25 листопада відзначаються День боротьби за ліквідацію насильства над жінками та День домашньої кухні, а також цей день багатий на цікаві історичні події.
День боротьби за ліквідацію насильства над жінками
Щороку 25 листопада міжнародна спільнота відзначає Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році. Ця дата є символом боротьби проти гендерного насильства та нагадуванням про важливість захисту прав жінок у всьому світі.
Дата вибрана не випадково. Вона вшановує пам’ять сестер Мірабаль — трьох активісток із Домініканської Республіки, жорстоко вбитих 25 листопада 1960 року за свою політичну діяльність проти диктатури Рафаеля Трухільйо. Їхня трагедія стала символом боротьби з насильством та пригніченням.
У цей день уряди, громадські організації, активісти та міжнародні інституції об’єднують зусилля для підвищення обізнаності суспільства про проблему насильства, яке може проявлятися у фізичній, психологічній, економічній чи сексуальній формах.
Цей день також започатковує 16 днів активізму проти гендерного насильства, які тривають до 10 грудня — Дня прав людини. Під час цієї кампанії відбуваються численні акції, флешмоби, виставки, семінари, які закликають до дій задля припинення насильства та підтримки жертв.
Цікаві факти
Гасло боротьби з гендерним насильством часто пов’язують із помаранчевим кольором, який символізує світле майбутнє без насильства.
За даними ООН, кожна третя жінка у світі хоча б раз у житті стає жертвою фізичного або сексуального насильства.
У багатьох країнах цього дня проводять марші, конференції та освітні заходи, щоб привернути увагу до цієї соціальної проблеми.
У XXI столітті акції часто охоплюють теми кібернасильства, переслідування в соціальних мережах і захисту жінок у цифровому просторі.
Все більше чоловіків долучаються до кампаній проти насильства, зокрема через рухи, як-от HeForShe.
День домашньої кухні
Це свято, присвячене гастрономічним традиціям, які створюють атмосферу затишку, тепла та сімейного єднання. У сучасному світі, де швидкий ритм життя змушує багатьох харчуватися у кафе чи замовляти їжу, домашня кухня залишається символом душевності, турботи й любові.
Це свято спонукає людей знову повернутися до витоків кулінарного мистецтва, згадати рецепти, передані від бабусь і прабабусь, та насолодитися справжнім смаком страв, приготованих із любов’ю. Домашня кухня — це не лише про їжу, а й про спільний час, проведений за обговоренням рецептів, нарізанням інгредієнтів чи обміном кулінарними секретами.
Цікаві факти
Дослідження показують, що запахи домашньої їжі можуть викликати приємні спогади й створювати відчуття безпеки.
Готування вдома має терапевтичний ефект, знижуючи рівень стресу та покращуючи настрій.
Через домашню кухню часто передаються сімейні цінності, історії та звичаї.
Домашня їжа, як правило, корисніша й дешевша, ніж страви з ресторанів чи напівфабрикати.
Відомі особистості, народжені 25 листопада
Фелікс Лопе де Вега (1562–1635) – іспанський драматург, поет і прозаїк, один із найвидатніших представників “золотого віку” іспанської літератури. Він був автором понад 1 500 п’єс, з яких до нас дійшли близько 400. Його творчість суттєво вплинула на розвиток театру в Європі. Найвідоміші п’єси — “Вчитель танців”, “Фуенте Овехуна” і “Собака на сіні”.
Лопе де Вега відомий як “Фенікс іспанського генія” за феноменальну продуктивність у творчості.
Його життя було сповнене пристрастей: він служив у флоті, був вигнаний із Мадрида через любовний скандал і вступив до священицького сану наприкінці життя.
Шарль-Мішель Делепі (1712–1789) – французький абат, педагог і гуманіст, засновник першої школи для глухонімих дітей у світі, який розробив систему дактильної абетки (ручної азбуки), яка стала основою сучасної жестової мови.
Делепі присвятив усе своє життя навчанню дітей із вадами слуху. Його методи дали змогу глухим вперше отримати доступ до освіти.
Він вважав, що “глухонімі мають право спілкуватися й бути зрозумілими”, що було революційною ідеєю для XVIII століття.
Микола Пирогов (1810–1881) – видатний український лікар, хірург, анатом і педагог, засновник польової хірургії. Він першим у світі застосував наркоз у польових умовах під час бойових дій, запровадив методику гіпсових пов’язок для лікування переломів, а також створив атлас анатомії людини, який використовують у медичній освіті донині.
У 1870 році він працював як хірург на війні, рятуючи життя солдатів. Пирогов також був активним педагогом і виступав за реформи в медицині.
Іван Нечуй-Левицький (1838–1918) – український письменник, публіцист і перекладач, класик української літератури, автор багатьох реалістичних творів, які змальовували життя українського села. Його найвідоміші твори — “Кайдашева сім’я”, “Микола Джеря” та “Хмари”.
Нечуй-Левицький одним із перших почав писати прозу живою українською мовою, що зробило його твори близькими до народу. Письменник активно працював над перекладами Біблії українською, сприяючи поширенню національної культури.
Історичні події в цей день
1500 рік
Христофор Колумб, перебуваючи у своїй третій подорожі до Нового Світу, був заарештований через звинувачення у зловживанні владою. Його разом із братами відправили до Іспанії в кайданах, що стало драматичним завершенням одного з етапів його дослідницької діяльності.
1795 рік
Останній король Речі Посполитої Станіслав II Август Понятовський зрікся престолу. Ця подія символізувала остаточну ліквідацію Речі Посполитої як держави після третього поділу між Австрією, Пруссією та Росією.
1905 рік
У Лубнах вийшло друком перше число газети “Хлібороб”. Це була перша легальна україномовна газета в підросійській Україні, що стало важливим кроком для розвитку української мови та культури в умовах імперського утиску.
1936 рік
Німеччина та Японія уклали Антикомінтернівський пакт, спрямований проти поширення впливу Комуністичного інтернаціоналу. Цей союз став важливим етапом у формуванні військово-політичних блоків перед Другою світовою війною.
1992 рік
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про випуск в обіг приватизаційних майнових сертифікатів. Цей крок став частиною масштабних економічних реформ у пострадянській Україні.
2003 рік
Верховна Рада України ухвалила Закон про зниження рівня мінімальної заробітної плати з 237 ₴ до 205 ₴. Це викликало значний суспільний резонанс, адже рішення вплинуло на фінансовий стан найменш захищених верств населення.
2004 рік
На засіданні Вченої ради Національного університету “Києво-Могилянська академія” було ухвалено рішення позбавити Леоніда Кравчука звання почесного доктора. Причиною стало формулювання про “дискредитацію іміджу академії”.
2018 рік
Відбувся інцидент у Керченській протоці, який став першим відкритим випадком воєнної агресії Росії проти України під державним прапором РФ від початку війни у 2014 році. Ця подія загострила міжнародну увагу до конфлікту між двома країнами.
25 листопада 1867 року шведський винахідник Альфред Нобель запатентував динаміт.
Його розробка стала революційною в багатьох сферах — від гірничої справи до військової техніки. Основою для створення динаміту став нітрогліцерин, який Нобель шляхом змішування з діатомітом (пористою гірською породою) перетворив на більш безпечну для використання вибухову речовину. Це значно спростило і зробило безпечнішим процес застосування вибухових технологій, особливо в будівництві та добуванні корисних копалин. До середини XX століття динаміт залишався основним вибуховим матеріалом, поки не був витіснений дешевшими і безпечнішими складниками.
Відразу після винаходу, у 1868 році, Нобеля та його батька було нагороджено Золотою медаллю Шведської академії наук за використання нітрогліцерину як вибухової речовини. Однак його робота викликала неоднозначну реакцію в суспільстві. Нобеля часто критикували за те, що його винаходи використовувалися не лише в промисловості, а й у військових конфліктах, для мінування та знищення укріплень.
Особливо гострою була ця критика, коли в 1888 році помилково опублікували некролог Нобеля під заголовком: “Мільйонер на крові помер”. У статті його називали “торговцем вибуховою смертю”. Цей випадок глибоко вразив винахідника й, імовірно, вплинув на його рішення спрямувати своє багатство на благо людства.
До кінця XIX століття Альфред Нобель був власником численних заводів з виробництва динаміту, нітрогліцерину, баллістіту (бездимного пороху) та деталей для зброї. Він також займався нафтовим бізнесом. Попри це, Нобель вважав себе пацифістом і мріяв, що жахливі наслідки вибухів змусять людство відмовитися від війни. В одній зі своїх заяв він наголошував: «Війна — це найжахливіший злочин. Мені б хотілося винайти речовину або машину такої руйнівної сили, щоб війна стала неможливою».
Своє значне багатство Нобель заповів на створення премії, яка щорічно вручалася б людям, що зробили найбільший внесок у розвиток науки, культури та миру. У своєму заповіті він зазначив:
“Усе моє рухоме й нерухоме майно має бути перетворено в ліквідні цінності, а отримані доходи розподілені фондом для нагородження тих, хто впродовж року приніс найбільшу користь людству”.
Окрім наукових і технічних досягнень, Нобель також цікавився літературою. Він писав драми й залишив по собі численні філософські роздуми. Одного разу він заявив: “Будь-яка демократія призводить до диктатури покидьків”, підкреслюючи свої скептичні погляди на політику. Його ідеї про мир, науку та людство продовжують надихати сучасний світ.
25 листопада 1956 року помер Олександр Петрович Довженко
Він був видатним українським та радянським режисером, сценаристом, актором і педагогом, Заслуженим діячем мистецтв Української РСР і Народним артистом РРФСР. Його творчість і внесок у розвиток кінематографу зробили його одним із найяскравіших митців ХХ століття.
Довженко народився 30 серпня (11 вересня за новим стилем) 1894 року в селі В’юниця, поблизу містечка Сосниця на Чернігівщині. Він ріс у бідній селянській родині, де з 14 дітей вижили лише двоє: Олександр і його сестра. З дитинства проявляв цікавість до мистецтва, хоча життєвий шлях був непростим. Після навчання, численних переїздів і участі у Громадянській війні, у 1921–1923 роках Довженко займався дипломатичною службою, працюючи у Варні та Берліні. У цей час він вивчав живопис у Мюнхені та Берлінському художньому училищі.
Повернувшись до Харкова в 1923 році, Олександр почав працювати художником, створюючи обкладинки журналів, ілюстрації до книг, а також політичні карикатури для місцевих газет. У 1926 році він несподівано вирушив до Одеси, де почав вивчати кінематограф. Саме тут зародилася його кар’єра як режисера, яка згодом принесла світове визнання. Однією з його найвідоміших робіт стала стрічка “Земля”, яку високо оцінили в Європі, а ЮНЕСКО включила її до п’ятірки найвидатніших фільмів світового кінематографа.
Після цього успіху Довженко працював на московській кіностудії “Союзкіно” (згодом “Мосфільм”). У 1939 році, після зауваження Сталіна про необхідність створення “українського Чапаєва”, він зняв фільм “Щорс”, який приніс йому Сталінську премію першого ступеня у 1941 році.
Під час Другої світової війни Довженко працював воєнним кореспондентом і керував фронтовою кінознімальною групою, перебуваючи на Південно-Західному фронті у званні полковника. Його роботи цього періоду відображали силу духу та трагізм війни.
У післявоєнні роки Довженко викладав у ВДІКу, виховуючи нове покоління кінематографістів. Водночас він працював над проектами, які залишилися нереалізованими через його смерть. У 1951 році його поїздка на будівництво Каховської ГЕС глибоко вразила режисера і надихнула його на задум стрічки “Поема про море”. На жаль, завершити цей фільм він не встиг — серце зупинилося в ніч на 25 листопада 1956 року. Роботу над картиною завершила його дружина – Юлія Солнцева.
У 1957 році Київській кіностудії художніх фільмів було присвоєно ім’я Олександра Довженка, а в 1972 році засновано Золоту медаль його імені “За найкращий військово-патріотичний фільм”. Попри труднощі та бідність, які супроводжували його життя, Довженко залишив величезний творчий спадок, а його ім’я стало символом українського кінематографа. Щоразу, коли мова заходить про відродження українського кіномистецтва, згадується обіцянка вдихнути нове життя у кіностудію, яка носить ім’я цього великого майстра.
25 листопада 1992 року Федеральне зібрання Словаччини ухвалило рішення про поділ країни на дві незалежні держави — Чехію та Словаччину.
Це рішення набрало чинності 1 січня 1993 року. Перед ухваленням угод про поділ республіки у вересні 1992 року було проведено опитування громадської думки щодо ставлення населення Чехословаччини до розділу країни. У Словаччині розподіл підтримали 37% респондентів, тоді як 63% висловилися проти. У Чехії 36% опитаних були “за”, а 64% — “проти”.
Президент Словаччини Вацлав Гавел та прем’єр-міністр Маріан Чалфа, які виступали проти поділу федерації, подали у відставку. Через результати опитування, які свідчили про значну опозицію до розділення, проведення референдуму з цього питання вирішили уникнути.
Процес поділу Словаччини пройшов мирно, без серйозних проблем чи конфліктів. Відтоді Чехія та Словаччина зберігають теплі дружні відносини та співпрацюють у багатьох сферах, особливо в питаннях, що стосуються оборони та безпеки. Цей розподіл став прикладом мирного вирішення політичних розбіжностей між націями.
