Зменшення прикордонного руху: що показують нові дані про виїзд українців за кордон

Після тривалого періоду масових виїздів за кордон, рух українських громадян через державний кордон поступово сповільнюється. Якщо раніше мобільність була хаотичною і часто продиктованою терміновістю, то сьогодні вона набуває більш стабілізованого характеру: масштаби переміщень зменшуються, а різниця між виїздами і поверненнями скорочується. Це не означає повернення до довоєнної норми, але демонструє зміну темпу. За новими реаліями — нова поведінка.

Менше різниці між виїздом і поверненням

У першому півріччі 2025 року Державна прикордонна служба України зафіксувала 16,47 мільйона перетинів державного кордону — це сукупна кількість виїздів та в’їздів. Порівняно з аналогічним періодом 2024 року, обсяг перетинів зріс на 4%, тобто прикордонний рух загалом залишився високим. Проте в структурі трафіку простежуються суттєві зміни: 85% усіх перетинів (тобто 14,08 мільйона випадків) — це рух саме українських громадян. Решта припадає на іноземців, дипломатів, працівників гуманітарних організацій та інших осіб.

З січня по червень 2025 року з України виїхали 7,17 мільйона громадян, а повернулись 6,92 мільйона. Різниця між цими показниками становить 250 тисяч осіб. Для порівняння: за аналогічний період 2024 року ця різниця була на 60% більшою — тоді з України виїхало на 404 тисячі осіб більше, ніж повернулося.

Отже, загальний обсяг руху зберігається, але сальдо виїзду — тобто кількість тих, хто залишає країну без повернення — скорочується. Це свідчить про поступове зниження швидкості відтоку населення. Водночас цифри залишаються суттєвими. За весь період повномасштабної війни з України виїхали та не повернулись понад 3 мільйони громадян.

Пік улітку, провал — узимку

Дані Держприкордонслужби за пів року свідчать і про сезонні коливання. У середньому щомісяця українці перетинають кордон 2,35 мільйона разів. Найменший показник зафіксовано у лютому — 1,78 мільйона перетинів, найбільший — у червні — 3,13 мільйона. Така динаміка відповідає типовому сезонному малюнку: червень, липень та серпень традиційно є піковими місяцями, на які припадає третина всіх річних перетинів.

Під час літніх місяців активізуються тимчасові переміщення — для відпусток, відвідин родини, тимчасового повернення для вирішення побутових чи документальних справ. Але ці поїздки часто не означають остаточного повернення, вони носять короткостроковий характер.

Що лишається поза статистикою

Оприлюднені дані охоплюють лише офіційні перетини державного кордону. Випадки виїзду через тимчасово окуповані території, нелегальні маршрути, зокрема через річку Тиса, до статистики не включено. Це створює певну «сіру зону», що унеможливлює повністю точний облік усіх переміщень. Проте навіть у рамках офіційного моніторингу можна простежити чіткі тенденції.

Скорочення різниці між виїздами та поверненнями може мати кілька причин. По-перше, вичерпання ресурсів — фінансових, фізичних і психологічних — знижує можливість багаторазових переїздів. Українські біженці, які оселилися в Польщі, Німеччині, Чехії, Італії, Іспанії чи країнах Балтії, все рідше повертаються «з перевіркою» додому. Хтось не може залишити дитину, хтось боїться чергової ескалації, хтось втратив житло, а хтось зафіксувався в новому житті.

По-друге, адаптація українців за кордоном: чимало з тих, хто виїхав раніше, вже інтегрувались у життя країн перебування, і тому менше переміщуються. Багато родин залишаються розділеними: чоловіки — в Україні, жінки й діти — за кордоном. Але і ця модель поступово змінюється: частина родин остаточно переміщається до ЄС, інші — навпаки, приймають рішення повертатися, але повільно й обережно. Чіткої тенденції наразі немає.

По-третє, у частини населення зменшується очікування на швидке повернення, що впливає на плани на поїздки — і до України, і з України.

З іншого боку, зниження потоку нових біженців може свідчити про відносну стабілізацію ситуації на фронті або погіршення умов для релокації в нові країни: зростання цін, обмеження доступу до соцпідтримки, юридичні бар’єри.

Наслідки зниження мобільності

Скорочення прикордонного руху впливає на кілька секторів. По-перше, зменшується навантаження на пункти пропуску, волонтерські центри, аеропорти, вокзали — інфраструктура «перепочиває» після двох напружених років. Але з іншого боку, падають доходи прикордонних сервісів, митних органів, перевізників. Зменшення обсягів перевезень — це зниження прибутків для авіакомпаній, автобусних операторів, сервісів таксі, готелів поблизу кордону.

По-друге, сповільнюється реінтеграція. Ті, хто хотів повернутись, але зволікає, відкладають повернення на невизначений термін. Уряду стає важче оцінити, скільки людей реально планують повернення, і як формувати соціальну та інфраструктурну політику під майбутній запит. У деяких громадах уже помітний дефіцит учнів, споживачів, платників податків — реінтеграція відбувається повільніше, ніж розраховували оптимісти.

Що буде далі

Можливі сценарії розвитку залежать від зовнішніх факторів: перемир’я, мирної угоди, активізації бойових дій, нових хвиль мобілізації або змін у політиці країн перебування. Якщо ЄС скорочуватиме підтримку або обмежуватиме права біженців, то частина людей буде змушена повертатися. Якщо ж навпаки — запрацюють програми довгострокового перебування, — масштаби репатріації скорочуватимуться.

Наразі головним завданням є не втратити зв’язок з діаспорою, яка вже не тимчасова. Формування політики має враховувати, що «кордон» — це більше не просто фізична лінія на карті. Це лінія між двома життями, і що більше часу минає, то складніше повернутися в те, що залишилося на іншому боці.

Отже, попри те, що загальна кількість перетинів кордону залишається великою, структура мобільності українців змінюється. Темпи постійного відтоку населення знижуються, а співвідношення між тими, хто виїжджає, і тими, хто повертається, вирівнюється. Водночас близько 3 мільйонів українців, які залишили країну з початку повномасштабного вторгнення, так і не повернулись.

Ситуація, яка зараз склалася, є викликом не лише для демографії, а й для економіки, логістики, інфраструктури, політики повернення та соціального планування в Україні. Статистика кордону поступово перетворюється з кризового індикатора на маркер довгострокових процесів. Від того, як ці тенденції будуть осмислені, залежить ефективність державної політики у найближчі роки.