Три роки тому українці залишали свої домівки через війну, сподіваючись, що чужі кордони приймуть їх лише на кілька місяців. Валізи, зібрані похапцем, і обіцянки «скоро повернемося» стали символом тих подій. Та минув час, і «тимчасове» життя стало буденністю. Хтось знайшов тут новий дім, роботу, адаптувався в інше суспільство. Хтось весь цей час живе мрією повернення, рахуючи дні до від’їзду назад. А хтось опинився у вакуумі: не свій там, і вже не зовсім свій тут. Європа змінює правила гри, закриває деякі програми допомоги, і тепер це вже не просто історія про виживання, а про вибір. Чиї двері залишаться відчиненими? Які мости вже згоріли? І чи вдасться повернутися додому, коли життя там більше не буде таким, як раніше?
Варіанти назв статті
- “Тимчасово назавжди: як змінилася доля українських біженців”
- “Між двома світами: вибір, що розриває”
- “Інтеграція, повернення чи невизначеність: три шляхи українських біженців”
- “Нелегка дорога додому: чи готові українці повертатися?”
- “Втеча без кінця: як змінюється життя біженців через три роки війни”
- “Закордонна пастка: коли тимчасове стає постійним”
- “Без права на вибір: нова реальність українських біженців”
- “Повернутися чи залишитися: дилема, яка розділяє серця”
Демографічний портрет українських біженців
За три роки війни становище українських біженців за кордоном зазнало значних змін. Репрезентативне соціологічне опитування, проведене дослідницькою агенцією Info Sapiens у листопаді-грудні 2024 року на замовлення Центру економічної стратегії, дозволяє простежити ці трансформації та зрозуміти поточні настрої наших співгромадян за кордоном.
Так, за даними опитування, за кордоном перебуває 5,2 млн українських біженців, з них 3,7 млн виїхали через західні кордони України. Від початку повномасштабної війни з України виїхало 43 млн людей, а в’їхало 39,3 млн, що свідчить про різницю між числом тих, хто виїхав і не повернувся. Однак це не враховує українців, які були змушені виїжджати до європейських країн через Росію чи Білорусь. За підрахунками експертів, через Росію чи Білорусь до Європи виїхало близько 239 тис українців, що становить 0,2 млн. Крім того, згідно з даними ООН, ще 1,3 млн українців стали біженцями в Росії чи Білорусі.
Дані наведеного соцопитування є спірними, бо інші джерела кажуть про те, що виїхали за кордони більше 10 млн біженців. Крім того, сумнівними є цифри щодо виїзду 43 млн та 39,3 млн людей. Однак загальна тенденція зрозуміла – з держави виїхала вкрай велика частка українців. Масовий виїзд українців почався у перші тижні війни, зокрема у березні 2022 року, коли виїхало 2,5 млн осіб. Перші місяці війни спричинили безпрецедентний потік українців до сусідніх країн. Польща стала основним пунктом призначення, прийнявши понад 1,3 млн біженців у 2022 році. Однак з часом, багато українців почали переміщуватися далі в Європу, шукаючи кращих умов для життя та інтеграції.
Відтік дещо сповільнився навесні 2022 року, а з травня по вересень більшість людей почали повертатися додому. Однак восени 2022 – взимку 2023 року відтік знову збільшився через російські удари по енергетичній інфраструктурі. У 2023 році спостерігались сезонні коливання: навесні повернення перевищило відтік, влітку зросла кількість короткотривалих поїздок з поверненням в Україну, а восени та взимку відтік знову збільшився.
У 2024 році відтік українців за кордон продовжився, особливо на початку року (110 тис осіб), коли біженці, які ненадовго повернулися додому, поїхали назад до країн ЄС. Навесні виїзд переважав повернення через активізацію ракетних ударів та проблеми з енергетикою. Влітку відтік становив 200 тис осіб, частково компенсованих поверненням 111 тис у липні-серпні. Восени кількість тих, хто виїхав, становила 85 тис осіб. За прогнозами експертів, ситуація навесні 2025 року залежатиме, насамперед, від безпеки в Україні.
За даними опитування склався наступний рейтинг переміщення за областями:
- зі сходу країни переїхало – 32,6%;
- з півночі – 28%;
- з півдня – 21,7%;
- з заходу – 11,7%;
- з центральної частини країни – 5,9%.
Найбільшу групу серед українських біженців складають жінки з дітьми. На початку 2024 року діти становили близько третини всіх біженців, але до грудня їх частка знизилася з 32% до 29%, головним чином через зменшення кількості хлопців віком 0–9 років (з 9% до 6%). 44% усіх біженців за кордоном становлять жінки віком від 35 до 44 років, що на 6% менше порівняно з початком року, коли їх частка становила 50%. Водночас частка дорослих чоловіків серед біженців зросла до 27%, що на 9 відсоткових пунктів більше, ніж у січні 2024 року (18%). Цікаво, що 51% біженців мали вищу освіту, а 28% — спеціальну.
Розглядаючи склад біженців, їх умовно поділили на такі категорії:
- патріотичні біженці – ті, хто так і не звик до країни перебування (28%);
- класичні біженці – це переважно жінки з дітьми, які раніше не бували за кордоном (22%);
- квазітрудові мігранти – ті, що їздять на заробітки за кордон постійно (25%);
- біженці із зони бойових дій – найбільш постраждала від війни категорія, що втратила власне житло (26%).
Якщо проаналізувати кожну групу щодо їх планів повернення в Україну, то маємо наступну картину:
- найбільше бажання повернутися виявляють представники групи “патріотичних біженців” – 86%;
- квазітрудові мігранти виїхали здебільшого з економічних причин, а тому мають значно менше бажання повернутися — 13,5%;
- класичні біженці також мають низьке бажання повернутися – 23%. Багато з них успішно інтегрувалися в життя країни перебування, а ті, хто твердо планував повернення, вже повернулися.
При цьому група “біженці з зони бойових дій”, попри те, що до неї входять люди, які найбільше постраждали від війни, все ж планують повернутися в Україну – 43%.
За даними Євростату, станом на кінець листопада 2024 року близько 4,2 млн українців мають статус тимчасового захисту в країнах ЄС. У Німеччині їх 1,2 млн, у Польщі — 988 тис, у Чехії — 385 тис. Водночас, у Чехії на кожну тисячу осіб припадає 35,3 українських біженців, що є найбільшим показником серед країн ЄС. Лише дві інші європейські країни, які не є членами ЄС, мають вищу частку: у Молдові — 47,3 українця на 1 тисячу жителів, а в Чорногорії — 34 українці. Більшість українських біженців перебуває в Німеччині (20%) та Польщі (18%). У США знаходиться 5,4% усіх біженців, а загалом, разом з Канадою, ці дві країни прийняли менше 10% біженців, тоді як основний тягар несуть країни Європи.
Як пристосувалися українці до життя за кордоном
Через два роки після початку війни деякі європейські країни почали переглядати свою політику щодо українських біженців. Норвегія припинила автоматичне надання притулку всім українцям, посилаючись на навантаження на житловий фонд, систему охорони здоров’я та освіти. Угорщина та Чехія ввели жорсткіші правила, обмежуючи безкоштовне проживання та ставлячи під сумнів прибуття чоловіків працездатного віку. У Нідерландах проблеми з житлом викликають занепокоєння серед біженців. Хоча Польща та Німеччина продовжують надавати значну підтримку, все частіше виникають дискусії щодо економічних та соціальних наслідків прийому великої кількості біженців.
Наприклад, перебування у Німеччині без реєстрації дозволене строком до 90 діб. По завершенню даного строку треба або виїхати з країни, або оформити статус біженця. У 2024 році уряд країни запланував збільшення соціальних виплат для біженців на 12% у порівнянні з минулим роком. Сума грошової допомоги розподілена наступним чином:
- для самотньої людини похилого віку – €563 на місяць;
- для батьків-одинаків – € 563 на місяць;
- для повнолітньої особи – €506 на місяць;
- дітям 14-17 років – €471 на місяць;
- дітям 6-13 років – € 390 на місяць;
- дітям до 5 років – € 357 на місяць.
На придбання шкільного приладдя держава також здійснює виплату грошової допомоги у розмірі €130 на кожного школяра у першому півріччі та €65 у другому півріччі. Всі виплати припиняються, як тільки біженець знайде роботу. Втім, лише кожен п’ятий українець у віці 25-59 років зміг працевлаштуватися у Німеччині. Таке становище пояснюється тим, що 70% біженців становлять жінки з дітьми. Інтеграція жінок на ринку праці відбувається набагато складніше, ніж чоловіків, адже матері не можуть отримати нагляд за своїми дітьми, а тому змушені проживати лише на грошову допомогу.
За даними Федерального агентства з праці (BA), частка працюючих українок становить 1,2% у 2024 році, що менше у порівнянні з 2023 роком(1,7%). Скоротився і показник працюючих біженців чоловічої статі з 3,4% у 2023 році до 2,4% у 2024 році. На роботу приймають в основному в сферу обслуговуючої праці, віддаючи перевагу тим працівникам, хто вже має водійське посвідчення та за умови знання мови.
Українцям зі статусом біженців медична допомога надається безкоштовно у Німеччині, але через великі черги потрапити до лікаря не дуже просто. У німців існує відмінність між терміновими операціями, коли допомога надається “тут і зараз” та звичайним походом до лікаря з незначними проблемами. Отже, треба записатися на прийом та чекати, коли прийде твоя черга, а цей момент може настати нескоро. Попри всі труднощі адаптаційного періоду, все більше біженців з України планує залишитися у Німеччині. Про це свідчать результати опитування Центру міжнародних інституційних порівнянь і міграційних досліджень Інституту Ifo у Мюнхені.
77% респондентів висловили бажання залишитися в Німеччині принаймні на два роки, 2% планують переїхати до іншої країни. На думку фахівців на таке рішення вплинула затяжна війна. Проте зазначають й інші причини – неможливість знайти житло або проблеми дітей у школі. Водночас за даними центрального реєстру іноземців ФРН, спостерігається відтік близько 321 тис українських біженців з країни.
Слід зазначити, що роботодавці Польщі охоче віддають перевагу робітникам з України. За результатами дослідження “Барометр ринку праці Польщі”, 78% працедавців-поляків позитивно відгукуються про українських робітників. Серед позитивних якостей українців респонденти виділяють:
- швидку адаптацію – 42% опитуваних;
- швидке опанування польської мови – 30% опитуваних;
- працьовитість – 34% опитуваних.
Тому знайти роботу в Польщі українським біженцям досить легко. Про цей факт свідчить динамічний зріст рівня працевлаштування українців – 65% (2022 рік), 80% (2023 рік). Зараз у Польщі налічується 762 тис офіційно працевлаштованих біженців з України (83%). З початку повномасштабного вторгнення 53% біженців з України отримують соціальні виплати, проживаючи в Польщі. Але з метою умов стабілізації перебування українських біженців в країні Сейм Польщі у 2024 році вніс деякі зміни у надання грошових виплат. Зокрема, разову допомогу в 300 злотих було скасовано.
40 злотих в день на харчування та житло тепер можна буде отримати лише при наявності підписаної угоди з органом місцевого самоврядування. Щомісячні виплати розміром у 800 злотих на дитину та 300 злотих на придбання шкільного приладдя видаватимуть лише тим батькам, чиї діти відвідують польські дитячі садки та школи. Також, починаючи з 2025 року для отримання дозволу на тимчасове проживання, переселенці матимуть пройти процедуру оформлення карти побиту, що діятиме протягом трьох років.
Щодо проживання в Польщі, то тут ситуація залежить від умов, які склалися у переселенця:
- 55% користуються житлом, що оплачує для них працедавець;
- 33% знімають житло самостійно;
- 4% проживають у гуртожитках;
- 8% оселилися у місцевих жителів.
Медична система у Польщі дуже схожа з українською та надається пацієнтам безкоштовно. Потрапити до будь-якого лікаря можна без направлення сімейного лікаря, а записавшись на прийом самостійно і безкоштовно. Проте сам сімейний лікар, так як і в Україні, опікується всією родиною. У разі потреби у невідкладній медичній допомозі можна викликати швидку, але, якщо викликати її у нескладних випадках, то можна заробити штраф. Мовний бар’єр може стати на заваді розуміння між лікарем та пацієнтом. Тому українські біженці зіштовхуються з необхідністю пошуку перекладача в такій ситуації, за послуги якого треба буде заплатити самим.
Чехія – це третя в нашому топі за кількістю прийнятих українських біженців країна. Перші шість місяців держава підтримує біженців грошовою допомогою у розмірі 5тис крон щомісяця, а вже потім виплачує 4 860 крон дорослим та 3 490 крон дітям. Держава видає кошти і на проживання:
- для тих, хто оселився у будинку чи квартирі, що знаходяться у реєстрі житла для біженців – 3 000 крон на одну особу;
- для тих, хто проживає у гуртожитку, або знімає житло – 2 400 крон;
- для вразливих категорій населення (матері-одиначки, особи з інвалідністю, багатодітні родини) – 4 800 – 6 000 крон.
На ринку праці у Чехії потребують медсестер, будівельників, робітників у різних галузях промисловості, педагогів та робітників у сфері обслуговування. За статистичними даними лише 30% українських біженців працюють за фахом. В той час як 41% працюють на менш кваліфікованих посадах та не за фахом.
Медичне обслуговування в Чехії для біженців безкоштовне лише перші 150 днів перебування у країні. Надалі медичне страхування стає платним. І лише невідкладні випадки обслуговуються безкоштовно. Також у разі відсутності оформленої страховки, можна скористатися безкоштовними послугами лікарів-волонтерів. За даними опитування, 65% українських біженців віком від 29 років планують своє подальше майбутнє у Чехії, а респондентів віком від 50 років з такими ж намірами – 40%. Прагнуть виїхати з країни ті, хто так і не зміг опанувати мову(54%) та українські біженці з найменшими доходами (47%).
З тривалим перебуванням за кордоном біженці поступово адаптуються до нових соціально-економічних реалій та правил країни перебування. Завдяки процесу асиміляції та відчуттю невизначеності, пов’язаного з життям в Україні, частка тих, хто надає перевагу життю в Україні, продовжує зменшуватися. Станом на кінець 2024 року думки біженців щодо того, де їм краще жити, розділилися майже порівну. Однак майже половина опитаних мають чіткі погляди з цього питання.
Варто зазначити, що в перший рік війни майже 40% біженців змушені були економити на їжі та/або на одязі. Однак після первинного економічного шоку спостерігається покращення самооцінки їх економічного становища.
Наприкінці 2024 року українські біженці за кордоном досягли рівня добробуту, який вони мали до початку війни. Це стало можливим завдяки успіхам у пошуку роботи та підтримці з боку іноземних урядів, спрямованій на інтеграцію біженців. Все це робить повернення в Україну менш ймовірним. За нашими оцінками, після закінчення війни за кордоном залишиться 1,7 мільйона українців за оптимістичного сценарію, 2,3 мільйона — за середнього і 2,7 мільйона — за песимістичного.
Експерти прогнозують, що додатково за кордон виїдуть 290 тисяч українських чоловіків за оптимістичного сценарію, 389 тисяч — за середнього і 532 тисячі — за песимістичного. Варто зазначити, що жінки на 31% більш схильні до повернення в Україну, ніж чоловіки. Старші люди мають більшу схильність повернутися — для кожного додаткового року віку ймовірність повернення зростає на 3%.
Українці, які працюють дистанційно на українську компанію, на 67% частіше хочуть повернутися, ніж ті, хто не працює або не шукає роботу. Ті, хто перебувають у Польщі, на 90% більш схильні бажати повернутися, ніж ті, хто знаходяться в Німеччині.
Розмір населеного пункту, з якого біженці виїхали, також має значення: люди, які виїхали з міст, на 41% менш схильні до повернення, ніж ті, хто покинув села. Чим вищий був дохід до війни, тим більше біженці прагнуть повернутися: ті, чий дохід був вищим за середній, майже втричі частіше хочуть повернутися, ніж люди з найнижчим рівнем доходу.
Отже, три роки війни змінили життя мільйонів українців, які були змушені шукати притулок за кордоном. Виживання, інтеграція та можливе повернення додому стали центральними темами їхнього існування, відображаючи складність та багатогранність досвіду українських біженців у сучасному світі. Тоді у 2022 році більшість українських біженців були впевнені, що це ненадовго. Вони залишали свої домівки з думкою, що скоро повернуться. Але час зробив своє. Діти пішли в місцеві школи, батьки знайшли роботу, з’явилися нові звички, друзі, рутина. Спочатку все це здавалося тимчасовим, але поступово стало звичним.
Тепер щоразу, коли постає питання про повернення, багато хто замислюється, чи варто повертатися в Україну. Відбудова йде повільно, економіка ослаблена, а гарантій безпеки досі немає. В результаті чим більше людей адаптується за кордоном, тим менше їх готові покинути відносно стабільне життя і повернутися в невідомість. Для когось рішення вже прийняте, інші ще сумніваються, але загальна тенденція очевидна: міграція, яка сприймалася як вимушена, поступово стає постійною.
