11 серпня відзначаються Всесвітній день сталевих барабанів, Всесвітній день хіп-хопу та Всесвітній день кінетичного піску відзначається. Також в цей день у різні роки відбувалися знаменні події, які охоплюють міжнародну політику, науку, техніку і культуру.
Всесвітній день сталевих барабанів
Це день присвячений інструменту, який з’явився в середині ХХ століття на острові Тринідад. Його створили з металевих нафтових бочок після заборони колоніальною владою традиційних барабанів зі шкіряною мембраною. Звук формується завдяки ввігнутим зонам, кожна з яких відповідає за окрему ноту, а налаштування виконується вручну, потребуючи високої точності. Сьогодні сталеві барабани звучать не лише у карибських ансамблях, а й у джазових, поп- та класичних оркестрах, зберігаючи своє особливе звучання та культурне значення.
Відзначення цього дня має на меті вшанування культурної спадщини Тринідаду і Тобаго та збереження ремесла, яке передається від майстра до учня усно. Оригінальна технологія виробництва, що передбачає формування, нагрівання, охолодження та налаштування інструмента, майже не змінилася за десятиліття. Для місцевих музикантів сталевий барабан — це символ національної гордості, а для світу — приклад того, як креативність долає обмеження.
Цікаві факти
Перші барабани виготовляли з нафтових бочок, знайдених на звалищах або отриманих після закінчення Другої світової війни.
Перші музиканти грали на кришках від сміттєвих баків та металевих відрах, поки не з’явилися повноцінні інструменти.
Кожен барабан має унікальний тембр, який можна впізнати на слух, немов голос людини.
Налаштування інструмента часто триває 2–5 днів і виконується без електронних тюнерів.
У 1951 році оркестр сталевих барабанів з Тринідаду виступив на Фестивалі Великої Британії, що стало початком світової популярності інструмента.
У деяких ансамблях кількість музикантів сягає сотні, а сцена заповнена барабанами різних розмірів і регістрів.
Найбільший у світі сталевий барабан має діаметр понад два метри та був виготовлений як арт-об’єкт, але на ньому можна грати.
Є навіть «електронні сталеві барабани», які імітують звук, але справжні музиканти вважають, що вони не передають глибини живого тембру.
У Тринідаді діють школи, де діти вчаться грати на сталевих барабанах з початкових класів, і це є частиною національної програми освіти.
Місцеві майстри вважають, що кожен інструмент «живе» і змінює свій звук залежно від того, хто на ньому грає і як часто він використовується.
Всесвітній день хіп-хопу
Цей день відзначається 11 серпня, адже саме цього дня у 1973 році у Бронксі відбулася вечірка, яку багато хто вважає моментом народження культури хіп-хопу. Її організував діджей Кул Герку, використавши два програвачі для безперервного відтворення «брейків» — інструментальних фрагментів, під які танцювали й імпровізували MC (скорочення від англійського Master of Ceremonies, тобто «ведучий церемоній» або «той, хто керує подією»).
Згодом до музики додалися римовані тексти, брейк-данс і графіті, що разом сформували чотири класичні елементи хіп-хопу. З вуличної субкультури цей жанр поступово перетворився на глобальний культурний феномен, що вплинув на моду, мову, політичні висловлювання та індустрію розваг у цілому.
Святкування цього дня нагадує про хіп-хоп як засіб самовираження, який виник серед афроамериканської та латиноамериканської молоді у відповідь на соціальні виклики — безробіття, дискримінацію, відсутність можливостей. Зараз хіп-хоп — це не лише музика, а й потужний економічний сектор, що формує тренди у світі попкультури. Від локальних батлів у дворах до міжнародних фестивалів і премій, він зберігає дух змагання, творчості та комунікації між поколіннями.
Цікаві факти
Першу «хіп-хоп вечірку» DJ Kool Herc провів у під’їзді житлового будинку на Седжвік-авеню, квиток на цю подію коштував 25 центів для дівчат і 50 центів для хлопців.
Термін «хіп-хоп» вперше почав активно використовувати репер і продюсер Afrika Bambaataa.
Один з перших відомих хіп-хоп треків — «Rapper’s Delight» гурту The Sugarhill Gang (1979) — вивів жанр у чарти Billboard.
У 1980-х хіп-хоп потрапив на телебачення завдяки шоу «Yo! MTV Raps», яке стало ключовим у популяризації культури.
Графіті як елемент хіп-хопу з’явилося на вагонах нью-йоркського метро, і спершу влада намагалася його повністю заборонити.
Існують міжнародні програми ЮНЕСКО, які визнають хіп-хоп важливою частиною нематеріальної культурної спадщини.
Деякі старі вінілові платівки, які використовували для перших сетів, зараз коштують на аукціонах тисячі доларів.
В Японії, Південній Кореї та Франції сформувалися власні школи хіп-хопу, які поєднують місцеві музичні традиції з оригінальним стилем.
Є піджанри хіп-хопу, які взагалі не містять лайки чи агресії, створені для дитячої аудиторії та освітніх програм.
Всесвітній день кінетичного піску
Цей день з’явився у 2020 році як ідея популяризувати гру та творчий відпочинок для людей різного віку. Кінетичний пісок — це штучно створений матеріал, який складається переважно з кварцового піску з додаванням полімерів, завдяки чому він не розсипається, тримає форму й водночас лишається м’яким і пластичним. Його використовують не лише для розваг, а й у навчанні, арт-терапії та розвитку дрібної моторики, адже він поєднує тактильне задоволення з можливістю створювати складні форми без додаткових інструментів.
Свято покликане нагадати про користь ігор та творчих занять як способу зняти стрес, розвинути уяву й провести час із сім’єю. Виробники та ентузіасти цього дня діляться ідеями для нових фігур, експериментів із кольорами та поєднанням матеріалів, щоб зробити гру більш захопливою. Для багатьох дорослих кінетичний пісок став доступною антистрес-терапією, а для дітей — безпечним і приємним інструментом навчання та експериментів.
Цікаві факти
Кінетичний пісок на 98% складається з натурального кварцового піску та на 2% з нетоксичних полімерів. Він з’явився на ринку у 2013 році, але як масове хобі набув популярності вже після 2017-го. Його створили у Швеції, а технологія запатентована компанією Waba Fun.
На відміну від звичайного піску, він не прилипає до рук і легко збирається навіть після розсипання. Матеріал не висихає і не змінює властивостей навіть через роки за умови правильного зберігання.
Пісок використовується у реабілітаційних програмах для відновлення координації та сенсорної чутливості.
Є версії з додаванням ароматів і люмінесцентних частинок, які світяться у темряві.
У деяких країнах кінетичний пісок застосовують у дитсадках як частину сенсорного навчання.
Перші рекламні кампанії просували його саме як засіб для зняття стресу у дорослих, а не як дитячу іграшку.
Найбільша у світі фігура з кінетичного піску мала висоту понад два метри і була створена у США на публічному показі.
Історичні події в цей день
1707 рік — Пруссія та Шведська імперія підписали «Вічний альянс», яким закріпили зобов’язання про взаємну військову допомогу у разі нападу на будь-яку з них третьої сторони. Цей союз став елементом складної системи дипломатичних угод початку XVIII століття в Європі.
1866 рік — у США відкрилася одна з перших у світі спеціальних майданчиків для катання на роликових ковзанах. Це була закрита зала з гладким дерев’яним покриттям, яка швидко стала популярним місцем для розваг і відпочинку.
1877 рік — американський астроном Асаф Холл здійснив відкриття одного з двох супутників Марса, названого Деймос. Він виявив його за допомогою телескопа у Воєнній обсерваторії у Вашингтоні, а через кілька днів відкрив і другий супутник — Фобос.
1906 рік — у Великій Британії Юджин Ласт отримав патент на технологію звукового кіно. Винахід передбачав синхронізацію звуку з рухом зображення, що стало важливим кроком до створення сучасних кінофільмів.
1926 рік — компанія «Кодак» офіційно повідомила про початок робіт над створенням кольорової кіноплівки. Це стало поштовхом для розвитку кінематографа, який на той час здебільшого залишався чорно-білим.
1962 рік — у СРСР вперше провели прямий телесеанс з космічного корабля. Це дозволило глядачам побачити радянських космонавтів у реальному часі під час польоту.
1973 рік — на Центральному телебаченні СРСР стартував показ серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни». Картина Тетяни Ліознової стала однією з найпопулярніших телевізійних робіт радянського часу, зібравши величезну аудиторію.
2016 рік — міжнародна група дослідників оприлюднила результати вивчення ґренландської акули (Somniosus microcephalus), що мешкає у водах Північної Атлантики. Було встановлено, що це найтриваліше живуче хребетне на Землі, здатне прожити близько 400 років.
Бій у Фермопілах — одна з найвідоміших битв греко-перських воєн
11 серпня 480 року до н. е. відбулася одна з найвідоміших битв греко-перських воєн — бій у Фермопілах, де загін спартанського царя Леоніда героїчно загинув, стримуючи величезну армію перського царя Ксеркса. Точна дата події невідома, але дослідники припускають, що саме цього дня вона могла відбутися.
Геродот оцінював чисельність війська персів приблизно у два мільйони воїнів різних народів, підкорених Ксерксу, однак сучасні історики вважають реалістичною цифру близько 250 тисяч. Греки вислали приблизно 10 тисяч бійців, щоб затримати ворога на підступах до Пелопоннесу, серед яких було 300 спартанців під командуванням Леоніда. Це були елітні, важкоозброєні воїни, і коли царю зауважили, що він веде надто малий загін, той відповів: «Їх і так забагато — адже вони приречені на смерть».
Фермопільське ущелля, описане Геродотом, було ідеальним місцем для оборони: на заході його прикривала крута і висока гора, на сході — море й болота, а в найвужчій частині була відновлена давня стіна з воротами. Тут, на ділянці завширшки близько 20 метрів і завдовжки приблизно кілометр, ворог міг пройти лише фронтальним наступом. Перед битвою Ксеркс надіслав послів із вимогою скласти зброю, обіцяючи за це славу й милість, але Леонід відповів: «Прийди і візьми».
Бій тривав два дні, доки перський цар не призначив винагороду тому, хто покаже обхідний шлях. Зрадник на ім’я Ефіальт вивів 20 тисяч персів гірською стежкою. У фінальному бою залишилися 300 спартанців, 700 феспійців і 400 фіванців. Фіванці швидко здалися, врятувавши собі життя, тоді як спартанці та феспійці билися до кінця. Коли хтось вигукнув, що через ворожі стріли не видно сонця, Леонід відповів: «Тим краще — битимемося в тіні».
Останніх героїв перси добили стрілами й камінням, а тіло Леоніда Ксеркс наказав обезголовити й насадити голову на кол. Полеглих пізніше поховали на місці бою, поставивши камінь з епітафією поета Симоніда Кеоського: «Подорожній, йди сповістити в Лакедемон, що, їхній заповіт бережучи, ми тут кістками лягли».
З 300 спартанців уцілів лише Аристодем, залишений перед битвою через хворобу, та ще один — Пантит, відправлений гінцем. Обидва зазнали у Спарті ганьби; Аристодем згодом загинув героєм у битві при Платеях, а Пантит наклав на себе руки. Загальні втрати персів у Фермопілах оцінюють приблизно у 20 тисяч вояків.
Завершення життєвого шляху Івана Сірка
11 серпня 1680 року помер уродженець Мерефи (нині Харківська область) Іван Сірко — полковник Харківського слобідського козацького полку та легендарний кошовий отаман Запорозької Січі. Легенди розповідають, що майбутній отаман народився вже із зубами, чим неабияк налякав присутніх, адже це вважалося або ознакою «диявольської мітки», або передвістям того, що «зубами гризтиме ворогів».
І друзі, і вороги визнавали в ньому видатний військовий талант. Турки називали його Урус-шайтаном — «руським чортом», а турецькі матері лякали його ім’ям дітей. Побратими казали, що він міг відбити шабельний удар голою рукою, уночі перевтілювався на вовка-хорта, щоб вести розвідку, вмів літати, викликати негоду, наганяти сон на ворогів, а ті, побачивши його в бою, помирали від страху.
За легендою, Сірко навіть застрелив самого чорта, який намагався підкупити його славою, золотом і владою. Ріка, з якої нечистий виринув і в якій потонув, отримала назву Чортомлик, а серед запорожців прижилося прислів’я: «Сіркові й сам чорт не страшний».
Сірко завжди стояв на захисті православної віри, відзначався великодушністю та безкорисливістю: не добивав слабшого ворога і не брав собі військової здобичі. Турки й кримські татари нерідко зверталися до нього як до третейського судді, знаючи про його чесність. Одна з історій розповідає, як татарка, у якої запорожці відігнали худобу, поскаржилася отаманові на втрату єдиної корови, якою годувала дітей. Сірко наказав повернути їй увесь табун і зобов’язав громаду годувати її дітей молоком від своїх корів, коли в її худоби не буде молока, а від себе подарував кілька рулонів тканини для одягу, взявши слово, що її діти ніколи не воюватимуть проти православних.
Політично він був послідовним противником «бусурман» і Речі Посполитої, але й московському цареві не довіряв через кривди Запоріжжю. Сірко увійшов в історію як отаман, що не програв жодної битви, і як один з авторів легендарного листа запорожців султану Мухаммеду IV, зображеного на картині Іллі Рєпіна. Перед смертю він звелів зробити собі труну, казав, що здоров’я вже не поверне, і 11 серпня раптово помер на своїй пасіці. Поховали його з усіма козацькими почестями під Капулівкою (нині Нікопольський район).
23 серпня 2017 року в Харкові на Бурсацькому шляху відкрили бронзовий пам’ятник Сіркові заввишки близько 5 метрів і вагою близько 4 тонн на місці, де колись стояла вежа першої харківської фортеці.
Затвердження державного гімну Німеччини
11 серпня 1922 року був затверджений державний гімн Німеччини — «Пісня німців» (Das Lied der Deutschen). Музику до нього написав не хто-небудь, а Йозеф Гайдн, а слова створив у 1841 році (у деяких джерелах фігурує 1848 рік як час поширення) професор Август Генріх Гофман фон Фаллерслебен. Починалися вони рядками «Deutschland, Deutschland über alles, über alles in der Welt» — «Німеччина понад усе, понад усе у світі». У час створення ці слова закликали подолати регіональні розбіжності й поставити інтереси всієї нації вище місцевих чи династичних амбіцій. Проте майже кожна влада, яка приходила, адаптовувала пісню під свої політичні потреби.
Після Першої світової війни «Пісня німців» стала гімном Веймарської республіки, а з 1933 року її активно використовували націонал-соціалісти. При цьому перша строфа — «Німеччина, Німеччина понад усе!..» — набула зовсім іншого, агресивного змісту та стала улюбленим висловом Гітлера. У Третьому рейху співали лише її, рідше — другий куплет про «німецьких жінок і німецьку вірність», а третій куплет, де йшлося про «право і свободу», замінювали на тексти з інших нацистських пісень.
Після 1945 року виконання гімну заборонили, а в німецькому суспільстві точилася дискусія про новий державний символ. Відновили його у 1952 році, але лише з третім куплетом, який і нині є офіційним гімном об’єднаної Німеччини. Цей куплет починається словами:
«Єдність, право і свобода
Для німецької вітчизни, –
Давайте всі прагнути цього,
Братським серцем і рукою!».
Відомий і показовий випадок стався у 1954 році, коли збірна ФРН перемогла на чемпіонаті світу з футболу, який проходив у Швейцарії. Радісні німецькі вболівальники почали співати гімн, але, попри заборону, взялися саме за першу строфу, адже її знали всі — і тоді, і тепер. Швейцарське телебачення було змушене миттєво перервати трансляцію зі стадіону, оскільки в країні, де німецька мова є офіційною для понад 63 % населення, ця строфа мала однозначно суперечливе та небажане звучання.
Найбільша авіакатастрофа в історії польотів Ту-134
11 серпня 1979 року під Дніпродзержинськом (нині Кам’янське) на висоті 8400 метрів у повітрі зіткнулися два пасажирські літаки Ту-134. Внаслідок катастрофи загинули всі 178 осіб, які перебували на борту обох машин. На одному з літаків летіла футбольна команда ташкентського «Пахтакора».
За кількістю жертв ця авіакатастрофа стала найбільшою в історії польотів Ту-134, а також найбільшою в історії СРСР та України серед зіткнень у повітрі. У світовій статистиці подібних інцидентів вона посідає друге місце за кількістю загиблих серед повітряних зіткнень і третє — серед усіх зіткнень літаків. Офіційною причиною трагедії визнано людський фактор — помилкові дії авіадиспетчера, а також фатальний збіг обставин: при швидкості близько 830 км/год (230 м/с) достатньо було затримки всього на 1/50 секунди, аби уникнути удару крилом.
11 серпня 1984 року Президент США Рональд Рейган, перевіряючи мікрофон перед своїм традиційним щотижневим суботнім зверненням до американців, несподівано для всіх вимовив фразу, яка одразу облетіла весь світ. Не підозрюючи, що мікрофон увімкнений (хоча очевидці стверджують, що він все чудово знав), Рейган сказав:
«Дорогі американці, я радий повідомити вам, що щойно підписав закон про оголошення Росії поза законом на всі часи. Бомбардування розпочнеться через п’ять хвилин».
Після цього він все ж виступив із запланованою промовою, присвяченою підписанню указу, який надавав релігійним групам у школах право на проведення зборів у позаурочний час.
Жарт Рейгана швидко став надбанням громадськості: аудіозапис розійшовся по світу, викликавши широкий резонанс і дискусії. Проте вже 31 грудня 1985 року американський високопосадовий «жартівник» без жодних натяків на інцидент звернувся з новорічними привітаннями до громадян СРСР.
