9 липня відзначаються Міжнародний день знищення зброї, День поклику горизонту та День моди. Цей день об’єднує різноманітні події — від культурних і спортивних проривів до трагедій, техногенних катастроф і геополітичних рішень.
Міжнародний день знищення зброї
Цей день започаткувала Організація Об’єднаних Націй у 2001 році, щоб нагадати людству про загрозу, яку несе надмірне та дестабілізуюче накопичення стрілецької зброї та легких озброєнь для миру й безпеки. Цей день також є реакцію на наслідки тривалих збройних конфліктів, де в центрі уваги знаходиться нелегальна легка та стрілецька зброя, яка після завершення воєн продовжує циркулювати у суспільстві, спричиняючи злочинність, тероризм, насильство й дестабілізацію. ЇЇ масове поширення зруйновує можливість швидкого повернення до безпечного цивільного життя, бо вона переходить до злочинців, криміналітету та екстремістів.
ООН закликала держави не просто роззброювати колишні зони бойових дій, а й створювати прозорі механізми знищення зайвої зброї — від спалення і переплавки до утилізації під контролем міжнародних місій. Такі дії мають бути публічними, щоб демонструвати довіру до громадян, повагу до миру і незворотність відмови від конфлікту.
Особливий акцент робиться на легкій стрілецькій зброї, бо саме вона найбільш поширена в громадянських руках і найчастіше використовується у збройних злочинах. Йдеться не лише про автомати чи пістолети, а й про ручні гранати, вибухові пристрої, міни, які роками залишаються на територіях навіть після завершення бойових дій.
Сьогодні проблема нелегальної зброї залишається критичною. У зонах колишніх і сучасних військових конфліктів, таких як Лівія, Афганістан, Судан, Україна, Ірак, Ємен, мільйони одиниць зброї продовжують циркулювати, в тому числі через чорний ринок і контрабандні мережі. Це породжує нові хвилі насильства навіть у регіонах, які формально не є воєнними.
Цікаві факти
У 2011 році у Ліберії було знищено понад 28 000 одиниць легкої зброї у рамках програми ООН. Це була одна з найбільших мирних утилізацій в історії Африки, яка відбулася під відкритим небом, щоб кожен мешканець міг переконатися — зброю справді знищено.
У деяких країнах Центральної Америки (зокрема, в Сальвадорі) колишню зброю розплавляли і перетворювали на арматуру для будівництва шкіл та лікарень. Це стало символом «трансформації війни в мир».
За даними Small Arms Survey, у приватних руках по всьому світу перебувало понад 850 мільйонів одиниць вогнепальної зброї — це майже 85% від усього світового арсеналу. І лише близько 12% із них офіційно зареєстровані.
У 2020-х роках найбільшими ринками зброї, яка потрапляє в незаконний обіг, залишаються пострадянський простір, Африка й частково Південно-Східна Азія. Значну роль у цьому відіграють не лише залишки воєн, а й корупція в структурах, що мали би цю зброю утилізувати.
Деякі одиниці зброї мають свій «життєвий шлях», відстежуваний по серійних номерах. Наприклад, автомат, вилучений у Парижі у 2016 році, було вироблено в Сербії ще в 1992-му, потім він був помічений у конфліктах у Боснії, Іраку та Сирії, а згодом через контрабанду знову потрапив до Європи. Така зброя мандрує роками.
На тлі війни в Україні активізувалися не лише легальні постачання, а й чорний ринок. Європейські структури безпеки неодноразово попереджали про ризик нелегального витоку стрілецької зброї з зони бойових дій. Подібне вже траплялося після війни в Югославії, коли частина арсеналу потрапила до кримінального обігу в Італії та Франції.
В Іраку, за кілька років після завершення великомасштабної операції «Свобода Іраку», було виявлено понад 300 тис. одиниць зброї, що залишилися без контролю. Це сприяло піднесенню місцевих бойовиків та створенню нових угруповань.
День поклику горизонту
Це символічна дата для тих, хто відчуває потребу виходити за межі буденного. Це не свято з урочистостями чи конкретними традиціями — воно про стан внутрішнього неспокою, прагнення бачити більше, знати глибше, жити ширше. Це день, коли хочеться зупинитися і чесно відповісти собі: «А куди я йду? Чого справді хочу? Що досі відкладаю, але мрію зробити?».
Цей день може стати приводом дати старт тому, що давно відкладалося: навчанню, переосмисленню, розмові з собою чи з іншими, зміні маршруту. Він нагадує: навіть коли все довкола каже «не час», горизонт існує і чекає на тих, хто наважиться рушити.
Цікаві факти
Психологи вивчають так зване «горизонтне мислення» — здатність людини бачити далеко за межі короткострокових цілей. Дослідження доводять, що такі люди менше піддаються емоційним маніпуляціям і краще відновлюються після кризи.
У морській навігації «поклик горизонту» є реальним орієнтиром. Моряки кажуть, що горизонт — це завжди щось нове, і саме тому кожен вихід у море сприймається як внутрішня подорож, навіть якщо маршрут знайомий.
У космонавтів і полярників є феномен «горизонтної тяги» — емоційного відчуття втрати або неспокою, якщо перед очима надто довго немає чіткого горизонту. Це підкреслює, наскільки глибоко закорінена в людині потреба бачити перспективу.
У філософії горизонтом часто називають межу розуміння — те, що поки не збагненне, але до чого прагне мислення. Згідно з Гансом-Ґеорґом Ґадамером, розуміння — це завжди злиття наших горизонтів із горизонтами іншого.
У сільськогосподарських культурах світанок над горизонтом завжди був знаком оновлення циклу — початку нового сезону, початку роботи, початку змін. Горизонт у народних культурах неодноразово постає як місце, звідки приходять нові сили.
День моди
Ідея цього дня полягає у визнанні моди як мови самовираження. Те, що ми обираємо вдягнути, є не лише трендом, а формою індивідуальності, комунікації, ідентичності, протесту або гри. Мода вийшла далеко за межі подіумів: сьогодні вона формується на вулицях, у соцмережах, у гібриді культур і цифрового коду.
У цей день акцент робиться на тому, як одяг може відображати внутрішній світ людини — її переконання, емоції, спосіб мислення. Сучасна мода розмиває грані: між чоловічим і жіночим, між елітарним і масовим, між актуальним і ретро. Те, що вчора здавалося несмаком, сьогодні — на піку стилю. Мода динамічна, змінна й часто непередбачувана, і саме в цьому її живе ядро.
Цікаві факти
Перший задокументований випадок показу моди відбувся ще в ХІХ столітті у Франції, коли дизайнер Чарльз Фредерік Ворт не лише створював сукні, а й особисто демонстрував їх на моделях у салоні — це був прообраз сучасного fashion-показу.
В ООН існує «Альянс сталого одягу» (United Nations Alliance for Sustainable Fashion), який координує зусилля різних агентств для скорочення шкідливого впливу модної індустрії на довкілля. Причина — індустрія одягу входить у топ-5 найбільш забруднювальних галузей світу.
На піку розвитку fast fashion одяг став товаром короткого життєвого циклу. Деякі великі бренди оновлюють колекції не раз на сезон, а кожні два тижні, провокуючи споживача купувати більше і швидше.
У 2023 році понад 70% глобального ринку одягу становили речі, вироблені з поліестеру або його похідних — матеріалів, які не розкладаються в природі. Через це звичка до моди напряму пов’язана з екологічним тиском на планету.
В Японії існує поняття «мода омотенаші» — стилістика, яка демонструє повагу до інших через одяг. Наприклад, правильно підібраний костюм для візиту є частиною ввічливості, а не самовираження.
Одним з найстаріших предметів одягу, знайдений археологами, є лляна туніка віком понад 5000 років, виявлена в Єгипті. Це доводить, що ще з давніх часів люди використовували одяг не лише для захисту, а й для символічного статусу.
У деяких культурах зміна одягу є ритуалом переходу. Наприклад, у народів Сахари зміна кольору тюрбана свідчить про досягнення певного віку чи статусу в спільноті.
Історичні події в цей день
1357 — король Священної Римської імперії Карл IV особисто заклав перший камінь Карлова мосту в Празі. Цей міст, перекинутий через річку Влтаву, став не лише архітектурною пам’яткою середньовічної Європи, а й одним із символів міста. Його будівництво тривало десятиліттями, а сам день і навіть час закладення — 9 липня 1357 року о 5:31 — було обрано з урахуванням астрології, щоб утворити симетричну числову піраміду: 1-3-5-7-9-7-5-3-1.
1811 — Київ зазнав масштабної трагедії: пожежа на Подолі, що почалася вночі, охопила більшість із понад двох тисяч будинків. Вогонь поширювався стрімко через дерев’яну забудову, і Поділ фактично було знищено. Місто відбудовували роками. Після пожежі забудову Подолу перевели на кам’яну основу, а вуличну мережу впорядкували.
1877 — в Англії на трав’яному корті All England Lawn Tennis and Croquet Club розпочався перший турнір, що згодом став відомий у світі як Вімблдон. Це був дебют світового тенісу як організованого виду спорту. Участь узяли 22 гравці, а фінал пройшов у присутності 200 глядачів.
1900 — британська королева Вікторія дала згоду на формування нового політичного утворення — Австралійської федерації. З того моменту шість британських колоній на Зеленому континенті об’єдналися в єдину державу — Австралійський Союз, що поклало початок сучасній Австралії як самоврядній федерації в межах Британської імперії.
1922 — 18-річний американський плавець Джонні Вайсмюллер здійснив прорив у спортивній історії, ставши першою людиною, яка пропливла 100 метрів вільним стилем менш ніж за хвилину. Його результат — 58,6 секунди — став символом нової епохи в плаванні. Згодом він стане п’ятиразовим олімпійським чемпіоном і зіграє Тарзана в популярних фільмах.
1955 — стартував Пагуошський рух вчених, який виступив проти гонки ядерних озброєнь. Цей міжнародний рух, започаткований після публікації Маніфесту Рассела–Айнштайна, об’єднав науковців, які прагнули миру й глобальної безпеки. Його назва походить від канадського міста Пагуош, де пройшла перша зустріч.
1961 — у місті Вінніпег (Канада), де проживає велика українська діаспора, було урочисто відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку. Цей монумент став символом збереження української культурної ідентичності далеко за межами батьківщини.
1972 — на території Харківської області неподалік села Хрестище відбувся перший в історії України ядерний вибух. Його провели в рамках радянської програми «мирного атома» з метою створення підземного резервуару для зберігання газу. Наслідки цієї операції досі є предметом досліджень і дискусій про безпеку.
1982 — у місті Кеннер (штат Луїзіана, США) пасажирський літак Boeing 727 зазнав аварії невдовзі після зльоту. Катастрофа забрала життя 153 людей, серед яких були як пасажири, так і мешканці житлових кварталів, на які впало повітряне судно. Це одна з найтрагічніших авіакатастроф в історії США.
1997 — Україна підписала Основоположний акт про співпрацю з НАТО, який став базою для політичного діалогу, військових реформ і взаємодії в галузі безпеки. Цей крок відкрив новий етап у зовнішній політиці країни, орієнтований на євроатлантичну інтеграцію.
2002 — Організація Африканської Єдності, створена ще у 1963 році, офіційно припинила існування. На її базі утворено Африканський Союз — нову структуру, покликану посилити економічну й політичну інтеграцію континенту, з орієнтацією на мир, розвиток і співпрацю між африканськими державами.
2002 — Президент України Леонід Кучма підписав указ про курс на інтеграцію України до Північноатлантичного альянсу. Цей документ закріпив наміри держави наблизитися до стандартів НАТО та поглибити стратегічне партнерство із західними країнами у сфері безпеки.
2022 — внаслідок ракетного удару російських військ по житловому будинку в місті Часів Яр Донецької області загинули понад 40 мирних мешканців. Ця трагедія стала черговим свідченням масованих атак по цивільній інфраструктурі й підтвердила масштаб воєнних злочинів проти українського населення.
Референдум у Франції щодо обрання лідера, який би не належав жодній партії, а був символом національної єдності
9 липня 1945 року генерал Шарль де Голль, який на той час очолював Тимчасовий уряд Французької Республіки після звільнення країни від нацистської окупації, запропонував провести національний референдум. Його метою було визначення нової форми державного устрою Франції після падіння Третьої республіки й завершення Другої світової війни, а також поставити перед народом фундаментальні питання про майбутню Конституцію та повноваження нової влади.
21 жовтня 1945 року, одночасно з парламентськими виборами, французи взяли участь у референдумі, який складався з двох запитань. Перше — чи підтримує народ скасування чинної Конституції 1875 року та передачу повноважень новообраному парламенту для створення нового державного устрою. Друге — чи погоджуються громадяни обмежити термін повноважень цього установчого парламенту лише сімома місяцями, протягом яких мала бути прийнята нова Конституція. Таким чином, питання полягало не лише в оновленні влади, а в створенні принципово нової політичної архітектури.
Де Голль чітко висловив свою концепцію: він наполягав, що Франція потребує не парламентської влади в її традиційному вигляді, а сильного інституту глави держави — лідера, який би не належав жодній партії, а був символом національної єдності. На його переконання, парламент, який представляє інтереси численних політичних сил, не може ефективно втілювати виконавчу владу. Тому необхідно, щоб президент обирався народом, сам формував уряд, ніс за нього відповідальність і мав право звертатися до громадян — через референдуми чи спеціальні асамблеї. У разі загрози для країни та її незалежності президент мав би бути спроможним самостійно діяти для захисту державної цілісності.
У своїй програмній заяві де Голль підкреслював: президент має стати третейським суддею в суперечках між парламентом і урядом, а не їхнім заручником. Парламент зберігає функцію контролю, але не повинен узурпувати виконавчу владу. Це бачення формувалося на тлі трагічного досвіду Третьої республіки, де часті урядові кризи, політична нестабільність і слабкість виконавчої гілки влади сприяли краху держави у 1940 році.
Підтримка народу була майже одностайною — 96,37% виборців сказали «так» на референдумі, фактично схваливши запропоновану модель трансформації. Відтак відкрився шлях до створення нової конституції. Після кількох спроб і дебатів у 1958 році Франція офіційно перейшла до нової форми державного устрою — П’ятої республіки.
Ця модель поєднує в собі елементи як президентської, так і парламентської республіки. Її головною ознакою є подвійна відповідальність уряду: перед президентом, який є фактичним очільником виконавчої влади, і перед парламентом, який зберігає контрольні функції. Такий баланс влади забезпечив Франції відносну політичну стабільність на десятиліття вперед і донині залишається фундаментом її державної системи.
Перший в історії України ядерний підземний вибух у промислових цілях
9 липня 1972 року неподалік від селища Хрестище Красноградського району Харківської області на глибині 2,5 кілометра було здійснено перший в історії України ядерний підземний вибух у промислових цілях. Вибух організували для ліквідації масштабного аварійного газового викиду на свердловині одного з найпотужніших газоконденсатних родовищ. Звичні інженерні методи не дозволяли зупинити вогняний факел, що виривався з бурової. Тоді уряд СРСР ухвалив рішення застосувати ядерний заряд, щоб “збити” тиск і затушити полум’я. Операцію назвали «Факел». За потужністю цей підземний вибух поступався лише у 4–5 разів вибуху атомної бомби в Хіросімі.
Рішення про проведення ядерного вибуху було оформлене на найвищому рівні — постанову підписав Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Всі роботи проводилися в умовах цілковитої секретності. За розповідями очевидців, паралельно з технічною частиною експеримент мав і неофіційну «біологічну» складову. Територію навколо епіцентру було поділено на три зони — з радіусами 3, 5 і 8 кілометрів. У кожній зоні розмістили живих істот: курей, кіз, бджолині вулики. За їхнім станом після вибуху мали визначати вплив радіації. В результаті всі тварини загинули, хоча офіційних звітів про це не публікували.
Парадокс ситуації полягав у тому, що досягти основної мети вибуху — зупинки газового витоку — не вдалося. Газовий факел продовжував горіти ще кілька місяців і зрештою був ліквідований звичайними технічними засобами: розкриттям і перекриттям свердловини. Проте до місця вибуху одразу після операції повернулися мешканці найближчих сіл. За офіційними повідомленнями, небезпеки для населення не було, але жодних попереджень не оголошували, а заміри радіаційного фону, якщо й проводилися, не оприлюднювали.
Про цю подію пізніше розповідав академік Української національної нафтогазової академії Роман Макар, який у ті роки обіймав посаду заступника генерального директора ВПО «Укргазпром». Саме він згадував не лише про технічні аспекти, а й про психологічне тло навколо операції, замовчування наслідків та поспішне повернення жителів у зону вибуху.
Уже після розпаду СРСР, на початку 1990-х років, частково було розсекречено архіви щодо використання так званого «мирного атома» на території УРСР. Другий і останній зафіксований випадок ядерного вибуху на території України в мирних цілях відбувся 16 вересня 1979 року на Донбасі, на шахті «Юний комунар». Операцію назвали «Кліваж», що в шахтарському жаргоні означає підрив для розщеплення масиву породи. Потужність заряду тоді склала 0,3 кілотонни. Ця подія, так само як і «Факел», довгий час залишалася поза суспільним обговоренням і донині викликає суперечки щодо її реальних наслідків.
