5 серпня відзначаються Міжнародний день світлофора та Всесвітній день устриць. У цей день в різні епохи вирували революції, починалися війни, заборонялися традиції, народжувалося нове мистецтво та встановлювалися технічні зв’язки. Він зшитий з фрагментів політики, культури, техніки й боротьби за свободу у масштабах країн, мов та ідей.
Міжнародний день світлофора
Цей день відзначається на згадку про перший електричний світлофор. 5 серпня 1914 року на перехресті авеню Евкліда та Східної 105-ї вулиці в американському місті Клівленд (штат Огайо) з’явилися перші у світі електричні світлофори, які регулювали дорожній рух. Принцип його роботи тоді був елементарним: він мав лише два кольори — червоний і зелений — та вручну перемикався поліцейським. Світлофори також подавали звуковий сигнал для попередження учасників руху. Попри свою простоту, це був прорив у спробах упорядкувати дорожній хаос, що наростав з розвитком автомобільного транспорту.
Однак сама ідея світлофора виникла ще в ХІХ столітті. Її автором був англійський інженер Джон Пік Найт, який 10 грудня 1868 року встановив перший світлофор біля будівлі парламенту в Лондоні. Той пристрій виглядав інакше, ніж сучасний: на шестиметровому стовпі кріпилися дві стрілки, якими керував вручну поліцейський. Горизонтальне положення означало «стоп», а опущені під кутом 45 градусів — «готуйтесь до руху». Уночі пристрій підсвічувався газовим ліхтарем. Через три роки після встановлення світлофор вибухнув і поранив поліцейського, що призвело до повного згортання експерименту. Про світлофори забули майже на пів століття.
Повернення до ідеї регулювання руху сигналами почалося лише у 1920-х роках. У 1925 році в Лондоні знову з’явилися ручні світлофори з червоно-зеленими вогнями. У 1926-му почалася доба автоматизованих світлофорів, які працювали за заданим графіком без участі людини. Поворотним етапом стала 1918 рік, коли в Нью-Йорку до системи було додано третій сигнал — жовтий, і з того часу утворилася звична триколірна схема «червоний — жовтий — зелений».
Світлофори поступово поширилися по всій Європі та Північній Америці. В Україні перший світлофор з’явився у 1936 році в Харкові. Точне місце його встановлення не зафіксоване, але, за спогадами, він працював десь у районі Південного вокзалу.
Відомі кольори червоний, жовтий і зелений є результатом тривалих експериментів у різних країнах. Червоний обрали за аналогією з залізничними сигналами небезпеки, жовтий як попередження, а зелений як символ дозволу, асоційований із безпекою.
Цікаві факти
У Ріо-де-Жанейро є єдине місце у світі, де формально дозволено проїзд на червоне світло, якщо водій зможе довести поліції, що тікав від озброєних злочинців. Такий виняток закріплено в місцевому законодавстві як захід безпеки.
Перший звуковий світлофор для людей з порушенням зору встановили в Японії у 1960-х роках, і сьогодні ці сигнали мають локальну мелодію, характерну для певного району.
У Південній Кореї на пішохідних переходах встановлюють лазерні проєкції світлофорів на тротуар, щоби не відволікати людей, які дивляться в смартфони.
У деяких країнах, як-от Нідерланди або Іспанія, під час експериментів встановлювали світлофори із зображенням силуетів жінок замість стандартних фігурок — як символ гендерного балансу в публічному просторі.
Світлофор із зворотним відліком часу — українське ноу-хау, яке набуло поширення і в інших країнах. Його перші зразки з’явилися в Києві у 2000-х роках.
У китайському місті Чунцін створили окрему смугу тротуару для пішоходів, які не відриваються від смартфонів, із дублікатом світлофора на землі.
Всесвітній день устриць
Це неофіційна, але популярна у багатьох країнах дата, яка привертає увагу до культури споживання устриць, їхнього гастрономічного, історичного та екологічного значення. Устриці є делікатесом, вони мають тисячолітню історію взаємодії з людиною, формують унікальні екосистеми та є індикатором стану морських вод.
З античних часів устриці вважалися ознакою розкоші. У Стародавньому Римі їх подавали на бенкетах імператорів, спеціально доставляючи з узбережжя Галлії в охолоджених посудинах. У XVIII столітті у Франції й Британії споживання устриць досягло такого рівня, що цілими районами управляли спеціальні «устрицеві поліції», які регулювали вилов, аби не допустити зникнення популяцій.
Історично устриці були не завжди дорогим продуктом. У Європі XIX століття вони вважалися їжею робітничого класу, а у США продавалися на вагу поряд із картоплею. Після деградації природних банок і посилення регулювання промислу, їхня доступність зменшилася, а статус — змінився.
Сьогодні устриці є важливою частиною морської економіки. Вони розводяться на спеціальних фермах і часто вважаються екологічно чистим продуктом. Устриці не потребують додаткового корму — вони фільтратори, що очищають воду, поглинаючи планктон і завислі частки. Одна устриця може фільтрувати до 200 літрів морської води на добу. Колонії устриць створюють середовище для багатьох інших видів морських організмів, стабілізують берегову лінію та знижують ризик ерозії.
Цікаві факти
Устриці мають змінну стать. Більшість з них протягом життя кілька разів змінює стать з чоловічої на жіночу і навпаки — це біологічна адаптація до змін у колонії.
Не всі устриці утворюють перлини. Тільки деякі види з родини Pteriidae мають цю здатність, і їстівні устриці практично ніколи не виробляють коштовних перлів.
Устриці мають серце, яке б’ється повільно — близько одного разу на хвилину, і це залежить від температури води. У холодній воді їхній метаболізм майже зупиняється.
Деякі види устриць можуть жити понад 20 років, хоча в кулінарії переважно вживають молоді — 2–4-річні особини.
Найдорожчі устриці вирощуються у французькому регіоні Маренн-Олерон. Вони проходять спеціальну фазу дозрівання в солоних басейнах із багатим фітопланктоном, що змінює їхній смак і текстуру.
В Україні природні устриці мешкають у Чорному морі. Промислове розведення відновилося лише у 2010-х роках — переважно у районі Кінбурнської коси, а також в Одеській та Миколаївській областях. Устриці з українських ферм мають окрему марку та активно виходять на європейський ринок.
Історичні події в цей день
1583
Англійський мореплавець Хемфрі Гілберт, висадившись на острів Ньюфаундленд, заявив про його приєднання до англійської корони. Це була одна з перших офіційних колоніальних заяв у Північній Америці з боку Англії, яка починала геополітичну гру на континенті, що вже привертав увагу Іспанії, Португалії та Франції.
1772
Відбувся перший поділ Речі Посполитої між Російською імперією, Пруссією та Австрією. Польща втратила приблизно третину своєї території, а саме розчленування стало початком кінця однієї з найпотужніших держав Центрально-Східної Європи раннього Нового часу.
1789
У Франції було скасовано кріпосне право. Це рішення стало символом руйнування феодального ладу під тиском Великої французької революції та заклало основу нової правової моделі суспільства, де статус людини більше не залежав від народження.
1858
Уперше було встановлено трансатлантичний телеграфний зв’язок між Європою та Америкою. Королева Вікторія й президент США Джеймс Б’юкенен обмінялися вітаннями — це стало проривом у глобальній комунікації, перетворивши дні очікування на години, а згодом — на хвилини.
1884
У Нью-Йорку було закладено перший камінь у фундамент статуї Свободи — майбутнього символу не тільки США, а й усього демократичного світу. Скульптура стала подарунком Франції на знак дружби, але її образ набуде цілого спектру значень — від свободи до еміграційної надії.
1886
У США вийшло перше число газети «Америка» українською мовою. Її редакція знаходилася у Філадельфії. Видання відіграло важливу роль у збереженні мови, культури та ідентичності українців у діаспорі. Газета виходила до 1924 року.
1914
У Клівленді, штат Огайо, з’явився один із перших у світі електричних світлофорів. Він мав два кольори — червоний і зелений — та керувався вручну. Подія відбулася на перетині вулиць Euclid Avenue та East 105th Street.
1919
Нестор Махно оголосив про створення Революційно-повстанської армії України — анархістського формування, яке контролювало частину Південної України в умовах громадянської війни. Армія боролася як проти білогвардійців, так і проти більшовиків і визнавала лише горизонтальні форми влади.
1924
У Туреччині було офіційно заборонено багатоженство. Це рішення стало частиною реформ Ататюрка, спрямованих на секуляризацію суспільства й модернізацію країни. Заборона була частиною глибоких перетворень у сфері сімейного та цивільного права.
1941
Почалася героїчна оборона Одеси від німецьких і румунських військ. Радянські війська утримували місто 73 дні, з серпня до жовтня, попри постійну облогу з суходолу та загрозу з моря. Цей епізод став важливим у національній пам’яті про Другу світову війну.
1963
У Москві міністри закордонних справ СРСР, США і Великобританії підписали договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах — атмосфері, космосі та під водою. Це був перший крок до глобального контролю за гонкою озброєнь у період загострення холодної війни.
1965
Почалася чергова індо-пакистанська війна через спірний регіон Кашмір. Збройне протистояння тривало кілька тижнів і призвело до великої кількості жертв по обидва боки, а конфлікт і досі залишається одним із найбільш тривалих у сучасному світі.
1967
Гурт Pink Floyd випустив свій дебютний альбом The Piper at the Gates of Dawn. Робота, створена під впливом психоделічної культури, започаткувала новий етап у світовій рок-музиці й дала старт кар’єрі однієї з найвпливовіших груп XX століття.
День народження художника Іллі Рєпіна
5 серпня 1844 року в місті Чугуєві Харківської губернії в родині військового поселянина народився Ілля Юхимович Рєпін. Сам художник пізніше писав:
«Деякі з тих, хто пише про художників, називали мене козаком — забагато честі. Я народився військовим поселянином українського військового поселення. Це звання було дуже зневаженим — нижче від поселенців вважалися хіба що кріпаки. Про чугуївських козаків я тільки чув від дідів і бабусь. І то всі розповіді були вже про останні дні нашого козацтва. Козаків перетворили на військових поселенців».
Бабуся художника часто згадувала, як їхні козаки вирушали в похід «аж до самого Парижа» виганяти «хранцуза».
У 28 років Рєпін здивував публіку монументальним полотном «Бурлаки на Волзі». Сам він зазначав:
«У нас у Чугуєві бурлакою називають бездомного холостяка».
У 35 років він написав «Запорожців», у 40 — шокуючу картину «Іван Грозний і його син Іван», у 58 — велике державне замовлення «Урочисте засідання Державної ради», а у 80 — проникливий портрет Івана Павлова. Його вважають художником із містичним даром: майже кожна картина — не просто мистецтво, а ніби передчуття, пророцтво або прокляття.
Після створення картини «Іван Грозний і його син Іван» у 1885 році права рука художника, якою він писав, перестала діяти. Він почав працювати лівою. Поширилося переконання, що картина принесла йому прокляття, адже зображувала подію, яка історично не підтверджена. Її створення супроводжувалося численними суперечками, а з нею пов’язано багато моторошних історій. Відомо, що зберігач Третьяковської галереї Георгій Хруслов, після того як картину пошкодив фанатик — іконописець-старообрядець Абрам Балашов — наклав на себе руки, кинувшись під потяг.
Над полотнами Рєпіна ніби тяжіла зла містика: багато з тих, хто позував йому як натурщик, помирали невдовзі після завершення роботи, і часто не своєю смертю. Жертвами, за повір’ями, стали композитор Модест Мусоргський, письменник Олексій Пісемський, хірург Микола Пирогов, актор Мерсі д’Аржанто. Поет Федір Тютчев помер одразу після того, як Рєпін почав писати його портрет. Особливо зловісною вважалася доля бурлаків, зображених на знаменитому полотні: всі вони також загинули за дивних обставин.
Під час революційних подій 1905 року загинули чиновники, зображені на «Торжественному засіданні Державної ради». А коли художник написав портрет прем’єр-міністра Петра Столипіна, його було застрелено в Києві.
Революцію 1917 року Рєпін категорично не сприйняв. На той час він жив у власному маєтку Пенати на території Фінляндії, яка вже не входила до складу Росії. Його картини, що залишилися в СРСР, були націоналізовані. Радянська влада неодноразово намагалася переконати художника повернутися, йому обіцяли звання народного художника, пенсію 250–300 рублів, квартиру, машину, повернення вкладів у банках, однак Рєпін відмовив. Він писав:
«Ви пропонуєте мені гроші, ви, які просите милостиню, спустошивши велику країну, де мільйони голодують… Я не настільки бідний, щоб приймати ваші гроші… Скажіть мені, з якого дива купка авантюристів вирішила перейменувати місто, назване на честь Петра Великого, на честь якогось підпільного фанатика, хворого ідіота Леніна?».
Щодо відомого вислову «Картина Рєпіна “Приплили”» — у самого Рєпіна такого твору не існувало. Вираз виник у 1930 році, коли на одній з виставок випадково повісили картину художника Льва Соловйова під назвою «Монахи» або «Не туди заїхали». На ній зображені оголені жінки, які купаються в річці, й монахи, які випадково підпливли до цього берега. Враження було настільки сильним, що глядачі жартома нарекли полотно «Приплили». І ця іронічна назва згодом перейшла в сталий вислів.
Неймовірний трюк фокусника Гаррі Гудіні
5 серпня 1926 року Ерік Вайс, відомий у світі як Гаррі Гудіні, приголомшив публіку черговим неймовірним трюком: він пролежав цілу годину в закритій труні під водою — і вибрався звідти неушкодженим. Цей експеримент, який балансував на межі життя і смерті, був частиною його постійного виклику межам людських можливостей — як фізичних, так і психологічних.
Проте цей номер був лише одним з багатьох у кар’єрі фокусника, якого називали феноменальним. На очах здивованої публіки Гудіні відкривав найскладніші сейфи за лічені секунди, виривався з гамівних сорочок, зникав у камерах і з’являвся на волі, зникав у могилі — і знову виходив на поверхню. Він проходив крізь цегляну стіну прямо перед натовпом, вибирався з мішка, підвішеного високо над землею до елементів хмарочоса, імітував утечу з парового котла, звільнявся з кандалів, занурених разом із ним у річку.
Його слава була такою гучною, що в англійській мові навіть з’явилося нове слово — «to houdinize», що означало «викрутитися зі складної ситуації», «зникнути» або «знайти шлях до порятунку з безвиході».
Проте смерть мага виявилася прикрою і майже безглуздою. Якось Гудіні посперечався зі студентом-боксером, що легко витримає кілька ударів у живіт. Проте удари виявилися несподіваними і завдали ушкодження внутрішнім органам. Травма призвела до розриву апендикса. Лікарі не змогли врятувати життя легендарного ілюзіоніста.
Його поховали в тій самій труні, яка слугувала реквізитом у трюку 5 серпня — у труні, з якої він колись урочисто виринув живим, але до якої остаточно повернувся вже без можливості повторити диво.
Загибель Мерилін Монро
5 серпня 1962 року в Лос-Анджелесі була знайдена мертвою 36-річна американська кіноакторка Мерилін Монро, уроджена Норма Джин Бейкер. Її тіло виявили у спальні власного будинку в Брентвуді. За офіційною версією, причиною смерті стала передозування барбітуратами — у крові та печінці виявили надзвичайно високу концентрацію снодійного. Проте обставини загибелі залишилися незрозумілими й породили десятки версій, теорій і спекуляцій, що не вщухають досі.
Слідство дійшло висновку, що це було самогубство, але навіть у момент оприлюднення висновків судмедекспертів лунали сумніви. Монро вже мала в минулому кілька спроб передозування, проте тоді її рятували. Цього разу вона була одна в будинку, і, за словами хатньої робітниці, ввечері поводилася спокійно. Офіційні документи не змогли пояснити, як саме вона прийняла таку велику дозу препаратів — у шлунку залишків капсул не було, а пляшечки з ліками стояли акуратно на тумбочці.
Однією з найпоширеніших неофіційних версій є припущення, що смерть Монро не була випадковістю. Частина дослідників припускає, що акторку могли вбити, імітуючи самогубство. Називають різні мотиви: зокрема, можливі зв’язки Монро з мафією, яка могла бачити в ній загрозу або засіб тиску. Існують також версії про усунення акторки з ініціативи спецслужб або за вказівкою політиків.
З особливою увагою дослідники розглядають стосунки Монро з братами Кеннеді — президентом Джоном і міністром юстиції Робертом. Існують свідчення, що вона мала зв’язки з обома братами. Деякі джерела стверджують, що Монро була емоційно нестабільною, могла вести щоденники й володіла потенційно компрометуючою інформацією. На думку прихильників цієї версії, акторка могла стати загрозою для репутації адміністрації Кеннеді у передвиборчий рік. Також висувалися припущення, що Роберт Кеннеді в ніч смерті міг бути в Лос-Анджелесі, хоча його офіційне місцезнаходження на той момент залишилося суперечливим.
Версія про нещасний випадок також має прихильників — мовляв, Монро страждала на безсоння, залежність від ліків і психічні розлади. Її могли неправильно поєднати препарати або перевищити дозу в стані розпачу.
Попри десятки книжок, фільмів і розслідувань, смерть Монро залишається нерозгаданою. Вона стала не лише особистою трагедією, а й символом американської культури 1960-х років, уособленням крихкої межі між славою та самотністю, увагою публіки й вразливістю особистості. Офіційна версія — самогубство через передозування — досі не переконала всіх. І навіть через понад шістдесят років після трагедії ім’я Мерилін Монро згадується щоразу, коли йдеться про загадкові смерті з політичним підтекстом.
Поділ населення Бельгії було за мовним принципом
5 серпня 1980 року відповідно до конституції населення Бельгії було розділене за мовним принципом на три спільноти: французьку, фламандську (нідерландськомовну) та німецькомовну. Офіційними мовами стали французька (у Валлонії проживало 3,29 мільйона осіб, що становило 32,2% населення), нідерландська (у Фландрії проживало 5,86 мільйона осіб, або 58% населення) та німецька (в регіоні на сході Валлонії, де мешкало близько 67 тисяч людей).
Після проголошення незалежності Бельгія була державою, у якій єдиною державною мовою була французька. Проте після завершення Першої світової війни в країні розпочався рух за використання рідних мов у публічному житті, зокрема в офіційних ситуаціях. У результаті було ухвалено низку законів, які врегулювали порядок використання мов під час офіційних дій і в роботі установ.
Бельгійське мовне законодавство вважається одним з найрозвиненіших у Європі. Конституція формально не закріплює юридичного статусу мов, але в статті 189 зазначено, що текст самої конституції існує трьома мовами: нідерландською, французькою та німецькою. Цікавим є те, що порядок перелічення мов залежить від мовної версії документа: у франкомовному тексті першою згадується французька, у нідерландському — нідерландська, у німецькому — відповідно німецька. Це зроблено для збереження символічного паритету між мовними спільнотами.
У кожному регіоні діє власна офіційна мова. Водночас суворі норми щодо мови в офіційній сфері не зачіпають неформального міжособистісного спілкування, де діє конституційне право її вільного вибору.
