7 квітня в усьому світі відзначається Всесвітній день здоров’я та Міжнародний день бобра. В цей день людство не раз стояло на порозі змін: у політиці, науці, культурі й технологіях. Протягом століть саме цього дня відбувалися події, які залишили слід у колективній пам’яті.
Всесвітній день здоров’я
Цей день, приурочений до річниці створення Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у 1948 році, став приводом говорити про найгостріші проблеми, які впливають на здоров’я людей у глобальному масштабі. Щороку ВООЗ обирає тему, яка відображає сучасні виклики — від пандемій і неінфекційних хвороб до нерівності в доступі до медичної допомоги та впливу кліматичних змін на здоров’я.
Всесвітня організація охорони здоров’я наголошувала, що кожна людина має право на якісну медичну допомогу, безпечну воду, повітря, повноцінне харчування, житло, працю та освіту. Право на здоров’я не обмежується лише лікарнею, воно охоплює базові умови життя, соціальну підтримку та захист від дискримінації. Кампанія акцентувала на необхідності підтримки вразливих груп: біженців, людей із інвалідністю, тих, хто живе в умовах воєнних дій або екологічних катастроф.
Всесвітній день здоров’я є не просто датою в календарі, а нагадуванням про те, що право на здоров’я має бути реальністю для всіх, а не привілеєм для обраних. І реалізація цього права залежить не лише від держави чи лікаря, а й від нашої готовності підтримувати одне одного, піклуватися про довкілля та не мовчати, коли права порушуються.
Цікаві факти
Вперше Всесвітній день здоров’я офіційно відзначили у 1950 році, через два роки після створення ВООЗ. Першою темою стало питання глобального санітарного забезпечення.
У 1977 році тема дня звучала як «Здоров’я для всіх до 2000 року». Хоча мета не була досягнута у визначений термін, саме це гасло стало основою для концепції загального охоплення медичною допомогою.
У 2020 році вперше основним акцентом стали медичні сестри та акушерки, які працювали на передовій у боротьбі з COVID-19. Це був акт визнання їхньої ролі в системі охорони здоров’я.
У різні роки темами дня ставали: зміни клімату, гіпертонія, безпека харчових продуктів, депресія, боротьба з туберкульозом, діабет та навіть здоров’я міста.
Деякі країни влаштовують марафони здоров’я: у школах і на роботі проводять скринінги, лекції, флешмоби та навіть кухонні майстер-класи про здорове харчування.
У 2024 році ЮНІСЕФ організував кампанії в дитячих садках і школах у понад 50 країнах світу, щоб наголосити: здоров’я дитини починається з турботи змалечку.
Міжнародний день бобра
Це маловідома, але напрочуд тепла і символічна дата, яка присвячена одному з найпрацьовитіших і найважливіших для екосистеми звірів Північної півкулі. Ініціатива створення цього дня з’явилася у США в рамках екологічної просвітницької кампанії Beavers: Wetlands & Wildlife і швидко набула популярності серед захисників природи, біологів, екологів та вчителів природничих дисциплін.
Бобри не лише милі, але й надзвичайно корисні. Вони є інженерами природи, які створюють водно-болотні угіддя, що зменшують ризики повеней, очищують воду, забезпечують середовище проживання для багатьох інших видів тварин і рослин. Їхня діяльність позитивно впливає на кліматичну стійкість, підвищує біорізноманіття та сприяє збереженню водних ресурсів.
В Україні бобри також мають давню історію. Вони майже зникли в ХХ столітті через надмірне полювання і втрату природного середовища, але зусиллями екологів та природоохоронців популяцію вдалося частково відновити. Сьогодні бобра можна зустріти на багатьох річках, а його життєдіяльність стає предметом досліджень школярів, студентів та науковців.
Цікаві факти
Бобри — одні з небагатьох тварин, які вміють змінювати ландшафт. Їхні греблі з гілок і болота створюють озера, що служать притулком для риб, птахів і комах.
У бобра ростуть зуби все життя. Вони мають помаранчевий колір через високий вміст заліза в емалі, що робить зуби міцними.
Бобри сплять у спеціальних хатках, які самі будують. Усередині — сухо й тепло, навіть коли зовні мороз.
Завдяки своїм дамбам бобри здатні підвищувати рівень ґрунтових вод і відновлювати заболочені території, які тривалий час вважались непридатними для життя.
У США та Канаді бобра офіційно вважають національним символом працьовитості й мудрості. У Канаді він навіть зображений на монетах.
Колись бобровий струмінь, особлива ароматична речовина, яку тварина виділяє для мічення території, використовували в парфумерії, медицині, а навіть як добавку до харчових продуктів. Сьогодні ця практика припинена.
Попри свою корисність, бобри іноді спричиняють конфлікти з людьми — наприклад, затоплюючи сільгоспугіддя. Проте екологи закликають шукати способи співіснування, адже внесок бобра в екосистему набагато цінніший, ніж тимчасові незручності.
Історичні події в цей день
1348 – Імператор Священної Римської імперії Карл IV підписав указ про заснування Празького університету. Це був перший вищий навчальний заклад у Центральній Європі, що став осередком освіти, філософії та гуманістичної думки в регіоні. Університет швидко здобув статус престижної інституції, притягаючи студентів із багатьох країн, а також став інструментом культурної європеїзації чеських земель.
1738 – Папа Римський Климент XII оприлюднив буллу In Eminenti Apostolatus Specula, у якій засудив діяльність масонських лож. Він звинуватив їх у єресі, лицемірстві та відступництві, і пригрозив відлученням від церкви кожному, хто братиме участь у масонських зібраннях. Цей документ став першим офіційним засудженням масонства з боку Католицької церкви й започаткував століття напруги між духовенством і масонським рухом.
1795 – Франція зробила крок до уніфікації й стандартизації, запровадивши метричну систему вимірювання та десятинну грошову систему. Це був революційний відхід від старих феодальних мір і ваг, що відрізнялись у кожному регіоні. Метрична система згодом поширилася на більшість країн світу і стала глобальним стандартом.
1906 – Виверження вулкана Везувій, що сталося цього дня, завдало значних руйнувань Неаполю та навколишнім містечкам. Попіл і лава вкрили вулиці, а виверження нагадало мешканцям Італії про постійну загрозу від цього древнього вулкана, який ще у 79 році знищив Помпеї та Геркуланум.
1939 – Італійський фашистський режим Беніто Муссоліні розпочав військову агресію проти Албанії. Армія вторглася на територію країни, яка вже тривалий час перебувала під економічним і політичним тиском Риму. За кілька днів Албанія була окупована, а її король Зог І утік за кордон.
1948 – Набув чинності Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я. Саме ця дата стала офіційним днем заснування ВООЗ, яка відтоді координує глобальні зусилля у сфері охорони здоров’я, реагує на пандемії, підтримує держави у створенні систем медичного захисту та бореться за доступність допомоги для всіх.
1957 – У Нью-Йорку востаннє вирушив у рейс міський тролейбус. Цей вид транспорту, хоч і екологічно чистий, поступився місцем автобусам і метрополітену. Останній рейс став символічним завершенням епохи електротранспорту в американських мегаполісах середини ХХ століття.
1963 – Югославія офіційно стала Соціалістичною Федеративною Республікою. Конституційні зміни закріпили нову політичну модель, а країна під керівництвом Йосипа Броза Тіто намагалася балансувати між блоками Холодної війни, обравши шлях неприєднання.
1969 – Вважається символічною датою народження інтернету. Саме цього дня дослідницький центр у США розпочав перші випробування мережі ARPANET — попередника сучасної глобальної мережі. Проєкт, спочатку створений для обміну науковими даними між університетами, дав початок цифровій революції.
1989 – У Норвезькому морі через пожежу затонув радянський атомний підводний човен К-278 «Комсомолець». Трагедія забрала життя 42 із 68 членів екіпажу. Це була одна з найтехнічніших субмарин свого часу, здатна занурюватись на глибини понад кілометр, але пожежа в машинному відділенні стала фатальною.
2003 – Американські війська ввійшли до Багдада, столиці Іраку. Ця подія фактично ознаменувала падіння режиму Саддама Хусейна. Кадри повалення його пам’ятника облетіли світ і стали символом нового, хоч і суперечливого етапу в історії Іраку, що супроводжувався тривалою окупацією і громадянськими конфліктами.
День народження найвідважнішої розвідниці Другої світової війни
7 квітня 1918 року в Кременчуці народилася Марія Максимівна Бобирєва — одна з найвідважніших розвідниць Другої світової війни, педагогиня, докторка наук, кавалерка 28 орденів і медалей, почесна громадянка кількох міст Чехії та Польщі.
Її життєвий шлях поєднує інтелект, мужність і жертовність. Вона навчалася в Харківському педагогічному інституті імені Крупської (таку назву тоді мав один із попередників нинішнього Харківського національного педагогічного університету), де закінчила факультет іноземних мов. Після цього здобула також освіту в Харківському інституті іноземних мов, який нині є частиною Харківського національного університету імені Каразіна. До війни працювала вчителькою німецької мови в харківській школі.
Початок війни змінив її долю. Завдяки досконалому знанню німецької мови вона стала розвідницею, що працювала безпосередньо в тилу ворога — в підрозділах вермахту, абверу й гестапо. Перше її завдання — секретарка у німецькому штабі у Вінниці. Перебуваючи під прикриттям у самому центрі нацистської структури, вона збирала секретні матеріали, передавала їх партизанам, і залишалася непоміченою.
Згодом була десантована у складі диверсійної групи поблизу Кракова. Вона займалася підривом мостів, залізниць і військових ешелонів. Потрапивши в полон, зазнала катувань, тривалий час утримувалася в одиночній камері. Її було засуджено до смертної кари, але перед стратою її визволили партизани.
Після війни Марія Бобирєва повернулася до мирного життя й освіти. Вона викладала іноземні мови, стала першою жінкою в Україні, яка захистила докторську дисертацію з романських мов. Своїм досвідом і прикладом вона виховувала покоління педагогів і перекладачів. Була нагороджена 28 орденами й медалями, визнана почесною громадянкою міст у Чехії та Польщі, де її шанують як героїню Руху Опору.
Марія Максимівна Бобирєва померла 25 червня 2001 року в Києві. Її ім’я залишилося в історії як символ відваги, інтелекту і жіночої стійкості. Вона була однією з п’яти найхоробріших розвідниць Другої світової, а також однією з тих, хто довів, що сила жінки не знає меж — ні в тилу ворога, ні в науці, ні в житті.
Винахід сірників
7 квітня 1827 року англійський аптекар Джон Вокер з містечка Стоктон-на-Тіс продав адвокату на прізвище Ніксон першу в історії упаковку сірників. Про цей факт він зробив запис у власній приходно-видатковій книзі, навіть не здогадуючись, що фіксує момент народження одного з найзручніших побутових винаходів.
Винайшов сірники Вокер випадково ще в 1826 році, під час роботи над хімічними сумішами. На кінчику дерев’яної палички утворилася суха маса, яка при терті об камінь спалахнула. Зі свого відкриття він не отримав ні патенту, ні прибутку — не запатентував його принципово. У рідному Стоктоні на честь аптекаря сьогодні названа вулиця.
Перші сірники Вокера були завдовжки 2½ або 3 дюйма. Вони продавалися в олов’яних футлярах по 84 штуки, з аркушем наждачного паперу, об який потрібно було терти. Називалися вони «congreves» — на честь винахідника бойових ракет Вільяма Конгріва. Продавалися за один англійський шилінг.
Цікаво, що слово «сірник» (match) спочатку означало дерев’яний цвях, який використовувався у виробництві взуття. А сам принцип підпалювання дерев’яної палички було відомо ще задовго до Вокера. У Китаї за часів династії Ці (близько IX століття) існували тоненькі палички з кінчиками, просоченими сіркою. Їх не терли, як сучасні сірники, а підносили до тліючого труту — таким способом придворні знаті рятувалися в обложеному місті, коли залишилися без вогню. Життя змусило винаходити.
У 1813 році в Австрійській імперії була зареєстрована перша мануфактура з виробництва хімічних сірників — компанія Маліарда і Віка у Відні. Відтоді технологія поширилась по Європі, але саме Вокера вважають творцем побутового сірника як товару.
Сірники бувають дуже різні: штормові, що не гасяться під дощем і вітром; термічні, які використовуються у військовій справі; сигнальні — для подачі сигналів у темряві; трубочні та сигарні — із довгим стрижнем; камінні — великі, з товстою голівкою; навіть фотографічні, що спалахують яскравим білим полум’ям.
У 1889 році американець Джошуа П’юсі винайшов сірникову коробку. До цього сірники пакували у паперові конверти. Саме завдяки коробці зірники отримали зручну й безпечну форму зберігання.
До 1991 року ціна на сірники була майже символічною — 1 копійка за коробку навіть після грошової реформи 1961 року. Їх використовували не лише за прямим призначенням: на сірниках учили рахувати, будували іграшкові будиночки, моделювали танки та вежі.
Сьогодні існує кілька музеїв сірників — у Швеції, Швейцарії, Німеччині, Польщі. Є такий і в Україні, у Харкові. Це приватний музей Володимира Ленивого на вулиці Кутовій, 3. Колекція налічує понад три тисячі коробок і двадцять дві тисячі етикеток з усього світу. Історія маленької дерев’яної палички в ньому розкривається як історія винаходу, який палив вогонь у домівках і в серцях цілих поколінь.
Поява казки «Маленький принц»
7 квітня 1943 року в США вперше побачила світ «дитяча казка для дорослих» Антуана де Сент-Екзюпері — «Маленький принц». Це філософська притча про добро і зло, написана у страшні часи війни, але наповнена світлом, ніжністю, тишею пустелі й глибокими істинами, які дитина може побачити, а дорослому вони часто недоступні. Головний герой — це той, хто веде боротьбу з буденністю, байдужістю, самотністю, а не з видимими ворогами.
Кожен персонаж у цій історії має свій реальний прототип. Маленький принц — це сам автор у дитинстві. Саме дитині відкривається справжнє бачення світу, вона здатна розуміти те, що дорослі давно втратили — щирість, відповідальність, справжню дружбу.
Лис у казці — учитель, який пояснює критерії істини. Саме він вимовляє слова, що стали вічними: «Ось мій секрет, він дуже простий: добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш». І ще: чим ближчий тобі хтось, тим важче з ним прощатися. Щастя близькості завжди пропорційне болю розлуки.
Роза, яку Маленький принц пестить і оберігає, — це символ його коханої, дружини письменника Консуело. Вона така ж примхлива і водночас беззахисна, як садова квітка. Через образ Рози автор висловлює тугу, любов і водночас нерозуміння у стосунках.
Планети, які відвідує герой, — це людські душі. Вони бувають прекрасними, коли людина хоче розвиватись, працювати над собою. Але можуть і загинути, якщо в них оселяться лінощі чи байдужість. Символом зла у творі стають баобаби — їх потрібно викорінювати, щойно помітиш. Інакше вони знищать усе. Баобаби — це образ внутрішнього занедбання, слабкості духу, з якою не можна миритися.
Фінал історії пов’язаний зі змією — істотою подвійного значення. Вона водночас є і спокусою, і визволенням. Саме через її укус герой повертається «додому», на свою планету. Його смерть — не кінець, а початок іншого шляху, очищення, повернення до суті.
Усі ілюстрації до книги створив сам Сент-Екзюпері. Їхня наївна простота лише підсилює емоційний вплив оповіді. Попри те, що це казка, її герої говорять про складне — мовою тиші, мовою погляду, мовою внутрішнього болю й надії.
У світі продано понад 140 мільйонів примірників «Маленького принца», це одна з найперекладеніших книжок планети. Вона жодного разу не була написана для комерційного успіху — вона була написана як лист, як сповідь, як спроба залишити слід перед лицем темних часів.
Кілька рядків з цієї доброї казки:
– Хотів би я знати, навіщо світяться зорі. Напевно, для того, щоб рано чи пізно кожен міг знову знайти свою.
– Людина від початку відповідальна за все. Саме відчуття відповідальності формує справжню людину. Ми відповідальні за тих, кого приручили.
– Слова лише заважають розуміти одне одного.
– Те, що надає сенсу життю, дає сенс і смерті.
– Всі дороги ведуть до людей.
– Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо зумієш правильно судити себе — ти справді мудрий.
– Якщо йти тільки вперед і прямо, далеко не підеш.
– Діти мають бути дуже поблажливі до дорослих.
– Досконалості не існує.
Автор так і не побачив, як його книжку видадуть на батьківщині. У 1944 році Антуан де Сент-Екзюпері зник безвісти під час бойового розвідувального польоту. Його неодноразово намагалися відмовити від служби на фронті, адже літаків багато, а письменник, який вміє торкатися людських сердець, був один. Однак він вважав війну пожежею, яку має гасити кожен, незалежно від фаху чи статусу.
