Проблема повернення ветеранів до цивільного життя та їхнього працевлаштування стає одним з ключових викликів для українського суспільства, адже йдеться не лише про соціальні гарантії для людей, які пройшли крізь війну, а й про спроможність держави забезпечити сталість економічного розвитку в умовах масштабних змін. Кожен військовий, який сьогодні перебуває на фронті, має за плечима власну професійну історію, досвід роботи в бізнесі, медицині, державному секторі чи сфері послуг, і рано чи пізно ці люди повернуться додому з очікуванням віднайти своє місце у мирному житті. Отже, питання працевлаштування ветеранів не можна відкладати до завершення бойових дій: воно вже зараз потребує продуманих рішень, які поєднають державну політику, ініціативи бізнесу та підтримку з боку громадянського суспільства.
Сьогодні мова йде про понад мільйон осіб, які мають статус ветерана війни, і вже зрозуміло, що після закінчення бойових дій ця цифра зросте в рази. Це означає, що ринок праці опиниться перед безпрецедентним викликом: як прийняти мільйони захисників і забезпечити їм можливість реалізуватися у мирному житті. На думку директора департаменту корпоративної соціальної відповідальності «МХП» Павла Мороза, готуватися до цього потрібно вже сьогодні, адже від того, наскільки успішною буде ця політика, залежатиме і соціальний клімат у суспільстві, і майбутнє економіки.
Він вважає показовим, що більшість тих, хто нині перебуває на фронті, до війни працювали у найрізноманітніших секторах: це представники малого бізнесу, ІТ-спеціалісти, працівники сфери послуг, будівельники, державні службовці та медики. Такі дані наводить дослідження Українського ветеранського фонду за 2022 рік.
Водночас серед мобілізованих майже не було архітекторів, фармацевтів, працівників культури, представників громадського сектору чи офіційно безробітних. Лише сім відсотків військовослужбовців у цьому опитуванні заявили, що після завершення служби хочуть залишитися в армії, тож абсолютна більшість повернеться до цивільних професій. Саме тому, наголошує Павло Мороз, важливо завчасно подбати про створення робочих місць і можливостей для самореалізації тих, хто пройшов крізь війну.
Коментуючи сучасний стан справ, він зазначає, що держава вже має певні напрацювання у вирішенні проблеми. У профільному парламентському комітеті з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів сьогодні обговорюються кілька законопроєктів, покликаних стимулювати найм учасників бойових дій. Один з них — №10261 — передбачає обов’язкову квоту на рівні двох відсотків від чисельності штату або принаймні одне робоче місце для підприємств із кількістю працівників від восьми до двадцяти п’яти осіб.
Якщо роботодавець не виконує цю норму, йому доведеться сплачувати адміністративно-господарські санкції, а контролюватиме процес Державна служба з питань праці та Український ветеранський фонд.
Інший законопроєкт, №12398, пропонує гарантувати право ветеранів на роботу шляхом установлення нормативу: для підприємств із чисельністю 8–25 працівників — не менше одного ветерана, для компаній із більшим штатом — принаймні чотири відсотки. Павло Мороз вважає, що це фактично подвоює вимоги у порівнянні з попереднім документом, особливо для середнього та великого бізнесу.
Ще один проєкт, №12399, передбачає зміни до Податкового кодексу. Він пропонує на п’ять років звільнити від податку на прибуток ті компанії, у яких ветерани становлять не менше шістдесяти відсотків від середньооблікової чисельності штату. Така пільга починає діяти з того року, коли підприємство вперше досягло цього показника. Павло Мороз зазначає, що це приклад стимулюючого підходу, який може мотивувати бізнес залучати ветеранів у великій кількості.
Окрему увагу він приділяє законопроєкту №13180, розробленому спільно з бізнесом та профільними асоціаціями. Документ передбачає запровадження квоти: щонайменше п’ять відсотків працівників мають бути ветеранами, а на час війни діятиме знижений норматив — два відсотки. Держава, своєю чергою, компенсуватиме половину зарплати ветеранів протягом перших шести місяців, а також надаватиме пільги для тих, хто вирішив започаткувати власну справу. Такий підхід поєднує вимоги до бізнесу з конкретною фінансовою підтримкою.
Водночас Мороз згадує альтернативний законопроєкт — №13180-1, розроблений парламентським Комітетом з питань фінансів, податкової та митної політики. Він встановлює: від 8 до 25 працівників — один ветеран, від 25 і більше — не менше п’яти відсотків штату, а для органів влади та місцевого самоврядування — щонайменше десять відсотків. На відміну від основного документа, цей законопроєкт не робить «паузи» на час воєнного стану і рік після його завершення. Павло Мороз вважає це принципово важливим, адже саме після демобілізації потреба у робочих місцях буде найбільшою.
У результаті парламентських слухань, організованих профільним комітетом, була підготовлена редакція законопроєкту №13180-д, яку вже схвалили для першого читання. Він надає ветеранам пріоритетне право на посади у державній службі та органах місцевого самоврядування у випадку рівних результатів конкурсів. Також передбачено субсидування частини зарплати ветеранів строком до двох років для полегшення адаптації після служби. Павло Мороз зазначає, що наразі не визначені джерела фінансування цієї ініціативи, але ймовірно, що вони надходитимуть із держбюджету або міжнародної допомоги.
Розглядаючи ці законодавчі ініціативи, він наголошує, що самі по собі вони не дадуть результату без додаткових стимулів для бізнесу. Потрібно вдосконалювати документи, робити їх прозорими і недекларативними, забезпечувати фінансові та податкові інструменти. Адресна допомога, на його думку, може призвести лише до зловживань і демотивації.
Павло Мороз підкреслює, що потрібно чітко розмежувати: нормативи мають поширюватися і на тих ветеранів, які повертаються на довоєнні робочі місця, і на тих, хто шукає роботу на відкритому ринку. Бізнес, за його словами, очікує на спрощення бюрократичних процедур, цифровізацію процесів найму та запровадження електронного документообігу.
Він також ділиться практичним досвідом. На прикладі МХП, де у 2023 році створено Центр взаємодії з військовими, ветеранами та їхніми родинами, Павло Мороз вважає, що успіх залежить від регулярної комунікації з військовими та їхніми близькими. У компаніях можна створювати команди або визначати окремих фахівців, які супроводжуватимуть ветеранів на всіх етапах. Особливо цінно, коли з ними працюють люди, які самі брали участь у бойових діях або мають близьких родичів серед військових.
Крім того, Павло Мороз наголошує, що потрібно створювати умови для підвищення кваліфікації та перекваліфікації, особливо для ветеранів з інвалідністю. Важливо також формувати робоче середовище, чутливе до їхнього досвіду, забезпечувати доступ до психологічної допомоги, надавати можливість гнучкого графіка та відкрите спілкування без жалю чи упереджень.
Ще одним напрямом він вважає співпрацю з громадськими організаціями, які мають досвід роботи з ветеранами. МХП вже взаємодіє з Veteran Hub, ГО «Простір можливостей», благодійним фондом «Веста» та іншими. Ці партнери, за словами Павла Мороза, доповнюють внутрішні ресурси бізнесу програмами підтримки, навчання та реабілітації.
Він підкреслює, що формування ветеранської політики не може бути виключно завданням держави. У цьому процесі мають брати участь громадянське суспільство, ветеранська спільнота та бізнес. Нові підходи й правила не повинні спускатися згори в односторонньому порядку, бо це призведе до ситуації, коли бізнес буде змушений виконувати обтяжливі норми, а ветерани залишаться на роздоріжжі між формальністю і небажанням роботодавців їх реалізовувати.
Також Павло Мороз наголошує, що бізнес має долучатися до створення правил уже зараз, тестувати різні практики, перевіряти їхню ефективність і пропонувати ті моделі, які справді працюють. Найголовніше — це умови, які сприйматимуться самими ветеранами і дозволять їм повноцінно повернутися до цивільного життя.
