Велика Британія все частіше відмовляє українським біженцям у притулку: причини і наслідки

На тлі затяжної війни та тривалої присутності українців у країнах Європи, Велика Британія поступово коригує свою міграційну політику. Попри те, що після початку повномасштабного вторгнення Лондон відкрив гуманітарні програми для громадян України, у 2025 році вектор поступово зміщується. Сигналом до цього стало оновлення внутрішніх інструкцій Міністерства внутрішніх справ, яке змінило підхід до розгляду заяв на отримання статусу біженця. Йдеться про відмову у визнанні загрози для тих, хто прибув з територій, що постраждали від бойових дій.

Суть нової позиції МВС Великої Британії

За повідомленням The Guardian, Міністерство внутрішніх справ Великої Британії почало відмовляти у наданні притулку окремим українським громадянам, які прибули до країни після початку повномасштабного вторгнення Росії, аргументуючи це тим, що вони можуть повернутися до безпечніших регіонів України.

У січні 2025 року Home Office оновив інструкцію, на яку спираються посадовці під час розгляду заяв на статус біженця. У цьому документі чітко зафіксовано: низка регіонів України — зокрема Київ, Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Закарпаття — вважаються достатньо стабільними, щоби людина, яка перебуває під загрозою в іншій частині країни, могла безпечно переселитися туди. На цій підставі заявники з прифронтових або зруйнованих регіонів отримують відмови, оскільки, за логікою відомства, їм не загрожує переслідування — адже вони можуть повернутися до іншої частини України.

Формулювання з листів-відмов є типізованими, в них зазначається, що загрози, пов’язані з війною, не підпадають під визначення переслідування відповідно до положень Женевської конвенції, оскільки заявники можуть переїхати до безпечніших регіонів України — зокрема до Києва чи західних областей, які після січневого оновлення інструкцій МВС визнані такими, що загалом не становлять загрози. Також у відмовах часто вказується на можливість звернення по допомогу до державних установ, місцевих організацій або представництва УВКБ ООН.

Хоча тимчасова віза дає право перебувати у Великій Британії протягом 18 місяців, відсутність гарантій щодо житла і статусу створює для біженців відчуття невизначеності, особливо для вразливих категорій. Адвокатка Галина Семчак розкритикувала нову практику, вказавши на те, що такі відмови ігнорують реальний стан справ на місцях і не враховують індивідуальних обставин, порушуючи статті 3 і 8 Європейської конвенції з прав людини, які гарантують захист від жорстокого поводження і право на приватне та сімейне життя.

У свою чергу, представники МВС заявили, що після початку вторгнення РФ надали тимчасовий захист понад 300 тисячам українців, а кожну заяву нібито розглядають індивідуально. При цьому відомство наголосило: жодна людина не буде повернена в Україну, якщо їй загрожує реальна шкода.

Наслідки для заявників

Особа, яка не отримала статусу біженця, втрачає захищене правове становище. Вона не має довгострокової перспективи легального проживання, не може оформити постійний дозвіл на перебування, обмежена в правах на працевлаштування, оренду житла, отримання соціальної допомоги. Усе це супроводжується тривалою психологічною напругою — особливо у випадках, коли йдеться про родини з дітьми, жінок, які втратили житло, людей з посттравматичними розладами.

Типова ситуація: українська родина, яка прожила в Британії понад два роки, влаштувала дитину до школи, має друзів, громаду, частково інтегрувалася, отримує відмову в притулку. Як наслідок вона втрачає не лише юридичний статус, а й впевненість у завтрашньому дні. Люди опиняються в підвішеному стані: програми тимчасового захисту не дають довгострокових гарантій, а повернення в Україну для багатьох є або об’єктивно небезпечним, або психологічно неприйнятним.

Правові оцінки і критика

Юристи, які супроводжують українців у Британії, висловлюють серйозну стурбованість. Новий підхід ігнорує не лише гуманітарну реальність, а й правові зобов’язання країни в межах Європейської конвенції з прав людини. Рішення Home Office суперечать статті 3 (захист від катувань, нелюдського або принизливого поводження) та статті 8 (право на повагу до приватного й сімейного життя), оскільки в індивідуальних випадках реальна загроза може існувати й поза зоною активних бойових дій.

Юристи також зазначають, що нові формулювання суперечать базовим принципам міжнародного гуманітарного права: розгляд заяви не може ґрунтуватися виключно на географії. Існують інші критерії: наявність реального доступу до житла, роботи, медичних послуг, соціальної підтримки, а також ризики, пов’язані з мобілізацією, переслідуванням, втратами.

Оскарження рішень і шанси на перегляд

Право на апеляцію у британській імміграційній системі зберігається. Але для ефективного оскарження відмови необхідна якісна юридична підготовка. Успіх справи залежить від наявності доказів — медичних довідок, документів про втрату житла, підтвердження обстрілів, фото- і відеоматеріалів, свідчень про психологічну травму, документів про інтеграцію в суспільство.

Водночас саме формулювання в листах-відмовах ускладнює оскарження: коли заявникові не відмовляють у статусі «через відсутність загрози», а через наявність «альтернативної безпечної зони», апеляція вимагає доведення неможливості повернення не взагалі в Україну, а конкретно — в будь-який регіон.

Це посилює правове навантаження на заявника, підвищує вартість процесу і ускладнює доступ до захисту для найбільш вразливих.

Ситуація, що склалася у 2025 році, позбавлена чітких визначень і зрозумілих критеріїв. Люди, які втекли від війни, втратили дім, частково вбудувалися у нове суспільство, сьогодні змушені боротися не лише з бюрократією, а й із холодною логікою політичних інструкцій, які витісняють реальність. Відмова у визнанні статусу біженця є не технічним рішенням, а зміною статусу людини в соціумі, з усіма наслідками: правовими, психологічними, моральними.