28 травня в Україні відзначаються День поліцейського офіцера громади та Всеукраїнський день краєзнавства, в світі – Всесвітній день боротьби з голодом та Міжнародний день дій за здоров’я жінок. Також цей день залишив у світовій і українській історії чимало знакових подій, які охоплюють як досягнення науки, так і важливі політичні рішення.
День поліцейського офіцера громади
Це нове для суспільства свято, що символізує зміну підходу до роботи правоохоронних органів. Це день, присвячений не лише формальному визнанню праці поліцейських, а й розумінню нової ролі, яку вони мають відігравати у житті громад — відкритої, довірливої, партнерської.
Однією з ключових трансформацій реформи Національної поліції в Україні, розпочатої після 2015 року, стало впровадження проєкту «Поліцейський офіцер громади». Він мав не меті виростити новий тип поліцейського, якого знають на ім’я всі жителі села або міста, до якого звертаються не з острахом, а з довірою.
Поліцейський офіцер громади не чергує лише в райвідділку, він працює безпосередньо в межах однієї об’єднаної територіальної громади, має робоче місце й житло в межах цієї громади, знайомий з її жителями, розуміє локальні проблеми, а головне — є першим, до кого звертаються у складній ситуації. Це — людина, що поєднує функції правоохоронця, медіатора, виховника, кризового менеджера. І саме такий підхід є втіленням моделі community policing — поліції, яка служить разом із громадою, а не протиставляється їй.
В умовах повномасштабної війни роль таких офіцерів ще більше зросла. Вони стали не лише гарантами порядку, а й важливими координаторами між владою та мешканцями, допомагали з евакуацією, роздачею гуманітарної допомоги, роз’яснювали правила воєнного стану. Їхній внесок у стійкість українських громад складно переоцінити.
Цей день є також нагодою згадати і подякувати тим, хто загинув, виконуючи свій обов’язок.
Цікаві факти
Ідея поліцейського офіцера громади походить з моделі community policing, яку активно впроваджували в США, Канаді та Великій Британії.
В Україні перші поліцейські офіцери громади з’явилися у 2019 році в межах пілотного проєкту, що стартував у Дніпропетровській області.
У 2024 році в Україні працювало понад 1200 таких офіцерів у 500+ громадах, а проєкт визнали одним із найуспішніших у реформі поліції.
Кожен офіцер громади проходить спеціальне навчання, зокрема з питань медіації, роботи з дітьми, жертвами насильства, кризовими ситуаціями.
Поліцейські офіцери громади мають окремі патрульні авто, які закріплені за їхньою громадою, а не райвідділком, що дозволяє швидше реагувати.
Часто саме офіцер громади виступає як головна фігура у шкільних програмах безпеки та превентивної роботи з підлітками.
Під час війни офіцери громади у прикордонних і деокупованих регіонах виконують функції оперативних зв’язкових, допомагають у координації евакуації й моніторингу безпеки.
Всеукраїнський день краєзнавства
Ця дата символізує повагу до рідного краю, глибоке зацікавлення історією, традиціями, побутом і культурою України на локальному рівні. У цей день вшановують діяльність краєзнавців — дослідників, які не дають забути, що історія твориться не лише у столицях, а й у найменших селах, хуторах, містечках і регіонах.
Краєзнавство — це не лише архівна справа або музейна робота, а жива наука, що включає польові дослідження, спілкування зі свідками подій, збереження старовинних пісень, приповідок, фото, діалектів, а також фіксацію змін у природному середовищі, архітектурі, пам’ятках і в культурному коді громади. Краєзнавці працюють не лише з минулим — вони творять фундамент для ідентичності майбутнього, збираючи й передаючи поколінням знання про те, хто ми є, звідки прийшли й що зберігаємо як спадок.
28 травня стало знаковим для українського краєзнавства тому, що саме в цей день у 1925 році у Харкові відбувся І Всеукраїнський з’їзд краєзнавців. Захід зібрав учителів, науковців, етнографів, письменників, бібліотекарів, які поставили собі за мету створити потужний науково-громадський рух із дослідження та збереження регіональної спадщини. Саме з цього моменту краєзнавство набуло загальнонаціонального значення, об’єднало різні середовища — від учителя історії до директора музею, від археолога до народного фольклориста.
У сучасній Україні краєзнавство набуло нового звучання. Після Революції Гідності, після початку війни, після масштабних змін у свідомості суспільства інтерес до свого коріння значно зріс. Громади відкривають свої музеї, проводять локальні дослідження, краєзнавчі читання, записують усну історію, створюють локальні архіви. Особливо важливою стала роль краєзнавців під час війни — вони документують втрати, знищення пам’яток, збирають свідчення очевидців, зберігають безцінні докази про культурну спадщину, яку намагається стерти агресор.
Цікаві факти
Найстаріші краєзнавчі музеї України були створені в XIX столітті — один із перших засновано в Полтаві у 1891 році.
Краєзнавство в Україні охоплює понад 15 напрямів: історичне, етнографічне, природниче, мистецьке, літературне, археологічне, релігійне тощо.
У роки радянських репресій десятки українських краєзнавців були заарештовані або знищені — як «націоналісти», «буржуазні історики», «містечкові пропагандисти».
Після 2014 року з’явився новий напрям — військове краєзнавство, що фіксує перебіг війни, зміни на мапах, переіменування топонімів, знищення об’єктів культурної спадщини.
Всесвітній день боротьби з голодом
Цей день заснований у 2011 році британською благодійною організацією The Hunger Project як глобальний заклик до дій проти хронічного голоду, бідності й соціальної несправедливості. Це не просто день співчуття до тих, хто голодує — це день, покликаний нагадати про системність цієї проблеми, її структурні причини й важливість сталих рішень, що змінюють не симптоми, а саму суть нерівності.
Голод у XXI столітті не є наслідком нестачі їжі — людство виробляє достатньо ресурсів, аби нагодувати кожного. Проблема в розподілі, у злиднях, конфліктах, кліматичних катастрофах, поганому управлінні, корупції та зламаних механізмах допомоги. World Hunger Day ставить за мету змінити мислення: не лише давати, а розвивати стійкість і спроможність громад — через освіту, доступ до землі, води, кредитів, медичної допомоги, розвиток жіночого лідерства й участі.
На сьогодні понад 735 мільйонів людей у світі живуть у хронічному голоді. Це не голод у сенсі «не поїв вдень», а систематичне недоїдання, що призводить до виснаження, хвороб, неможливості навчатися, працювати, народжувати здорових дітей. Це — голод, який убиває повільно. І найстрашніше — він часто вражає дітей. За даними ЮНІСЕФ, щодня у світі помирають тисячі дітей від причин, пов’язаних із недоїданням.
Цей день закликає уряди, міжнародні організації, бізнес, громадянське суспільство і кожного з нас до участі у створенні рішень: від інвестицій у дрібне фермерство — до просвітницьких кампаній, від гуманітарної допомоги — до трансформації систем продовольства. У світі, де мільярди доларів витрачаються на збройні конфлікти, факт масового голоду є політичним та етичним вироком сучасності.
Для України цей день також важливий. Ми пам’ятаємо Голодомор — геноцид українського народу, організований сталінським режимом у 1932–1933 роках. Але сьогодні ми говоримо і про сучасні виклики: зруйноване сільське господарство на окупованих територіях, продовольча криза в регіонах, залежних від допомоги, зростання цін, блокаду портів. Україна, яка є житницею Європи, сьогодні сама потребує підтримки у сфері продовольчої безпеки. Водночас українське зерно рятує цілі держави в Африці, а фермери працюють під обстрілами, щоб забезпечити країну і світ хлібом.
Цікаві факти
World Hunger Day наголошує на вирішенні проблеми голоду не через постійну гуманітарну допомогу, а через розвиток: освіту, гендерну рівність, мікрофінансування, аграрні кооперативи.
Щороку цей день підтримують видатні діячі, зокрема лауреати Нобелівської премії миру, провідні музиканти, артисти й благодійники.
Станом на 2025 рік, найбільше від хронічного голоду потерпають країни Африканського Рогу, Афганістан, Ємен, Південний Судан, Гаїті та частини Сахелю.
Глобальний індекс голоду (Global Hunger Index) не лише фіксує недоїдання, а й оцінює рівень дитячого виснаження, смертності та затримки розвитку.
Україна з 2022 року активно співпрацює з ООН і африканськими країнами в межах ініціативи «Grain from Ukraine» — поставок продовольства країнам, де люди голодують.
За даними WFP (Всесвітньої продовольчої програми), близько 45 мільйонів людей у світі стоять на межі голодної смерті вже сьогодні.
Кожен долар, інвестований у боротьбу з голодом через розвиток, повертається економіці в середньому у шестикратному розмірі — через здоров’я, освіту, зростання продуктивності.
Міжнародний день дій за здоров’я жінок
Це день активного громадського голосу, вимоги до урядів, медичних систем, міжнародних організацій і суспільств забезпечити жінкам повний спектр прав, пов’язаних зі здоров’ям, тілесною автономією, безпекою та гідністю. Цей день став символом феміністичної боротьби за право жінки вирішувати щодо свого тіла, народжувати тоді, коли вона готова, жити без насильства, отримувати якісну й доступну медичну допомогу.
День дій за здоров’я жінок започаткувала у 1987 році міжнародна мережа Women’s Global Network for Reproductive Rights. Від самого початку він мав на меті зруйнувати мовчання навколо тем, які залишалися табуйованими: репродуктивні права, безпечний аборт, насильство в медичних закладах, сексуальна освіта, право на контрацепцію, лікування ВІЛ, здоров’я трансгендерних жінок, інвалідність, доступ до допомоги в сільських районах. Згодом тематика розширилась, але суть залишилася: тіло жінки — це не поле для політичного контролю чи моралізації, а її власний простір рішень і турботи.
Сьогодні цей день використовується активістками й правозахисницями у десятках країн, щоб привертати увагу до криз у жіночому здоров’ї. У країнах Глобального Півдня це — відсутність акушерської допомоги, висока смертність породіль, насильницька стерилізація, заборона абортів навіть у випадках зґвалтування. У країнах Європи й США — це проблема недофінансування жіночої медицини, стигматизація ментального здоров’я, примусова гінекологія, небезпека під час пологів, зневага до болю жінки.
В Україні цей день також звучить дедалі гучніше. Після початку повномасштабного вторгнення проблема здоров’я жінок набула нових вимірів: зруйнована медична інфраструктура, відсутність доступу до гінеколога в окупованих і прифронтових територіях, брак контрацепції, підвищена вразливість до сексуального насильства, труднощі з отриманням допомоги при вагітності. Особливо вразливими є жінки, які вимушено покинули свої домівки, втратили роботу, опинилися в новому середовищі без підтримки. Цей день стає нагодою говорити й про післяпологову депресію, про наслідки стресу для репродуктивного здоров’я, про неможливість доступу до екстреної контрацепції, про стигму навколо аборту.
Цікаві факти
Гасло дня звучить як «Моє тіло — моє право» і підкреслює право жінки самостійно ухвалювати рішення про своє здоров’я й репродукцію.
У багатьох країнах саме 28 травня проходять масові акції за легалізацію або декриміналізацію абортів, зокрема в Аргентині, Польщі, Нігерії, Філіппінах.
За даними ВООЗ, щороку понад 295 000 жінок у світі помирають від ускладнень вагітності й пологів, і 94% цих смертей трапляються в країнах із низьким і середнім рівнем доходів.
Більшість систем охорони здоров’я у світі досі побудовані з урахуванням «середнього чоловіка», що призводить до недостатнього врахування жіночих симптомів і досвіду.
У рамках цього дня активно просувається концепція сексуального та репродуктивного здоров’я як частини прав людини, закріплених у міжнародному праві.
Історичні події в цей день
1742 – У столиці Великої Британії відкрився перший у світі критий плавальний басейн. Це стало справжньою революцією в побуті та здоров’ї городян, адже вперше у світі спорт, гігієна й відпочинок були поєднані в одному просторі, доступному незалежно від погодних умов. Таке нововведення поклало початок сучасній культурі фітнесу та спорту в приміщеннях.
1812 – Після тривалої війни між Російською та Османською імперіями було укладено Бухарестський мир. За його умовами Османська імперія поступалася Росії частиною територій, зокрема Бессарабією. Ця угода змінила політичну карту Східної Європи, суттєво вплинувши на долю українських земель, які опинилися в центрі геополітичних інтересів двох імперій.
1830 – Президент Сполучених Штатів Ендрю Джексон підписав так званий «Індіанський акт» – документ, який узаконив примусове переселення індіанських племен із їхніх земель на захід від Міссісіпі. Цей акт започаткував трагічну сторінку в історії США, відому як «Дорога сліз», коли тисячі корінних американців загинули під час депортацій.
1918 – Одразу дві кавказькі нації, Вірменія й Азербайджан, проголосили державну незалежність після розпаду Російської імперії. Це був переламний момент у регіоні, де почалася нова ера національного самовизначення, але й новий виток конфліктів, що тривають донині. Вірменська Демократична Республіка та Азербайджанська Демократична Республіка стали першими сучасними державами цих народів.
1923 – Генеральний прокурор США зробив несподівану й прогресивну на той час заяву: жінки мають право носити штани, коли й де їм заманеться. У ті роки це виглядало справжнім викликом суспільним нормам. Заява стала важливою віхою в боротьбі за гендерну рівність і символом жіночої емансипації.
1925 – У Харкові відкрилася І Всеукраїнська конференція з краєзнавства, на якій було створено Український комітет краєзнавства. Це стало офіційним стартом широкого краєзнавчого руху в Україні. Конференція об’єднала вчителів, істориків, етнографів і культурних діячів у спільній справі збереження та вивчення рідного краю.
1959 – США провели історичний науковий експеримент: запуск у космос двох мавп, Айбл та Бейкер, на ракеті АМ-18. Це був перший успішний запуск з поверненням живих істот, що проклав шлях до майбутніх пілотованих польотів. Мавпи стали першими «космічними мандрівниками», що безпечно повернулися на Землю.
1965 – Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про створення Донецького державного університету на базі філії Харківського університету. Цей крок став важливим для розвитку вищої освіти Донбасу, давши початок одному з ключових освітніх центрів регіону. ДонДУ згодом стане центром наукового життя східної України.
1985 – Київське «Динамо» встановило футбольний рекорд, забивши свій 2000-й гол у чемпіонатах СРСР. Подія засвідчила стабільність і високий рівень гри команди, яка в той час була серед найсильніших у Радянському Союзі та Європі. Для багатьох вболівальників це був день гордості й слави київського клубу.
1997 – У Києві відбулася важлива подія в українсько-російських відносинах: прем’єри обох держав підписали пакет документів про базування та розподіл Чорноморського флоту. Цей крок, хоч і тимчасово, стабілізував ситуацію в Криму й став своєрідною «точкою рівноваги» після розпаду СРСР. Водночас угоди заклали підґрунтя до подальших суперечок, що вибухнуть у 2014 році.
Завершення історії Паризької Комуни
28 травня 1871 року завершилася історія Паризької Комуни — першого в історії прикладу диктатури пролетаріату, який проіснував лише 72 дні, але залишив глибокий слід у світовій політичній думці. Паризька Комуна виникла 18 березня 1871 року після поразки Франції у франко-прусській війні та капітуляції уряду. Ситуація нестабільності й глибокого соціального розшарування у Парижі призвела до того, що головну опору нового режиму склали парижські робітники. До складу керівництва увійшли соціалісти, анархісти, неоякобінці, що спиралися на ідеї самоуправління, народної влади, соціальної справедливості та боротьби з експлуатацією.
Комуна прийняла низку радикальних рішень. Вже першим декретом була скасована постійна армія, яка спиралась на примусовий призов. Замість неї сформували Національну гвардію з озброєних робітників та представників демократичних середовищ. Поліція як окрема структура була розпущена, а функції безпеки перейшли до резервних батальйонів гвардії. Всі посадовці, включаючи самих членів Комуни, підлягали виборам, несли відповідальність перед народом і могли бути відкликані у будь-який момент.
Заробітна плата для чиновників була обмежена рівнем, який не перевищував платню кваліфікованого робітника. Також Комуна проголосила відокремлення церкви від держави, ввела безплатне й обов’язкове початкове навчання, скасувала квартирну плату на дев’ять місяців, а приватні театри передала під управління колективів акторів і працівників сцени.
Однак ця соціальна революція в межах одного міста була приречена. Париж опинився в оточенні регулярної армії, підконтрольної уряду, і невдовзі розпочався штурм. Тиждень боїв — із 21 до 28 травня — увійшов в історію під назвою «Кривавий тиждень». У сутичках на кожній вулиці загинуло близько 25 тисяч комунарів, ще близько 40 тисяч було арештовано, депортовано або заслано на каторгу.
Останній бій точився на кладовищі Пер-Лашез, де 28 травня 1871 року 147 полонених комунарів було розстріляно біля стіни, яка нині відома як Стіна комунарів. Цей мур залишився недоторканим і перетворився на місце пам’яті, символ героїзму та трагедії революційної боротьби.
Цікаво, що останній живий учасник Комуни — Андріен Лежен — помер у січні 1942 року в Новосибірську. У 1930 році він отримав політичний притулок у Радянському Союзі. У травні 1971 року, до сторіччя Паризької Комуни, за ініціативою Французької компартії його прах був перевезений до Парижа і перепохований біля тієї ж стіни на Пер-Лашезі. Так завершився життєвий шлях останнього з комунарів — символа революційної пам’яті, який об’єднав епохи й континенти.
Підписання угоди про розподіл Чорноморського флоту
28 травня 1997 року президенти України та Росії підписали угоди про розподіл Чорноморського флоту колишнього СРСР. Цей процес був тривалим і супроводжувався політичними суперечками. Після розпаду Радянського Союзу, у вересні 1991 року, Верховна Рада України ухвалила постанову про підпорядкування всього Чорноморського флоту Україні. Проте вже через два дні з’явився указ президента Російської Федерації з протилежним змістом. Таким чином, фактичне протистояння тривало понад п’ять років і завершилося лише 28 травня 1997 року.
Згідно з досягнутими домовленостями, Росія отримала 80% корабельного складу — майже 400 бойових одиниць різних класів і призначення, а також 161 одиницю авіаційної техніки. Російський флот набував статусу «іноземного військового формування» й отримував дозвіл тимчасово використовувати три пункти базування — у Севастополі, Феодосії та (тимчасово) в Миколаєві. Авіаційні підрозділи Чорноморського флоту РФ дислокувались на двох аеродромах у Криму. Загальна чисельність особового складу російських військово-морських сил на території України не мала перевищувати 25 тисяч осіб.
У той самий день сторони також підписали угоду про фінансові розрахунки, пов’язані з розподілом флоту і перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України. Росія зобов’язувалась щорічно сплачувати $98 мільйонів за оренду військової інфраструктури в Криму. Строк дії угоди було обмежено двадцятьма роками — до 28 травня 2017 року.
Військово-морські сили України в результаті домовленостей отримали 43 бойові кораблі, 132 судна й катери, 12 літаків, 30 вертольотів, 227 об’єктів берегової інфраструктури, а також значні запаси техніки, озброєння, боєприпасів та іншого майна.
Після анексії Криму в 2014 році Росія частково передала українській стороні лише сім кораблів: десантний корабель «Кіровоград», корвет «Вінниця», плавучу базу «Золотоноша», артилерійський катер «Херсон», буксир «Ковель», танкер «Горлівка» і буксирний катер «Новоозерне». Решта українських кораблів залишились в Криму.
