О’Каллагана, став надмірним для системи розміщення, яка працює на межі своїх ресурсів.

Про це повідомляє RTE, міністр заявив, що уряд розглядає можливість скоротити термін безкоштовного державного житла для українців з 90 до 30 днів. Така ініціатива пояснюється не лише браком житлових місць, а й новими обставинами: змінами в українському законодавстві, які дозволяють чоловікам віком від 18 до 24 років тимчасово виїжджати за кордон.

За словами представників міністерства, ситуація ускладнюється тим, що вже наприкінці листопада всі наявні місця у державній системі розміщення можуть бути заповнені. Держава, яка останні роки орієнтувалася на підтримку біженців через оплату житла у готелях та спеціальних центрах, стикається з дефіцитом коштів і житлового фонду. Крім того, уряд Ірландії обговорює можливість не надавати безкоштовне житло тим, хто прибуває через іншу безпечну країну ЄС або вже отримав тимчасовий захист у межах Союзу.

Дискусія точиться і навколо системи компенсацій для ірландців, які приймають переселенців у свої домівки. Сьогодні така допомога становить 600 євро на місяць і звільняється від оподаткування, проте з огляду на загальне навантаження державні фінанси не витримують навіть цього рівня підтримки. Міністерство розглядає варіант перегляду цих виплат, що, своєю чергою, може зменшити кількість сімей, готових далі надавати прихисток.

Генеральний директор Ірландської ради у справах біженців Нік Хендерсон висловив серйозне занепокоєння можливими наслідками такого рішення. Він зазначив, що українці не мають доступу до соціального житла, оскільки ця категорія резервується для ірландців, які стоять у черзі роками. Тому, за його словами, вимагати, щоб люди, які не знають мови, не мають фінансової подушки та перебувають у стані психологічного виснаження, знайшли помешкання за тридцять днів, — нереалістично.

Подібної думки дотримуються й представники української громади. Директорка Української рідної школи в Дубліні Надія Іваннікова наголошує, що родинам з дітьми потрібен час, щоб знайти безпечне середовище, особливо якщо йдеться про матерів, які приїхали без підтримки близьких. За її словами, один місяць не дозволяє ні знайти житло, ні оформити документи, ні навіть зорієнтуватися у місцевих правилах.

Координаторка з питань освіти Марія Старух додає, що громади, школи й волонтерські центри докладають великих зусиль, щоб допомогти українцям адаптуватися, однак без стабільного житла жодна інтеграція не буде успішною.

Викладачка суботньої школи Неоніла Штрук, яка мешкає в Ірландії вже два роки, звертає увагу на ще один аспект — психологічний. За її словами, люди, які приїздять із прифронтових областей або нещодавно втратили житло, часто перебувають у стані тривоги та дезорієнтації. Для них пошук квартири, особливо без знання англійської мови та за умов високої вартості оренди, перетворюється на випробування, яке важко пройти без підтримки.

Ірландський уряд опинився перед дилемою, яка знайома багатьом європейським країнам: як зберегти принцип гуманності, не поставивши під загрозу власну соціальну стабільність. На засіданні уряду планується розглянути кілька сценаріїв — від часткових обмежень до запровадження перехідних періодів для новоприбулих. Влада підкреслює, що метою цих змін є не відмова у допомозі, а спроба збалансувати зобов’язання перед біженцями та реальні ресурси держави.

Попри офіційні пояснення, дискусія про скорочення терміну розміщення залишається чутливою темою в ірландському суспільстві. Для одних це питання економічного виживання, для інших — морального вибору. І хоча держава намагається зберегти баланс між співчуттям і прагматизмом, для тисяч українців, які досі шукають спокою після пережитого, рішення уряду може означати ще один етап невизначеності — уже не через війну, а через втому тих, хто допомагав від самого початку.