19 червня в Україні відзначається День фермера, в світі – Всесвітній день дитячого футболу та Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту. В історії цей день поєднуються події, які змінили уявлення про Землю, окреслили геополітичні зсуви, дали старт новим видам транспорту, започаткували служби безпеки, традиції родинного вшанування й навіть механізми порятунку авіапасажирів.
День фермера в Україні
Це офіційне професійне свято, запроваджене Указом Президента України від 18 червня 2020 року. Ініціатива з’явилася з метою визнання ролі фермерських господарств у розвитку сільського господарства, продовольчої безпеки та економіки країни. Саме 19 червня 2003 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про фермерське господарство», який юридично закріпив статус фермерів як окремого суб’єкта аграрного виробництва.
На фермерських господарствах в Україні тримається левова частка вирощування овочів, фруктів, молока, м’яса та зерна. Після початку повномасштабної війни 2022 року багато малих фермерів стали також волонтерами, постачальниками гуманітарної допомоги та тилом для ЗСУ.
Сьогодні український фермер працює в умовах ризику: через заміновані поля, обстріли, знищену техніку, зростання цін на паливо й добрива. Але попри це багато хто продовжує засівати, збирати врожай, забезпечувати ринок і громади продовольством.
Цікаві факти
Першим легальним фермером незалежної України вважається Іван Мартинюк з Вінниччини. У 1991 році він одним із перших зареєстрував фермерське господарство на основі земель колишнього колгоспу.
До війни в Україні було зареєстровано понад 47 тисяч фермерських господарств, але реально працюючих – близько 32 тисяч. При цьому вони обробляють менше ніж 10% сільгоспземель, але забезпечують до третини валової продукції в окремих сегментах.
Понад 20% фермерських господарств в Україні очолюють жінки, що є одним з найвищих показників у Європі.
Після 2022 року з’явилося понад 300 фермерських ініціатив, створених переселенцями. Частина з них – це мікроферми у безпечних регіонах, які вирощують зелень, городину та займаються переробкою.
Українські фермери першими у світі почали використовувати звичайні цивільні дрони не лише для розпилення добрив, а й для виявлення російських мін на полях. Деякі фермерські об’єднання навіть створили спільні фонди для закупівлі техніки з тепловізорами.
Існує фермерське господарство на Чернігівщині, яке повністю перейшло на генерацію електроенергії з біогазу, отриманого з гною великої рогатої худоби. Воно забезпечує електрикою не лише себе, а й сусідню школу.
Всесвітній день дитячого футболу
Цей день акцентує увагу на правах дитини на гру, розвиток і безпечне дозвілля. Ідея святкувати Всесвітній день дитячого футболу з’явилася у 1994 році під час чемпіонату світу в США — тоді вперше публічно заявили про намір зробити футбол доступним для кожної дитини на планеті. Ініціаторами цього свята виступили ФІФА та ЮНІСЕФ, а його головна мета — привернути увагу до важливості фізичного і соціального виховання дітей через футбол. Особливо це важливо в регіонах, де діти живуть у зонах конфліктів, криз або бідності. Футбол у таких умовах виконує не лише роль гри, а й засобу психологічної адаптації, об’єднання, освіти, миру.
Всесвітній день дитячого футболу також підкреслює роль дорослих — батьків, тренерів, державних структур — у створенні умов, де спорт стає не привілеєм, а нормою дитинства. Він нагадує, що м’яч може бути потужним інструментом виховання, інклюзії та подолання бар’єрів.
Цікаві факти
Найбільший у світі дитячий футбольний турнір — це Gothia Cup у Швеції. Щороку туди з’їжджаються понад 1700 команд із понад 80 країн. Турнір засновано в 1975 році, і його часто називають «дитячим чемпіонатом світу».
У дитячій команді «Форталеза» з Бразилії грають діти з фавел, і кожен, хто хоче тренуватись, мусить приносити до клубу докази відвідування школи. Інакше — жодного м’яча.
У Камбоджі футбольні академії працюють як частина програм протидії торгівлі дітьми. У регіонах з високим ризиком експлуатації футбол став елементом захисту: дітей заманюють у тренування замість залучення в злочинні мережі.
В Іраку футбольна команда дітей-інвалідів після війни виборола участь у міжнародному турнірі в Катарі. Більшість гравців втратили кінцівки через вибухи, але змогли здобути бронзу на Кубку Перспектив.
У 2019 році в Афганістані футбольна команда дівчаток віком 10–14 років отримала погрози від талібів, але попри це поїхала на турнір у Італію. Там вони здобули перемогу й стали символом спротиву.
У 2023 році в Україні під час війни діти з Миколаївщини виграли міжнародний дитячий турнір у Польщі. Вони тренувалися в підвалі школи через постійні обстріли, а м’ячі приносили зруйновані, зшиті вручну.
Існує футбольна школа в Гані, де діти грають босоніж не через традицію, а через брак взуття. Така школа випустила кількох гравців, які пізніше потрапили до англійської Прем’єр-ліги.
Коли Марадона був дитиною, він грав з апельсином, бо м’яча не мали. Його перший справжній м’яч з’явився у 9 років, і вже тоді він міг набивати його понад 1000 разів без зупинки.
ЮНІСЕФ використовує футбол у своїх програмах реабілітації дітей, які постраждали від воєн, насильства чи переселення. Наприклад, у таборах біженців у Сирії або Судані діти регулярно беруть участь у футбольних іграх під наглядом психологів.
Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту
Щороку 19 червня світова спільнота зосереджує увагу на тих формах насильства, про які зазвичай мовчать: зґвалтування, катування, приниження, примусові аборти, сексуальне рабство. Усе це – не випадкові злочини, а системна зброя під час воєн, спрямована на деморалізацію, помсту, етнічне «очищення» або розпад спільнот.
Цей день був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 2015 році на честь виступу в Раді Безпеки Конґолезької жінки-жертви, яка розповіла про масові зґвалтування в Демократичній Республіці Конго. Ідея була підтримана багатьма країнами та правозахисними структурами, оскільки сексуальне насильство часто замовчується або легалізується тими, хто його чинить.
Особливої гостроти тема набула після 2014 року та ще більше – після 2022 року, коли масові факти сексуального насильства фіксувалися в Україні на окупованих територіях. Такі злочини розслідуються Міжнародним кримінальним судом і є підставою для звинувачень у воєнних злочинах і злочинах проти людяності.
Цей день покликаний не лише згадати жертв, а й наголосити на обов’язку держав і міжнародних організацій: фіксувати злочини, забезпечувати покарання, надавати допомогу постраждалим і знімати табу з цієї теми.
Цікаві факти
У 2016 році вперше в історії ООН сексуальне насильство в умовах конфлікту було визнано інструментом геноциду. Йшлося про кампанію ісламістів проти язидів в Іраку.
У Сьєрра-Леоне під час громадянської війни 1990-х років понад 60 тисяч жінок і дівчат зазнали сексуального насильства. Більшість зґвалтувань були публічними, із примусовим залученням родичів як свідків.
У Руанді під час геноциду 1994 року сексуальне насильство було зброєю терору: щонайменше 250 тисяч жінок стали жертвами зґвалтувань, багато з яких – інфіковані ВІЛ навмисно.
У колишній Югославії в 1990-х роках були створені перші в історії міжнародні трибунали, які визнали зґвалтування зброєю війни. Саме тоді суд уперше офіційно визнав сексуальне рабство.
У 2023 році ООН зафіксувала щонайменше 3300 випадків сексуального насильства в умовах конфлікту у 21 країні. Найбільше повідомлень надійшло з М’янми, Ефіопії, Афганістану та України.
У доповідях про сексуальне насильство в Україні детально описані випадки публічних зґвалтувань, зґвалтувань з катуванням і смертю, зґвалтувань літніх жінок, чоловіків і дітей. Частина з них вже вивчається в Міжнародному кримінальному суді.
У 2020-х роках створено глобальні бази даних свідчень і алгоритми допомоги постраждалим, зокрема у вигляді мобільних застосунків із анонімним збором доказів. Це дозволяє збирати матеріал навіть у зонах, де присутність правозахисників неможлива.
У деяких країнах, наприклад у Демократичній Республіці Конго, діють мобільні клініки, які надають екстрену допомогу жертвам сексуального насильства просто в таборах для біженців або в джунглях. Часто це єдиний шанс на порятунок.
Історичні події в цей день
240 до н. е. – грецький математик і астроном Ератосфен Кіренський, спостерігаючи тіні в Александрії та Сієні (сучасний Асуан), уперше обчислив радіус Землі з вражаючою точністю. Його метод ґрунтувався на відмінностях у куті падіння сонячного світла й став проривом для античної науки.
1657 – експедиційний корпус Війська Запорозького під командуванням Антіна Ждановича разом зі шведами й військами князя Ракоці захопив Варшаву. До складу українського корпусу входили п’ять полків, включно з добровольчим із Умані. Це була одна з ключових подій україно-шведського воєнного союзу.
1819 – до Ліверпуля прибув пароплав «Саванна», який став першим у світі судном, що перетнуло Атлантичний океан за допомогою парової тяги. Попри скепсис тогочасних моряків, подорож тривала 27 днів і відкрила нову еру в морських перевезеннях.
1829 – у Лондоні Роберт Піль створив першу професійну поліцію. Саме ця структура поклала початок сучасній британській поліцейській системі: її співробітників донині неофіційно називають «бобі», на честь засновника.
1846 – у містечку Гобокен, штат Нью-Джерсі, було проведено перший бейсбольний матч за офіційними правилами. Це дало старт одному з найпопулярніших американських видів спорту, який згодом став частиною національної ідентичності.
1862 – рабовласництво було повністю скасоване на всій території США. Це стало важливим етапом у процесі громадянської війни й подальшої боротьби за громадянські права темношкірих американців.
1885 – Франція передала Сполученим Штатам статую Свободи. Величезна конструкція була доставлена в Нью-Йорк по частинах і зібрана згодом на острові Бедлоу (нині – Свободи), ставши символом еміграції, волі та нових початків.
1910 – у Спокані (штат Вашингтон) місіс Сонура Смарт Додд ініціювала перше святкування Дня батька. Її власний батько самостійно виховував шістьох дітей, і ця подія згодом поширилась по всьому світу як жест визнання ролі татів у сім’ї.
1948 – ухвалено Женевську конвенцію, яка визначила правовий статус пасажирів, що перебувають у літаках. Цей документ унормував міжнародне визнання майнових прав у випадках інцидентів у повітрі.
1953 – у США страчено Джуліуса та Етель Розенбергів, звинувачених у передачі СРСР інформації про американську ядерну програму. Це стало одним із найвідоміших шпигунських процесів часів холодної війни.
1968 – Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, яка мала гарантувати безпеку країнам, що відмовилися від розробки ядерної зброї. Цей крок був частиною ширшої архітектури нерозповсюдження, заснованої на принципі довіри й міжнародного контролю.
1974 – канадський інженер Дон Бейтмен подав заявку на патент системи GPWS (Ground Proximity Warning System), яка попереджає пілота про небезпечне наближення до землі. Завдяки цьому нововведенню в наступні десятиліття вдалося уникнути тисяч авіакатастроф.
1996 – між Україною та Киргизстаном було підписано Договір про дружбу та співробітництво. Це була одна з перших міжнародних угод новітньої України, спрямована на зміцнення відносин із державами пострадянського простору.
Ухвалення основних рішень Першого Вселенського Собору
19 червня 325 року було ухвалено основні рішення Першого Вселенського Собору, який проходив у місті Нікея (нині Ізнік, Туреччина) за ініціативою імператора Костянтина Великого. Собор тривав з 20 травня до 25 серпня й зібрав 318 єпископів із усіх куточків Римської імперії. Головною метою стало врегулювання богословської суперечки, яка могла спричинити розкол не лише в Церкві, а й загрожувала стабільності самої імперії.
Центром суперечки було вчення александрійського священика Арія, який твердив, що Христос як Логос — створене, а не вічне буття, нижче Бога-Отця. Його опонентом виступив єпископ Александрійський Олександр і ті, хто наполягав на рівності всіх Осіб Трійці. Імператор, зацікавлений у збереженні єдності, оплатив учасникам дорогу, забезпечив житло та особисто головував як почесний патрон, хоча сам не був охрещений і навіть не належав до офіційних слухачів церковних зібрань.
Нікейський собор увійшов в історію не лише затвердженням Символу віри, який став основою християнського богослов’я, а й ухваленням 20 канонів — правил, що стосувалися церковної дисципліни, поведінки духовенства, порядку висвячень. Особливо значущим стало рішення щодо дати святкування Великодня.
На Соборі було постановлено, що Пасха має святкуватися всіма християнами в один день і не збігатися з єврейською Пасхою. У тексті ухвали зазначалося: «Признано недостойним, що ми у святкуванні цього святого торжества повинні дотримуватись звичаю іудеїв». Також встановлено принципові правила:
- Пасха має відзначатися після весняного рівнодення.
- Вона не повинна припадати на один день з юдейською.
- Пасха має святкуватися після першого повного місяця після рівнодення.
- Пасха має святкуватися лише в неділю як у перший день тижня.
Так з’явився складний алгоритм обчислення дати Великодня, в якому поєднуються сонячний календар (орбіта Землі), місячний календар (фази Місяця) і календар тижня (неділя як обов’язковий день святкування).
Після Собору християнство вперше отримало офіційний імперський статус: церква була звільнена від податків, звичайних державних повинностей і отримала право на володіння нерухомістю. Це ознаменувало нову добу — перехід від гонимої церкви до впливового інституту, який став частиною державної моделі Римської імперії.
Створення жіночого «батальйону смерті»
19 червня 1917 року, за ініціативою військовослужбовиці Марії Бочкарьової був сформований жіночий «батальйон смерті». Його основна мета полягала не лише у бойових діях, а передусім у моральному впливі: жінки-доброволиці, які вирушали з рушницями в окопи, своїм прикладом мали присоромити дезертирів і повернути до строю чоловіків, які втратили бойовий дух після трьох років війни.
У складі батальйону було близько 2000 жінок, переважно віком 18–24 роки. Серед них були й старші, зокрема заміжні. За свідченнями сучасників, жінок відзначали переконаність у власному виборі, висока дисциплінованість, внутрішня зібраність і благородний настрій. До 30% курсисток мали середню освіту або закінчені курси, понад 40% мали повну середню освіту. У складі були 8–9 естонок і латишок, 6 єврейок і одна англійка, решта – росіянки. Об’єднувала їх одна віра – у правоту своєї справи і щиру любов до батьківщини.
Жіночий батальйон відзначався винятковою дисципліною. За переказами, коли батальйон прибув до Києва, на вокзалі їх зустріли з насмішками солдати-чоловіки. Командирки, не звертаючи уваги на протести, заарештували кількох насмішників, зачинили у вагонах і заявили, що везуть їх на фронт – і справді відвезли.
Іронія долі полягає в тому, що саме жінки з цього підрозділу опинилися серед останніх захисників Тимчасового уряду в дні Жовтневої революції в Петрограді. Що з ними сталося далі – достеменно невідомо. Після більшовицького перевороту батальйон був розформований.
Командирка батальйону, Марія Леонтіївна Бочкарьова, була типовою «людиною війни». Народилася в бідній селянській родині, рятуючись від злиднів, невдало вийшла заміж, а згодом супроводжувала чоловіка на каторгу після його засудження за розбій. Коли почалась Перша світова війна, Марія вступила до діючої армії. Служила під ім’ям «Яша» — за прізвиськом чоловіка. Відзначилася безстрашністю в штикових атаках, за що отримала Георгіївський хрест і три бойові медалі, була неодноразово поранена. Щиро сприйняла ідеї Лютневої революції, а після неї — створила єдиний у світі повноцінний жіночий бойовий підрозділ.
Бочкарьова побувала в США, де її приймав президент, і мала аудієнцію в британського короля Георга V. У США вийшла її автобіографія під назвою «Яшка», яка захопила прем’єр-міністра Вінстона Черчилля та лідерку іспанських комуністів Долорес Ібаррурі. Після Жовтневої революції вона воювала в армії Колчака. Після поразки була заарештована ВЧК і розстріляна 16 травня 1920 року. Її називали «російською Жанною д’Арк», і загинула вона, коли їй було лише тридцять один рік.
