90% українців знаходяться в стресі: Євгенія Близнюк про наслідки для бізнесу і працівників

Війна глибоко вплинула на почуття, поведінку та внутрішній стан українців. Вона стала фоном, на якому особисте життя, робота, соціальні зв’язки й емоційний баланс постійно змінюються. Втрата близьких, розлука з рідними, переїзди через небезпеку або мобілізацію — усе це сформувало нову реальність, у якій кожен вимушений шукати способи адаптації. Паралельно війна залишає свій слід у суспільній атмосфері: змінюється рівень довіри, критичності мислення, емоційної стійкості, а також умови праці та взаємини між роботодавцями й працівниками. Ці процеси вимагають від бізнесу, дослідників і суспільства в цілому здатності швидко реагувати та знаходити баланс між результатом і турботою про людей.

Соціолог, засновниця та директор Gradus Research Євгенія Близнюк вважає, що навіть у час війни люди продовжують відповідати на соціологічні запитання з певними корективами, але не можна говорити про масове закриття чи відмову від участі в опитуваннях. У Gradus Research використовують спеціальні методи для перевірки щирості респондентів. Наприклад, замість прямого питання про участь у корупційних практиках ставлять серію з п’ятнадцяти запитань, що стосуються різних ситуацій, пов’язаних із хабарництвом. Це ускладнює можливість давати неправдиві відповіді, адже для послідовної брехні потрібні особливі навички. Крім того, контрольні запитання дозволяють виявляти тих, хто намагається свідомо спотворювати дані, і виключати їх з підрахунків.

Експерт зазначає, що рівень горизонтальної довіри серед українців помітно зріс після початку повномасштабної війни. Це виявляється у готовності допомагати, підтримувати зв’язки та відчутті єдності. На відміну від суспільств з високим рівнем атомізації, як-от у Росії, де на участь в опитуваннях погоджується близько 2% населення, в Україні цей показник перевищує 30%. Це свідчить про якісно інший соціальний клімат, у якому люди готові взаємодіяти й ділитися своїми поглядами.

Вона наголошує, що війна та інформаційне середовище значно вплинули на критичність мислення. Постійний потік новин і активність у соціальних мережах спонукають людей реагувати емоційно, не завжди залишаючи час для осмислення й перевірки фактів. Це створює проблему, яку обговорюють фахівці, медіа та державні інституції: як зберегти свободу слова й водночас обмежити поширення фейків. За словами Близнюк, її дослідження показують, що найбільші зміни з початку війни відбулися у колі спілкування людей. Через високий рівень стресу вони схильні залишати поруч лише тих, чия позиція близька до їхнього власного бачення подій.

Євгенія Близнюк вважає, що рівень стресу в Україні вже перебував на дуже високій позначці ще до початку війни, зокрема у 2020 році, коли світ переживав пандемію. Тоді багато хто вперше опинився у нетипових умовах, і психологічна адаптація відбувалася складно. Згодом, навіть у перші роки війни, спостерігалося певне зниження показників стресу у періоди відносного затишшя, коли люди намагалися «нормалізувати» реальність. За даними Gradus Research, нинішній рівень стресу в Україні становить 87–90%, що є максимально високим показником і перевищує середній рівень у європейських країнах, де він сягає близько 70–75%.

Аналізуючи ринок праці, вона зауважує, що в Україні утворився структурний розрив між запитом роботодавців і доступними кандидатами. Багато кваліфікованих фахівців виїхали за кордон, і тепер компанії змушені шукати альтернативи: наймати менш досвідчених працівників, молодь або навіть запрошувати спеціалістів з інших країн. Частина роботодавців інвестує у навчальні програми, щоб виростити нових професіоналів, або проводить перекваліфікацію жінок та людей старшого віку. При цьому ситуацію не можна назвати ринком працівника — знайти відповідну роботу також непросто.

Експерт пояснює, що нині виграє так званий «ринок існуючого працівника». Роботодавцям вигідніше утримати вже наявного спеціаліста, ніж шукати нового, тож значна увага приділяється внутрішнім командам і заходам для зниження плинності кадрів. Це завдання ускладнюється тим, що люди втомлені, вигорання та розчарування поширені.

Щодо мотиваційних факторів, Близнюк зауважує, що працівники насамперед очікують фінансової підтримки, хоча не відкидають і важливість нематеріальних стимулів. Це пояснюється історичною чутливістю до економічної нестабільності та багатьма кризами, які пережила країна. Фінансова складова сприймається як реалістичний запит до роботодавця, тоді як завершення війни не залежить від бізнесу.

На думку соціолога, під час війни значення мають також емпатія та створення здорової атмосфери на роботі. Турбота, підтримка психолога, додаткові вихідні або гнучкий графік — усе це, за словами респондентів, підвищує лояльність. Те, що до війни могло здаватися другорядним, сьогодні стає одним із ключових чинників утримання кадрів. Це не лише питання навичок керівників, але й результат продуманої внутрішньої політики компанії.

Щодо настроїв українців стосовно еміграції, вона зазначає, що рівень зайнятості залишається близьким до довоєнного, а масового зростання безробіття немає. Близько 12% опитаних готові виїхати у разі погіршення ситуації. Рішення залежить від особистих обставин: наявності досвіду подорожей, знання мов, контактів за кордоном. Ті, хто не має такої підтримки, залишатимуться у своїх регіонах або переїжджатимуть лише у відносно близькі безпечні місця. Внутрішня міграція здебільшого відбувається у сусідні області, а не з одного кінця країни в інший, що пов’язано з прагненням зберегти звичне середовище та надією повернутися додому. За відсутності нових значних воєнних потрясінь українці намагатимуться залишатися на місці. Якщо ж ситуація погіршиться, 10–12% можуть переїхати у більш безпечні регіони або за кордон, обираючи ті варіанти, де є підтримка та умови для швидкої адаптації.