23 липня відзначається Всесвітній день китів і дельфінів. Цей день об’єднує століття: в різні роки ухвалювалися мирні договори, починалися політичні перевороти, відкривалися кордони і відбувалися цікаві історичні події.
Всесвітній день китів і дельфінів
Цей день присвячений захисту морських ссавців, які опинилися під постійним тиском людської діяльності. Ініціатива виникла після того, як 1982 року Міжнародна китобійна комісія ухвалила рішення про заборону комерційного китобійного промислу, а з 1986 року мораторій офіційно набрав чинності. Ця заборона мала стати поворотним моментом у глобальному ставленні до океанічних видів, зокрема китоподібних, які не лише зазнавали масового вилову, а й зникали з цілих морських районів.
Дата не пов’язана з жодною конкретною катастрофою чи подією, вона є символічним нагадуванням про вразливість цих тварин перед технологізованим світом. Хоча комерційне полювання вважається припиненим, у практиці кількох держав воно триває й досі. День китів і дельфінів звертає увагу не лише на полювання, а й на інші сучасні загрози: забруднення вод, військову активність, акустичне навантаження, кліматичні зміни, деградацію біорізноманіття.
Цікаві факти
У китів серце б’ється лише 5–10 разів на хвилину. Серце синього кита — найбільшого з усіх відомих тварин — важить близько 180 кг, а його звук чутно з відстані понад 3 км під водою.
Деякі види китів мають складні «діалекти» — звукові схеми, які притаманні лише конкретним регіонам океану. У 2022 році дослідники з університету Орегона зафіксували звуковий патерн кашалотів, який зберігається в межах однієї групи понад 30 років.
Дельфіни впізнають себе у дзеркалі. Це один із небагатьох видів, які пройшли тест на самосвідомість. Окрім них — шимпанзе, слони та ворони.
При тривалому шумовому навантаженні у дельфінів відбувається пошкодження сенсорної системи ехолокації. У деяких випадках — незворотне. Цей ефект схожий на втрату слуху в людини після вибуху.
Під час вибухів глибинних снарядів у Чорному морі під час бойових дій 2022–2023 років українські біологи фіксували випадки, коли дельфіни не могли тримати координацію й випливали на берег із явними внутрішніми крововиливами.
У Північній Атлантиці виявлено популяцію гренландських китів, яка збереглася з XIX століття. Генетичний аналіз довів, що деякі особини мають вік понад 200 років. Це одні з найдовше живучих ссавців на планеті.
Серед всіх видів дельфінів лише амазонський дельфін (інья) має рожеве забарвлення. Його популяція зменшилась майже на 65% за останні два десятиліття через зникнення прісноводних екосистем.
Дельфіни можуть «називати» одне одного: у кожної особини є унікальний свист, схожий на ім’я. Інші дельфіни звертаються до неї, імітуючи цей звуковий код.
Відлуння військових подій у морях — не абстракція. У 2023 році міжнародна команда науковців довела зв’язок між активністю флотів у Східному Середземномор’ї та викидом зграї з 37 китів на узбережжя Туреччини. Усі вони мали ознаки баротравм, характерних для вибухового або гідроакустичного впливу.
Єдиний у світі повністю білий дельфін-альбінос мешкає біля узбережжя Луїзіани. Його кілька разів фіксували рибалки та дослідники з дронами. Через нестачу пігменту він є вкрай вразливим до ультрафіолетового випромінювання, і кожне літо стає для нього періодом ризику.
Історичні події в цей день
971 — Київська Русь уклала мир з Візантійською імперією, завершивши затяжну війну Святослава з імператором Іоанном Цимісхієм. Угода закріпила результати битви під Доростолом і тимчасово зафіксувала позиції Русі на Балканах, але також означала згортання її впливу в регіоні.
1093 — на річці Желянь сталося зіткнення між військом руського князя Святополка і половцями, яке закінчилося нищівною поразкою руської сторони. Битва стала черговим епізодом нестабільності на південному сході Русі та засвідчила вразливість князівських військ перед кочовими об’єднаннями.
1711 — підписано Прутський мирний договір між Московським царством і Османською імперією. Московія повертала Азов, зобов’язувалась зруйнувати фортецю Таганріг і знищити свій Чорноморський флот, фактично втрачаючи вихід до моря. Договір був результатом невдалої кампанії Петра І.
1840 — Британський уряд надав Канаді статус самоврядної території, що стало першим кроком до поступової децентралізації імперії та формування сучасної канадської державності з власною політичною системою.
1840 — того ж року, на іншому кінці континенту, біля річки Валерік відбулася жорстока битва Кавказької війни. Російські війська захопили Малу Чечню, а бої описував Лермонтов, який брав у них участь і зафіксував криваву реальність у вірші, який після цензури неодноразово редагували.
1864 — засновано Новоросійський університет у Одесі (нині — Одеський національний університет), який став першим вищим навчальним закладом у південній частині імперії та відіграв значну роль у розвитку науки і громадянського суспільства в регіоні.
1873 — французький художник Гюстав Курбе втік до Швейцарії, щоб уникнути величезного штрафу за демонтаж Вандомської колони під час Паризької Комуни. Його еміграція стала політичною заявою, а також фактичним завершенням кар’єри митця у Франції.
1888 — у Києві урочисто відкрили пам’ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі. Скульптор Михайло Микешин задумував пам’ятник у зовсім іншому вигляді — з московським царем і православними священиками — але ці фігури не затвердили, і монумент вийшов у стислій композиції з однією постаттю на коні.
1901 — німецький лікар Роберт Кох, відомий як один з батьків бактеріології, висунув теорію про те, що пацюки є переносниками чуми. Його спостереження під час епідемій стали основою санітарного підходу до боротьби з хворобами в міському середовищі.
1908 — в Османській імперії відбулася молодотурецька революція: відновлено конституцію 1876 року. Це призвело до тимчасового послаблення влади султана і початку серії реформ, які перетворили імперію на багатопартійну, хоча нестабільну політичну систему.
1918 — тимчасовий уряд у Омську оголосив незалежність Сибіру, скасував усі закони більшовиків і відновив поміщицьке право на землю. Проте незалежність тривала недовго: уже за рік територія повернулася під контроль більшовиків.
1936 — створено Інститут історії України при Академії наук УСРР. Установа відіграла важливу роль у формуванні офіційної історіографії радянського періоду, а в повоєнний час стала полем боротьби між науковцями й цензурою.
1951 — у французькому місті Рокенкорт відкрили штаб-квартиру НАТО. Пізніше вона буде перенесена до Парижа, а після виходу Франції з військової структури Альянсу — до Брюсселя.
1965 — у прокат вийшла комедія Леоніда Гайдая «Операція “И” та інші пригоди Шурика». Фільм став однією з найуспішніших радянських стрічок десятиліття, а головний герой — прикладом офіційного образу «радянського студента».
1966 — введено в експлуатацію першу чергу Кременчуцького нафтопереробного заводу. Це було стратегічне підприємство, яке в радянський період забезпечувало пальним значну частину регіонів УРСР.
1974 — у Греції завершено семирічну диктатуру так званих «чорних полковників». Її падіння стало результатом зовнішньополітичного провалу під час конфлікту на Кіпрі й втрати підтримки з боку армії.
1975 — Канада закрила свої атлантичні порти для іноземних рибальських суден, зміцнюючи контроль над власною економічною зоною та запроваджуючи нову політику в сфері морського промислу.
1979 — в Ірані аятола Хомейні заборонив трансляцію музики на телебаченні та радіо, заявивши, що вона псує молодь. Заборона діяла кілька років і мала тривалий вплив на культуру після революції.
1980 — космічний корабель «Союз-37» вирушив у політ з першим азійським космонавтом — громадянином В’єтнаму Фам Туаном. Політ тривав сім днів, став символічним жестом радянської присутності в азійському просторі.
1982 — ухвалено рішення про повну заборону комерційного вилову китів. Хоча деякі країни продовжили китобійний промисел у власному правовому полі, рішення стало поворотним моментом у розвитку екологічного мислення.
1990 — Леонід Кравчук обраний головою Верховної Ради УРСР. Ця подія стала важливим кроком до формування української державності в період стрімких змін на тлі занепаду СРСР.
2021 — в Токіо стартували XXXII Олімпійські ігри, які мали відбутися ще 2020 року, але були перенесені через пандемію COVID-19. Це перша Олімпіада в історії, проведена без глядачів, із суворими карантинними обмеженнями та зміненим форматом подій.
Коли армія переписує політику: досвід Єгипту та Греції
В історії XX століття не раз траплялося так, що в критичні моменти саме військові брали на себе не лише захист держави, а й ініціативу у визначенні її майбутнього. Подекуди — як реакція на повну бездіяльність цивільної влади. В інших випадках — як відповідь на загрозу розпаду політичної системи. День 23 липня — одна з тих дат, коли роль людей у погонах стала вирішальною і визначила на роки вперед хід подій у двох різних державах: Єгипті й Греції.
У ніч на 23 липня 1952 року частини єгипетської армії за наказом нелегального об’єднання «Вільні офіцери» ввійшли до Каїра, блокували королівський палац і ключові урядові будівлі. Організацію створив ще у 1949 році полковник Гамаль Абдель Насер. На момент перевороту до її складу входило 264 офіцери. Вранці генерал Мухаммад Нагіб виступив на радіо з коротким зверненням: уряд скинуто, монархія припиняє існування.
Король Фарук уже 26 липня залишив країну разом із членами родини — їх вислали на Мальту. В Єгипті офіційно проголосили республіку, першим президентом став Нагіб — ветеран війни з Ізраїлем. Утім, уже за два роки сам Насер відсторонив його від влади, посівши посаду другого президента країни.
Політична програма «Вільних офіцерів» складалася лише з шести пунктів, але кожен з них був промовистим:
- Повне усунення імперіалістичного впливу і його місцевих агентів,
- Демонтаж феодальної структури,
- Припинення домінування капіталу над політикою,
- Побудова системи соціальної справедливості,
- Створення сильної національної армії,
- Відновлення справжнього демократичного процесу.
Першими кроками нової влади стала реорганізація політичного поля. Це не означало створення відкритої конкуренції: значну частину лідерів попередніх партій усунули, деяких — арештували. Фактично йшлося про «очищення» від колишніх еліт і поступове формування нової авторитарної вертикалі. На той момент такий формат сприймався як необхідне зло на тлі руйнівної політичної кризи, слабкої королівської влади і зовнішньої залежності країни.
Рівно через 22 роки, 23 липня 1974 року, військовий режим припинив існування в іншій частині світу — у Греції. Так звана хунта «чорних полковників», яка правила країною з 1967 року, була повалена після поразки в Кіпрській кризі. Причиною стали зовнішньополітичні авантюри: підтримка спроби перевороту на Кіпрі спровокувала турецьке вторгнення, а це підірвало авторитет хунти всередині країни.
Ідеологічною основою режиму був жорсткий антикомунізм, контроль над університетами, ЗМІ, репресії проти опозиції, масові арешти. Але паралельно — і це парадокс — в економічному вимірі хунта демонструвала високі темпи розвитку. Науковці й досі дискутують: у період диктатури темпи зростання ВВП у Греції були найвищими в Європі та другими у світі після Японії. Цей період іноді називають «грецьким економічним дивом».
Режим називав себе «революцією, яка врятувала націю». Так само себе окреслювали і «Вільні офіцери» в Єгипті. В обох випадках військові прийшли до влади в умовах політичної розбалансованості, напруження між елітами, руйнування довіри до парламентських інституцій і загроз державності.
Є практика, закріплена в багатьох державах: передбачити механізм, за якого силові структури можуть тимчасово стабілізувати ситуацію в разі політичного краху. Армія як запобіжник, як останній гарант суверенітету і територіальної цілісності — така модель в історії повторюється регулярно. Однак завжди є ризик: таке втручання, навіть якщо воно починається з декларованої нейтральності, рано чи пізно перетворюється на самостійний політичний проєкт. Демократія без стабільності небезпечна, але й демократія під повним контролем — не демократія.
День хот-дога: історія, суперечки та правила, про які не всі знають
23 липня 1953 року Торгово-промислова палата США офіційно запровадила неформальне свято — День хот-дога. Історія страви набагато давніша за саму дату: почалося все ще у XIX столітті, коли м’ясник із Франкфурта-на-Майні Йоганн Георг Ланер, працюючи у Відні, приготував довгу м’яку сосиску, що згодом стане основою того, що нині відоме як сосиска для хот-дога.
Згодом цей продукт потрапив до США — разом із мігрантами — й став класичною вуличною їжею робітничого класу. Продавали її з візків і кіосків на ярмарках, біля фабрик, під час спортивних матчів. Назва «hot dog» — дослівно «гарячий собака» — викликала суперечки ще з самого початку. Одна з найстаріших версій її походження пов’язана з чутками, що в сосисках начебто містилося собаче м’ясо — іноді ці чутки справді мали підстави, особливо в умовах дешевої неякісної переробки м’яса в ХІХ столітті.
Інша популярна версія — журналістська: під час бейсбольної гри у 1901 році спортивний оглядач або карикатурист, побачивши продаж булочок із сосисками, вирішив позначити їх просто як «hot dogs», бо не був певен, як правильно написати слово «Dachshund» (також — «такса», порода, з якою порівнювали сосиски). У такий спосіб назва могла з’явитися як жарт, який прижився.
Щодо самої ідеї загорнути сосиску в булочку — її пов’язують із вуличним торговцем Гаррі М. Стівенсом. Він просто не мав під рукою вощеного паперу, тому почав вкладати сосиски у французькі булки, щоб покупцям було зручніше тримати гарячий продукт. Очевидець цього імпровізованого рішення — ілюстратор на прізвище Дарган — пізніше начебто створив малюнок і назвав його «hot dog». Ця історія теж лишається однією з кількох можливих, а остаточну правду встановити складно.
Німці й австрійці, зокрема, наполягають, що хот-дог є не американським, а європейським винаходженням. У 1987 році в Австрії офіційно святкували 100-річчя цієї страви, посилаючись на віденське коріння сосисок і традиції їхнього поєднання з хлібом.
Хоча зовні хот-дог виглядає просто, у США до нього є свої неписані правила, які серйозно сприймають ентузіасти:
- Дорослим не варто їсти хот-дог з кетчупом. У кулінарних колах це вважають неприйнятним. Актор Клінт Іствуд одного разу з усмішкою заявив: «Ніхто, чуєш, ніхто не кладе кетчуп на хот-дог».
- Хот-дог не їдять з тарілки — його слід тримати в руках. Інакше він втрачає свою суть як вулична їжа.
- Приправу, яка залишилася на пальцях, не змивають — її облизують. Це частина досвіду, а не вияв невихованості.
- Хот-дог треба з’їдати максимум за п’ять укусів. Якщо це лонг-дог (більше 30 см), дозволено сім. Ті, хто рахує, запевняють: більше — уже неестетично.
У кожному штаті США є власна варіація хот-дога. Наприклад, у Чикаго це обов’язково булочка з маком, маринований огірок, селерова сіль і перець. У Нью-Йорку — більш мінімалістичний варіант: сосиска, булка, трохи гірчиці або цибулі. В Аризоні популярні «Sonoran dogs» — із беконом, квасолею, майонезом і халапеньйо.
Щороку середньостатистичний американець з’їдає понад 60 хот-догів. У країні діє ціла індустрія, обсяг якої перевищує 1,7 мільярда доларів США. Попит зростає влітку, особливо під час бейсбольного сезону, де хот-дог вважається незмінною частиною культури стадіонів.
З хот-догом пов’язано й кілька несподіваних історичних епізодів. Наприклад, у 1939 році під час пікніка у резиденції Рузвельта президент США пригостив хот-догами короля Великої Британії Георга VI і його дружину — для британського двору це була справжня кулінарна екзотика.
У 1959 році Микита Хрущов, вперше відвідавши США, скуштував хот-дог і з іронією заявив: «Ми вас обійшли у космосі, а ви нас — у сосисках». Цікаво, що під час місії «Аполлон-11» на Місяць було доставлено кілька хот-догів — як символічну частину раціону американських астронавтів.
Першим персонажем, який вжив слово «хот-дог» у кінематографі, був Міккі Маус. У своєму дебютному мультфільмі він продає хот-доги на ярмарку й вигукує: «Hot dogs! Hot dogs!» — ці слова стали початком шляху популяризації цієї страви в масовій культурі.
Страйки шахтарів: каталізатори зміни політичної та економічної системи
23 липня 1989 року Генеральний секретар ЦК КПРС і голова Президії Верховної Ради СРСР Михайло Горбачов звернувся по телебаченню до українських шахтарів, які страйкували. Хвиля протестів прокотилася тоді по всій території Радянського Союзу, але найпотужніше вона вдарила по Донбасу. Станом на 22 липня в регіоні страйкували вже 90 тисяч шахтарів з 109 шахт. До акції приєдналися й інші регіони: 12 вугільних підприємств Львівської області, майже всі шахти Луганщини, 11 підприємств «Павлоградвугілля» на Дніпропетровщині.
Вимоги протестувальників виходили далеко за межі суто економічних. Серед них звучали політичні: закріплення незалежності України, вимога визнання Декларації про державний суверенітет на рівні Конституції, висловлення недовіри Президенту СРСР і Верховній Раді. Формулювання були різкими: «…керівництво держави порожніми обіцянками довело народ до фатальної межі». Всього — 43 пункти вимог.
Підстав для страйку було багато, зокрема — різке погіршення матеріального становища. Тоді «стуку шахтарських касок» реально боялися. До кінця липня урядова комісія Ради міністрів СРСР і ВЦРПС була змушена розглянути вимоги страйкових комітетів Донеччини й Ворошиловградщини та підписати протоколи узгоджених дій.
Страйки тривали у 1990 та 1991 роках і стали одним з каталізаторів зміни політичної та економічної системи у 1991 році. У 1993 році шахтарський рух активізувався знову. Розпочався так званий шахтарський марш на Київ. Хоча перелік вимог скоротився до дев’яти пунктів, акція знову мала наслідки, цього разу вона сприяла зміні президента вже незалежної України.
