Жінки не хочуть повертатися: тривожна зміна настроїв серед біженок-українок у Польщі

На четвертий рік війни в Україні дедалі більше українських жінок, які знайшли тимчасовий притулок у країнах Європейського Союзу, відверто говорять, що не планують повертатися додому навіть після завершення бойових дій. Ця тенденція, яка раніше здавалася тимчасовою реакцією на війну, зараз набуває ознак довготривалої соціальної трансформації. Вперше більшість українок у Польщі відкрито визнають, що не бачать для себе майбутнього в Україні.

Нові дані соціологів

Як свідчать результати свіжого дослідження, проведеного Лабораторією вивчення війн і катастроф Педагогічного університету ім. Комісії національної освіти в Кракові, за останні шість місяців помітно зменшилась частка жінок, які планують повернення додому після завершення війни.

Згідно з опублікованими результатами, лише 31% українок наразі мають намір повернутись в Україну після припинення бойових дій. Для порівняння: у попередньому етапі цього ж дослідження таких було 42%. Тобто за пів року показник знизився на 11 відсоткових пунктів. Така ж кількість — 31% — декларує бажання залишитися в Польщі назавжди.

Крім того, 13% опитаних українок висловили прагнення набуття польського громадянства. Це ще один індикатор глибшої інтеграції, який свідчить не лише про адаптацію, а й про зміну уявлення про “тимчасовість” свого перебування в Європі.

Соціологи наголошують: ця тенденція стає дедалі помітнішою і пов’язана не лише з безпековою ситуацією, а й тим, що в Польщі багато жінок побачили реальні можливості для стабільного життя, освіти, роботи та розвитку, яких їм бракувало в Україні як до, так і під час війни. Респонденти пояснюють своє небажання повертатись відсутністю перспектив саморозвитку, невпевненістю у відбудові країни після війни, нестабільністю та відсутністю соціальних гарантій. Для багатьох саме Польща, з її відкритістю до українців, можливістю легалізувати перебування, доступом до освіти, медицини та ринку праці, стала не лише прихистком, а й простором для реалізації, новим стартом, який відкриває доступ до ресурсів, яких вони не мали в Україні навіть у мирний час.

Страхи, втома і холодний розрахунок

Слід зазначити, що більшість біженок не сприймають рішення залишитися за кордоном як зраду. Навпаки, у їхньому виборі багато болю і водночас раціонального страху за майбутнє дітей, власну безпеку та стабільність. Після років втрат, розлуки, сирен, економічної турбулентності та емоційного виснаження жінки дедалі частіше запитують себе: а що мене чекає вдома?

Частина жінок прямо вказують: не вірять, що держава забезпечить справедливу соціальну підтримку, гідні умови для життя й роботи, реальні зміни у ставленні до жінок і сім’ї, а також системні гарантії безпеки у довгостроковій перспективі.

Станом на 31 січня 2025 року, за офіційними даними, 4,3 мільйона українців перебували під тимчасовим захистом у ЄС. Водночас у кількох країнах — Данії, Франції, Австрії, Литві — фіксується поступове скорочення кількості біженців. Однак у Польщі, яка від самого початку війни прийняла найбільше українців, ситуація лишається стабільною: більшість жінок адаптувалися, інтегрувались і більше не розглядають себе як тимчасових гостей.

Нинішній розрив між очікуваннями української влади щодо повернення біженців і реальними настроями жінок в Європі є одним з найглибших соціальних викликів повоєнного майбутнього. Якщо держава не зможе запропонувати переконливу візію відновленої країни, втрата мільйонів активних, освічених, працездатних жінок може стати постійною — з усіма наслідками для економіки, демографії та соціального балансу.