28 жовтня в Україні відмічаються День визволення України від фашистських загарбників, День бабусь та дідусів, в світі – Міжнародний день шкільних бібліотек та Всесвітній день дзюдо.
День визволення України від фашистських загарбників
День визволення України від фашистських загарбників, який відзначається щороку 28 жовтня, є знаменною датою в українській історії. Цей день символізує завершення одного з найтяжчих етапів Другої світової війни на українській землі, коли війська нацистської Німеччини були вигнані за межі сучасної території України в 1944 році. Це стало результатом успішних бойових операцій, які проводила Червона армія разом із силами українського підпілля та цивільного населення, які прагнули звільнення своєї землі від окупантів.
Ідею відзначати День визволення України від нацистських загарбників у 2009 році запропонував тодішній міністр економіки України (згодом – віце-прем’єр-міністр України) Сергій Леонідович Тігіпко. Тоді він заявив, що ця подія є надзвичайно важливою і повинна “стати не тільки Днем визволення, але й Днем єдності України”. На підставі цієї ініціативи третій президент України Віктор Ющенко підписав Указ № 836/2009 “Про День визволення України від фашистських загарбників”, який передбачав щорічне відзначення цього свята 28 жовтня.
В указі зазначалося, що свято вводиться з метою всенародного відзначення визволення України, а також для вшанування героїчного подвигу та жертовності українського народу у Другій світовій війні. Варто зазначити, що вперше у державному документі було використано термін “Друга світова війна” замість радянського “Велика Вітчизняна війна”. Крім того, документ не згадував інші народи Радянського Союзу, що теж стало новим підходом до відзначення подій війни.
Цікаві факти
Під час війни на території Української РСР збройними силами СРСР було проведено 15 великих наступальних операцій, зокрема 11 стратегічних та 4 фронтових. У цих боях загинуло майже 3 мільйони бійців Червоної армії різних національностей. Понад 2 мільйони українців були вивезені на примусові роботи до Німеччини. Під час окупації Україна втратила майже п’яту частину свого населення – до 10 мільйонів осіб.
Внаслідок бойових дій на території України понад 700 міст і 28 тисяч сіл були частково або повністю зруйновані, а близько 10 мільйонів людей залишилися без житла. День визволення України – це не лише день пам’яті про подвиг українського народу, а й нагадування про величезні втрати, яких зазнала Україна під час війни, і заклик до єдності та миру.
Операції зі звільнення України розпочалися ще у грудні 1942 року, коли від нацистів була звільнена перша частина території – селище Півнівка на Луганщині. Протягом 1943-1944 років у межах низки стратегічних наступальних операцій Червона армія поступово звільняла українські землі.
Одним із ключових моментів стало визволення Києва 6 листопада 1943 року під час Київської наступальної операції. Це дало значний поштовх для визволення всієї території України.
Великий внесок у боротьбу з нацистами зробили українські партизани та підпільні організації, які активно діяли на окупованій території. Їхня боротьба значно послаблювала позиції окупантів і сприяла успіху наступальних операцій.
Звільнення України не лише мало військове значення, але й стало символом стійкості та мужності українського народу, який зміг витримати випробування війни та відновити свою державність і територіальну цілісність.
У кожному великому місті України є пам’ятники, присвячені воїнам, які звільняли Україну, а також меморіальні комплекси, що зберігають пам’ять про ті трагічні і водночас героїчні часи. Однак зараз їх все частіше зносять…
День бабусь та дідусів
який відзначають в Україні 28 жовтня, – це чудова нагода висловити любов та вдячність своїм найстаршим родичам. Це свято стало символом турботи, підтримки та шанування життєвої мудрості, яку передають наші бабусі та дідусі. Вони – ті, хто завжди підтримує, оберігає, ділиться досвідом і передає родинні традиції наступним поколінням.
Цікаві ідеї, як відзначити цей день:
Проведіть цей день усією родиною, завітавши до бабусі та дідуся з подарунками, квітами або просто приємним сюрпризом. Живе спілкування та увага – найкращий подарунок, який можна зробити.
Приготуйте щось особливе для своїх рідних. Це може бути як їхня улюблена страва, так і частування, зроблене разом. Так ви не тільки порадуєте їх, але й проведете час за спільним заняттям.
Цей день можна присвятити перегляду сімейних альбомів та розповідям про історію роду. Бабусі й дідусі завжди мають захопливі історії з минулого, які роблять родинні зв’язки ще міцнішими.
Якщо немає можливості відвідати бабусю і дідуся, надішліть їм листівку чи невеликий лист із теплими словами. Їм буде надзвичайно приємно відчути увагу, навіть на відстані.
Міжнародний день шкільних бібліотек
відзначають щороку в четвертий понеділок жовтня як спосіб підкреслити значення шкільних бібліотек у навчанні та розвитку учнів. Це свято, започатковане Міжнародною асоціацією шкільних бібліотек (IASL), сприяє популяризації читання, розвитку інформаційної грамотності та формуванню любові до знань серед школярів у всьому світі.
Цікаві факти
Кожного року IASL визначає нову тему для святкування цього дня, яка заохочує творчість і підтримку бібліотек як центрів знань та інформації.
Дослідження показують, що доступ до бібліотеки та регулярне читання з дитинства покращують академічні результати, формують критичне мислення та збільшують словниковий запас.
У цей день багато шкільних бібліотек організовують різноманітні заходи: книжкові ярмарки, конкурси читання, зустрічі з письменниками та літературні квести, що сприяє підвищенню інтересу до читання.
Сьогодні шкільні бібліотеки пропонують цифрові ресурси, електронні книги та доступ до онлайн-баз даних, що допомагає учням отримувати інформацію, не обмежуючись традиційними книгами.
Шкільні бібліотекарі не лише дбають про фонди, а й навчають дітей знаходити і критично оцінювати інформацію. Вони сприяють формуванню навичок, необхідних для успішного навчання і життя у сучасному інформаційному суспільстві.
Всесвітній день дзюдо
Цей день присвячений цьому популярному бойовому мистецтву, яке виникло в Японії. Дату обрали на честь дня народження засновника дзюдо, майстра бойових мистецтв Дзигоро Кано, який у 1882 році розробив принципи дзюдо як поєднання фізичної і духовної дисципліни. Це свято відзначають дзюдоїсти по всьому світу, вшановуючи цінності, що виховуються завдяки цьому бойовому мистецтву – повагу, смирення, терпіння та самодисципліну.
Цікаві факти
Міжнародна федерація дзюдо щороку визначає тему дня, яка відображає ключові принципи дзюдо. Наприклад, теми минулих років включали “Смирення”, “Честь” та “Єдність”.
Дзюдо стало олімпійським видом спорту в 1964 році на Олімпійських іграх у Токіо. Це був перший японський бойовий спорт, включений до олімпійської програми, що сприяло його глобальному поширенню.
Дзигоро Кано сформулював головні принципи дзюдо: “максимальна ефективність” і “взаємна користь та добробут”. Це бойове мистецтво навчає не тільки фізичної техніки, але й духовного розвитку, поваги до суперника і постійного самовдосконалення.
Дзюдо активно популяризується серед дітей у багатьох країнах світу як засіб виховання здорової, впевненої та дисциплінованої особистості. Завдяки цьому заняття мають не лише спортивне, а й педагогічне значення.
Одна з основних цінностей дзюдо – це повага до суперника та тренера. Перед поєдинком і після нього спортсмени завжди вклоняються один одному, демонструючи шану та вдячність.
Історичні події в цей день
1492 рік – Христофор Колумб відкрив Кубу, одну з найбільших островів Карибського басейну, під час своєї першої подорожі до Нового Світу. Першочергово він вважав, що прибув до Азії, і навіть назвав острів “Ісла Хуана” на честь іспанського принца. Це відкриття стало початком колонізації Карибів та Америки європейцями, що назавжди змінило історію регіону.
1636 рік – було засновано Гарвардський університет, перший вищий навчальний заклад у Північній Америці, який на той час був коледжем у місті Кембридж, колонія Массачусетс. У 1639 році він отримав ім’я Джона Гарварда – англійського священника, який емігрував до Америки і після своєї смерті залишив коледжу велику бібліотеку та половину особистого статку. У 19 столітті коледж був реорганізований в університет, а сьогодні Гарвард є одним із найпрестижніших навчальних закладів світу. У 2010 році він посів друге місце у міжнародному рейтингу університетів QS, поступившись верхньою позицією Кембриджу.
1886 рік – відбулося відкриття Статуї Свободи в Нью-Йорку. Урочисте відкриття монумента відбулось за присутності президента США Гровера Клівленда. Статую, яка має назву “Свобода, що освітлює світ”, Франція подарувала Сполученим Штатам на честь франко-американської дружби і співробітництва під час Війни за незалежність. Скульптор Фредерік Бартольді створив 45-метрову статую, а конструкцію зі сталі розробив Густав Ейфель. Статуя Свободи стала символом демократії, а в 1924 році отримала статус національного пам’ятника.
Ця скульптура є однією з найвідоміших у США та світі, її часто називають “символом Нью-Йорка та США”, “символом свободи та демократії” або просто “Леді Свобода”. На церемонії відкриття були присутні виключно чоловіки, за винятком дружини головного архітектора та доньки президента.
Ідею створення такого монумента запропонував письменник і громадський діяч Едуард Рене Лефевр де Лабуле, який поділився нею з Бартольді ще у 1865 році. Через деякий час архітектор вирішив втілити задум у життя. Спершу Бартольді мав намір встановити свою Статую Свободи при вході до Суецького каналу. Проте тогочасний правитель Єгипту, Ісмаїл-Паша, не проявив зацікавленості до цієї ідеї.
Початково мідна статуя мала червоно-коричневий колір, але згодом, протягом кількох десятиліть, її поверхня змінила колір на зелено-блакитний. Висота монумента від основи до кінчика факела становить 93 метри, а вага – 225 тонн. За однією з версій, мідь для “Леді Свободи” була придбана у російських промисловців Демидових і видобута в рудниках Нижнього Тагілу. Спочатку планувалося, що статуя буде використовуватись як маяк, який освітлюватиме шлях морякам, але навіть з використанням електричного освітлення цю ідею не вдалося реалізувати.
Усередині статуї розміщений музей, присвячений її історії. Цікаво, що відкриття Статуї Свободи започаткувало традицію параду з серпантином – того дня офісні працівники вперше викидали з вікон телеграфні стрічки як символ святкової події.
Острів, на якому стоїть статуя, має насичену історію – він побував у володінні і британців, і французів, і американців. Сьогодні острів належить федеральному уряду США і перебуває під управлінням Служби національних парків.
1913 рік – у Вінниці було запущено трамвайний рух. Це місто стало одним з перших в Україні, де з’явився електричний трамвай, що став на той час сучасним видом транспорту. Відтоді трамваї залишаються одним з популярних видів громадського транспорту в місті.
1920 рік – країни Антанти підписали з Королівством Румунія Бессарабський протокол, яким офіційно визнали перехід Бессарабії під юрисдикцію Румунії. Цей документ закріпив зміну кордонів у Східній Європі після завершення Першої світової війни.
1938 рік – у нацистській Німеччині було депортовано близько 17 тисяч польських євреїв до польського кордону. Польський уряд відмовився прийняти їх, що призвело до того, що люди залишилися на нейтральній території між двома країнами, опинившись в умовах біженців. Ця подія стала одним із попередників трагічних утисків євреїв під час Голокосту.
1943 рік – за непідтвердженими даними у США відбувся так званий “Філадельфійський експеримент” або “Проект „Радуга“. Ця історія, оповита таємницями, розповідає про експеримент Військово-морських сил США, під час якого есмінець “Елдрідж” на кілька десятків кілометрів телепортувався з гавані у Філадельфії. Метою експерименту нібито була розробка технології маскування військових кораблів, щоб зробити їх невидимими для радарів та захистити від магнітних мін.
Згідно з легендою, на борту “Елдріджа” встановили чотири потужні електромагнітні генератори, які повинні були створити навколо корабля спеціальне поле, що б спотворювало сигнали радарів. Однак щось пішло не за планом – есмінець опинився у зеленому тумані, який почав огортати судно, і, супроводжуючись гучним звуком, корабель зник не лише з радарів, а й з поля зору. На воді залишився тільки слід, ніби корабель був невидимий. Через деякий час, коли генератори вимкнули, “Елдрідж” знову з’явився, а команда була в шоковому стані – моряків хитало, їм було зле. Існують навіть твердження, що під час відсутності у Філадельфії есмінець “Елдрідж” на мить з’явився в іншому місці за кілька сотень кілометрів від гавані, потім зник, а згодом знову з’явився у Філадельфії.
Офіційного підтвердження експерименту від ВМС США ніколи не було. Розповідь про події стала відомою завдяки Карлосу Альєнде, який у 1955 році надіслав листа письменнику-містику Моррису Джессапу, захопленому уфологією. Альєнде описав хід експерименту та його наслідки у листі, написаному у досить незвичній манері – з безліччю орфографічних помилок, великими літерами всередині речень і кольоровими олівцями. Альєнде стверджував, що у 1943 році служив на судні “Ендрю Фьюресет”, яке стояло в одному порту з “Елдріджем”, і він особисто був свідком описаних подій.
Інші учасники також підтримали історію. Наприклад, моряк Альфред Білек згодом заявив, що під час експерименту подорожував у майбутнє, потрапивши у 2749 рік. Історія “Філадельфійського експерименту” набула популярності – публікації у газетах і пізніше навіть фільм за її мотивами підживили інтерес до теми.
У 1996 році Управління військово-морських досліджень США було змушене оприлюднити офіційне спростування. А в 1999 році відбулася зустріч екіпажу есмінця, на якій був присутній капітан судна – ніхто з моряків не підтвердив конспірологічної теорії і не зміг пояснити, звідки вона взялась.
Незважаючи на численні спростування, “Філадельфійський експеримент” продовжує хвилювати уяву прихильників теорій змови, які вважають, що уряд США досі приховує правду. Щодо долі самого “Елдріджа”, то у 1951 році корабель був проданий Греції, де отримав нове ім’я – “Леон”, а в 1990-х роках його списали на металобрухт. Навіть тут прибічники конспірології знайшли загадки – офіційні документи свідчать, що “Елдрідж” зійшов зі стапелів 25 липня 1943 року з водотоннажністю 1520 тонн. Однак, згідно з даними, переданими грекам, корабель спустили на воду місяцем раніше, 25 червня, і його водотоннажність становила вже 1900 тонн.
1989 рік – Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон “Про мову в Українській РСР”, що надав українській мові статус державної. Це рішення стало важливим етапом у процесі відродження української національної ідентичності та мовної політики.
Згідно зі статтею 2 Закону про мову, державним в Українській РСР було встановлено українську мову: “Згідно з Конституцією Української РСР, державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські та місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи та організації створюють усім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та глибокого оволодіння нею”.
Водночас, у законі було закріплено офіційне використання російської мови в Україні як мови міжнаціонального спілкування в межах СРСР. У зв’язку з цим посадові особи зобов’язані були володіти як українською, так і російською мовами, а документи вищих органів мали публікуватися обома мовами. Крім того, в усіх загальноосвітніх школах було обов’язковим вивчення як української, так і російської мов.
Закон також забезпечував розвиток і використання інших мов національностей, які проживали на території України: “… держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей, що проживають в Україні”.
На той час у пресі цей Закон називали першим значним досягненням сил національної демократії, який утвердив здобутки демократичних прагнень української інтелігенції. Він став важливим кроком у зміцненні української мови як основи національної ідентичності та розвитку демократичних процесів.
1993 рік – Сенат Австралії офіційно визнав Голодомор в Україні 1932-1933 років актом геноциду українського народу. Це рішення підтримало міжнародне визнання трагедії, яка забрала мільйони життів українців через організований радянською владою голод.
2007 рік – британська газета The Daily Telegraph включила українського художника Івана Марчука до списку “100 геніїв сучасності, що живуть сьогодні”. Це міжнародне визнання принесло Марчуку, який став відомий завдяки своєму неповторному стилю і техніці, світову славу.
