Всесвітній день рибальства щоразу повертає увагу до галузі, про яку зазвичай згадують лише у звітах про улови, хоча насправді вона є одним з елементів глобальної продовольчої безпеки. Рибний промисел забезпечує мільйони людей роботою та смачною, корисною їжею, однак сьогодні він балансує між зростаючим попитом і дедалі глибшими екологічними та економічними ризиками. Тому цей день є нагодою озирнутися на реальний стан водойм, адже зниження популяцій, деградація екосистем, кліматичні зміни та наслідки воєн стають спільними викликами для країн по всьому світу. Україна в цьому питанні є одним з найяскравіших прикладів того, як рибна галузь опиняється в центрі величезного тиску, де одночасно порушуються природні цикли, руйнується інфраструктура і зростає потреба у власному ресурсі.
Всесвітній день рибальства і органічна риба
Щороку 21 листопада світ повертає свій погляд до річок, морів та океанів, що століттями годували людство й формували цілі цивілізації. Саме в цей день світ відзначає Всесвітній день рибальства, який поступово став не просто святом професійної спільноти, а нагадуванням про вразливу рівновагу між потребами людей та можливостями природи, між економічними інтересами й екологічними обмеженнями. У цей день риболовні спільноти, асоціації та профільні організації з різних куточків планети фактично ведуть відкритий діалог про майбутнє продовольчої безпеки, сталого розвитку та збереження біорізноманіття.
Попри романтизований образ рибалки, який стоїть на туманному березі з вудкою, сучасне рибальство вже давно стало потужним сектором економіки, що одночасно несе і великі можливості, і серйозні ризики. Прибережне та внутрішнє рибальство забезпечує мільярди людей цінними білками, підтримує місцеві громади й формує регіональні ринки. Але саме тут, у цих традиційних видах промислу, найгостріше відчуваються наслідки глобальних змін: виснаження запасів, забруднення водойм, зміна міграційних шляхів риби, конкуренція між промисловими гігантами та дрібними рибалками. І щораз більше експертів говорить про те, що боротьба за доступ до водних ресурсів стає новою формою геополітичного протистояння.
Свято 21 листопада тим і важливе, що воно втягує у дискусію як фахівців, так і широку громадськість, наголошуючи, що рибальство торкається кожного, хто залежить від продовольчої стабільності сьогодні та завтра. Саме тому цей день перетворюється на інтелектуальну платформу, де поруч із професійними рибалками виступають екологи, науковці, економісти й соціологи, аналізуючи, як змінити схеми вилову, підвищити відповідальність споживання та переосмислити взаємодію людини з водними екосистемами.
У сучасному світі дедалі більше зростає попит на органічну рибу, що стає ключовим маркером змін у глобальному харчовому виборі, адже суспільство дедалі прискіпливіше оцінює екологічність і походження продуктів. Споживачі віддають перевагу морепродуктам, вільним від антибіотиків, хімікатів та ГМО, і саме це стимулює сегмент органічної риби, який, за прогнозами Persistence Market Research, зростатиме в середньому на 4,5 % щороку та збільшить обсяг ринку з 1,68 млрд длр у 2024 році до 2,29 млрд длр до 2031 року, формуючи стабільний тренд на розширення органічної аквакультури.
Регуляторне поле при цьому залишається фрагментованим, оскільки стандарти аквакультури різняться між країнами, що ускладнює сертифікацію для фермерів та створює додаткові бар’єри для виходу на міжнародні ринки. Проте впровадження стандартів USDA Organic для аквакультури та застосування правил ЄС щодо органічного вирощування риби поступово формують рамки, у яких виробники можуть працювати прозоріше, хоча процес отримання сертифіката й надалі лишається дорогим та тривалим для невеликих господарств.
На ринку домінують компанії, що активно інвестують у сталі практики, зокрема Mowi ASA, Cermaq Group, Grieg Seafood і The Scottish Salmon Company, які розширюють виробництво органічної продукції, реагуючи на попит з боку ритейлу та ресторанного бізнесу. У результаті пропозиція органічних морепродуктів збільшується, а конкуренція зміщується у бік технологічної ефективності та якості.
Ринок і надалі готується до подальшого розширення електронної комерції, що зробить органічну рибу доступнішою для міжнародної аудиторії, а державні програми сталого розвитку стимулюватимуть інвестиції у виробництво, орієнтоване на екологічність. Активне вивчення альтернативних джерел білка, включно з кормами на основі комах та лабораторно вирощених інгредієнтів, посилюватиме перехід до менш ресурсомісткого виробництва.
Таким чином, ринок органічної риби входить у фазу якісного переосмислення, де економічне зростання поєднується зі зростанням екологічної відповідальності, а співпраця між виробниками, регуляторами та науковцями стає визначальною умовою сталого розвитку аквакультури у найближчі роки.
Стан українського промислового рибальства в умовах війни
У 2025 році українське промислове рибальство демонструє показову картину, в якій статистичні показники віддзеркалюють глибші тенденції стану водойм та впливу війни на галузь. Загальний вилов склав 5915 тонн водних біоресурсів, ці дані, оприлюднені держагентством, дозволяють зрозуміти, як адаптується рибне господарство до обмежених можливостей та зміненої географії промислу.
Абсолютним лідером за виловом знову став сріблястий карась, який забезпечив 2030 тонн улову, що фактично формує основу промислової статистики. До цього ядра приєднуються інші традиційні види лещ 1198 тонн, тарань 784 тонни, густера 540 тонн, судак 271 тонна, рослиноїдні види на кшталт товстолоба й білого амура 247 тонн, а також окунь 158 тонн і чорноморський оселедець 144 тонни. Менші, але значущі обсяги припадають на синця 115 тонн, сома 89 тонн і сазана 81 тонна, що дозволяє оцінити загальний баланс рибних ресурсів у внутрішніх водоймах.
Промисел водночас залишається обмеженим у морській частині, адже заблоковані Росією акваторії Чорного та Азовського морів повністю зупинили промислову діяльність у тих сегментах, де у довоєнні роки вилов становив значну частку. Неможливість добувати калкана, хамсу, кефалевих чи креветку не лише зменшує різноманіття ринку, а й зміщує навантаження на річкові та озерні ресурси.
Географія вилову демонструє, що ключовий тягар зараз несуть великі водосховища. Кременчуцьке водосховище стало безумовним лідером 2798 тонн, що майже дорівнює половині загального внутрішнього вилову. Кам’янське водосховище дало ще 1270 тонн, а Дніпровське 505 тонн, формуючи стабільний трирівневий центр промислової риболовлі. Київське та Канівське водосховища показали близькі обсяги 338 і 336 тонн відповідно. У низов’ях Дністра та Дністровському лимані виловлено 280 тонн, у Дніпровсько Бузькій системі 163 тонни, а річка Дунай забезпечила 144 тонни. Менші водойми теж присутні у статистиці, зокрема 44 тонни у Тилігульському лимані, 20 тонн у Березанському та 13 тонн у межах Дніпра Чернігівської області. Найменший показник зафіксовано на Десні 4 тонни.
Ці цифри дають змогу побачити внутрішню перебудову галузі, яка вимушено концентрується на річкових і водосховищних ресурсах, одночасно працюючи в умовах підвищеного навантаження на екосистеми. Для аналітиків це сигнал про необхідність коригування управлінських рішень, посилення контролю за станом популяцій і пошуку моделей, що дозволять зберегти рибні ресурси в умовах тривалої нестабільності.
Цілком очевидно, що повномасштабна війна в Україні перетворила рибний сектор на одну з найвразливіших ланок продовольчої системи, оскільки бойові дії одночасно паралізували морський промисел, пошкодили інфраструктуру та виснажили кадровий потенціал галузі. Майже повна зупинка вилову в Азовському та Чорному морях стала першим ударом, який разом зі скороченням внутрішнього та прибережного промислу на 67 % призвів до падіння загального улову до 10 052 тонн проти 30 480 тонн у 2021 році, що можна вважати історичним обвалом сектору.
Удар по аквакультурі виявився не менш болючим, оскільки зруйновані ставки та гідротехнічні споруди, втрачена риба, забруднені нерестові ділянки та недоступні заміновані території фактично позбавили країну можливості швидко відновити виробництво, а ліквідація осетрового заводу на Дніпрі відкинула зусилля щодо відновлення рідкісних видів на десятиліття.
У цих умовах логістика рибної продукції почала руйнуватися, адже обстріли порушили роботу ринків і складів, створивши небезпечні маршрути для транспортування, а близько половини кваліфікованих працівників було мобілізовано або змушено виїхати за кордон, що позбавило галузь важливої частини робочої сили. Уряд відповів комплексом підтримки, що передбачав компенсацію до 30 % витрат і значно більшу фінансову допомогу для аграрних проєктів, зокрема відшкодування до 50 % для виробників та до 70 % для кооперативів, які здійснюють будівництво або реконструкцію рибницьких господарств та об’єктів переробки.
Окремі заходи безпеки стосувалися й промислового вилову, який у Чорному морі було повністю заборонено з перших годин повномасштабної агресії, тоді як у внутрішніх водоймах роботу дозволяли лише у світлий час доби та на безпечній відстані від критичної інфраструктури, з негайною евакуацією у разі повітряної тривоги.
Попри масштаб руйнувань галузь продемонструвала певну здатність до відновлення, оскільки у 2023 році споживання риби досягло 13,7 кг, що свідчить про повільне, але помітне повернення продовольчої стійкості. У 2024 році внутрішній вилов зріс на 18 % порівняно з 2022 роком та досягнув 11 883 тонн, а виробництво аквакультури збільшилося на 27 % і досягнуло 18 621 тонни, що частково стало можливим завдяки відновленню системи звітності, яка була розбалансована у перший рік вторгнення.
Попри те, що українські водойми упродовж десятиліть сприймалися як надійні резервуари прісноводної біорізноманітності та стабільних рибогосподарських ресурсів, повномасштабна війна перетворила окремі з них на території екологічної невизначеності, і саме це підтверджують дані, які озвучує виконувач обов’язків директора Інституту рибного господарства Ігор Грициняк. Найбільш постраждалими залишаються басейн Сіверського Дінця разом із Печенізьким та Оскільським водосховищами, а також нижня частина Дніпра, де присутність бойових дій фактично унеможливлює регулярний моніторинг і заважає отриманню оперативної інформації про динаміку видового складу та чисельності іхтіофауни. У цих зонах навіть базові фахові спостереження стають результатом експедиційного ризику, а не планового аналізу.
На відміну від цих регіонів ситуація на Десні та Сеймі демонструє обережний оптимізм, оскільки після масової загибелі риби влітку 2024 року, спричиненої надходженням забруднюючих речовин із території країни-агресора, у середині 2025 року фахівці фіксують поступове відновлення промислової іхтіофауни завдяки природній міграції з придаткової мережі. Попри це, визначити стан рідкісних і зникаючих видів неможливо, тому що в зоні уваги моніторингу перебувають насамперед промислові ресурси, і саме ця прогалина залишає питання про вразливі популяції без чіткої відповіді.
Для дніпровських водосховищ, окрім Каховського, вплив війни мав локальний характер і не призвів до критичного падіння запасів, а тому їхній промисловий потенціал у 2025 році утримується на середньому рівні, характерному для 2019–2021 років.
Серед найуразливіших прісноводних мешканців фахівці виокремлюють стерлядь, берша та миня, і ці види вже нині віднесено до групи з критичною ситуацією, адже відновлення їхніх популяцій напряму залежить від штучного відтворення, тобто від системного випуску молоді у водойми, який стає чи не єдиною гарантією збереження біорізноманіття. Однак доступ до багатьох водойм залишається обмеженим через бойові дії або тимчасову окупацію, тому науковці не можуть провести повноцінні обстеження і сформувати точну оцінку втрат.
На ці виклики накладається ще й зміна клімату, адже за даними Інституту рибного господарства у 2025 році її вплив проявляється у зміщенні фенологічних фаз, що змінює періоди нересту та ускладнює природне відтворення видів. Проблема маловодних років стає дедалі відчутнішою і для деяких водосховищ перетворюється на фактор, що визначає успішність або провал природної репродукції. Цього року це особливо помітно на Кременчуцькому водосховищі, де прийнятне заповнення нерестовищ відбулося лише у другій декаді травня, тому умови природного відтворення ранньо – та середньонерестуючих видів, які формують до 75 % промислового запасу, оцінюються як незадовільні.
Війна вплинула і на браконьєрство, посиливши ризики через зниження контролю на водоймах, але водночас зменшивши кількість потенційних порушників, оскільки значна частина чоловічого населення була мобілізована до Збройних сил України. Це створило парадоксальну ситуацію, у якій незаконний вилов зменшився, хоча умови для його зростання фактично посилилися. Держрибагентство продовжує боротися з ННН промислом через посилення рибоохоронних рейдів та моніторинг ринків, а патрулі працюють разом з військкоматами, що дозволяє не лише фіксувати порушення, а й виявляти ухиляння від мобілізації.
Водночас країна активно модернізує рибне господарство, адже цифровізація стала одним з ключових напрямів реформування, що забезпечує прозорість та контроль у сфері, яка десятиліттями страждала від бюрократії та обмежених можливостей моніторингу. Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів та сфері аквакультури» запровадив електронні декларації, дистанційний моніторинг суден, регламенти для пунктів прийому риби та нові механізми простежуваності, що розширило інструменти для контролю ресурсів. Запровадження системи eFish у жовтні 2023 року створило єдиний цифровий простір управління галуззю, тоді як платформа ePond сприяла модернізації сектору рибництва та скоротила адміністративний тиск на фермерів.
Водночас аукціони на право промислового вилову водних біоресурсів, які відбулися в системі «Прозорро.Продажі», засвідчили небачений інтерес бізнесу до рибного ресурсу, хоча сама галузь переживає турбулентний період. Найпоказовішим став лот у пониззі Дністра, де стартова ціна у 327,1 тис грн перетворилася на фінальні 9,93 млн грн, що свідчить про готовність учасників платити за доступ до перспективних ділянок навіть у тридцятикратному вимірі. Торги охопили водосховища на Дніпрі та дністровську систему, де всього реалізовано дванадцять лотів, і найвища конкуренція з восьми претендентів лише підтвердила стратегічну цінність цих водойм.
Переможці отримають можливість виловлювати карася сріблястого, плоскирку, плітку, ляща, судака, синця та сома на основних дніпровських водосховищах, а в дністровських водах вони працюватимуть з оселедцем чорноморським, кефалевими, піленгасом і бичками, тому тепер галузь очікує завершення підписання протоколів та оформлення дозволів, що закріпить ці результати в юридичній площині.
Важливою складовою відновлення залишається міжнародне співробітництво, оскільки ФАО та інші партнери допомагають Україні закуповувати обладнання, розвивати акваферми та впроваджувати інноваційні технології. Спільні програми з Молдовою та Румунією забезпечують моніторинг стоку, контроль нересту та узгодження сезонних обмежень, що допомагає зберегти рибні ресурси у басейні Дністра та Дунаю.
У сукупності ці процеси формують картину, у якій українське рибне господарство існує на перетині війни, екологічних катастроф та кліматичних змін, проте водночас демонструє вражаючу здатність до виживання і поступового відновлення, хоча масштаб викликів ще довго визначатиме траєкторію розвитку цієї галузі.
Отже, Всесвітній день рибальства набуває сьогодні значення не стільки професійного свята, скільки маркера глобальної уваги до вразливості водних екосистем і продовольчої безпеки, адже рибна галузь опинилася на передовій одночасно екологічних, економічних та геополітичних ризиків. Через посилення кліматичних змін, виснаження запасів та наслідки воєнних конфліктів цей день слугує своєрідним дзеркалом, яке відображає баланс між людськими потребами та можливостями природи, закликаючи до стратегічного переосмислення управління водними ресурсами та інвестицій у стійкі моделі промислу.
Український досвід останніх років демонструє, що відновлення сектору можливе лише за умов поєднання державної підтримки, міжнародного співробітництва та технологічної модернізації, і саме така синергія може стати запорукою збереження рибних запасів для майбутніх поколінь.
