“Ядерна загроза на сьогоднішній день мінімальна, цьому протистоїть сам Путін”: Вадим Денисенко

Питання ядерної загрози знову опинилося в центрі світового порядку денного через ескалацію війни Росії проти України. Ця тема бентежить як політиків, так і пересічних громадян у всьому світі. Війна, розв’язана Кремлем, має безліч вимірів: військовий, економічний, політичний та інформаційний. Проте найбільш резонансним аспектом залишається ядерна риторика, яка не лише спричиняє паніку, але й ставить під загрозу глобальну безпеку.

Історично ядерна зброя завжди розглядалася як інструмент стримування, а не як засіб ведення війни. Але сьогодні, вперше за десятиліття, ймовірність її застосування стала темою не лише закритих дискусій, але й відкритих публічних заяв. Погрози з боку РФ викликають занепокоєння: чи можливий ядерний удар, і що може зупинити Путіна?

Український політичний аналітик, депутат Верховної Ради VIII скликання Вадим Денисенко вважає, що Путін не зміг залякати Захід загрозами ядерної війни.

“Путіну не вдалося зробити інформаційний бліц-криг і перелякати Захід ядерною війною. Через кілька днів після застосування балістичної ракети по Дніпру стало остаточно зрозуміло, що розрахунок Кремля провалено, а застосування Україною британських та американських ракет не несе (як мінімум поки що) ядерної загрози для світу та України”, — зазначає Денисенко.

За його словами, західна підтримка України триває, а сучасні британські та американські ракети демонструють свою ефективність, не викликаючи ескалації до ядерного рівня. Отже, перший етап —  спроба дестабілізувати Захід страхом — завершився безуспішно.

Зараз, за словами аналітика, триває другий етап — так звана “війна нервів”. Вона передує можливим переговорам, які можуть розпочатися лише після стабілізації фронту. Росіяни накопичують ресурси, зокрема озброєння та людську силу, для виснажливих обстрілів України.

Денисенко наголошує:

“Зараз ми перейшли до другого етапу цієї битви (я б її назвав “передпереговорною битвою”). І цей етап – це війна нервів. Як довго триватиме цей етап? Судячи з усього, як мінімум, кілька тижнів. Росіяни накопичили достатньо зброї для виснажливих для України обстрілів і кидають все, що мають з людської сили. 

Також варто звернути увагу на те, що зараз по людській силі і її накопиченню співпало, як мінімум два позитивних для Кремля фактори. Після Курська, коли зʼявилася загроза мобілізації без грошей, дещо збільшилася кількість контрактників, які до того займали вичікувальну позицію і чекали підвищення розцінок за контракт (вони просто злякалися, що буде мобілізація і грошей не заплатять). Окрім того, зараз закінчився осінній дембель, який також дав додаткові ресурси контранивів. Є ще третій фактор, поки теоретичний фактор – це обвал рубля. Цілком імовірно, що через це може відбутися ще один невеликий скачок кількості тих, хто все ще роздумує про обмін життя на гроші. Тому, на жаль, наші прогнози про те, що люди в росіян мають закінчитися в листопаді-грудні, виявилися дещо помилковими. Зараз можемо говорити, що до березня-квітня ворог може вести мʼясні штурми”.

Політичний аналітик називає причини війни:

“Причин цієї війни є три: 1) Росія перестала бути третім полюсом світу; 2) Росія втратила необмежені поліцейські функції на пострадянському просторі; 3) Путін вважав, що приєднавши Україну він зупинить деславʼянизацію Росії. В Кремлі думали, що швидка триденна війна дозволить вирішити всі три питання. Зараз вже зрозуміло, що жоден із трьох пунктів Путіну не вдасться вирішити. Але це все одно головні фактори того, чому Путін хоче продовжувати війну.

Більше того, він розуміє, що за будь-яких обставин в нього є гроші на ведення війни ще на півтора-два роки, а можливо і трохи більше (все залежить від нафтової коньюнктури). Проти продовження війни говорять наступні фактори:

1) Росія стає технологічно залежною від Китаю в галузях економіки 21 століття і у них є максимум 2-3 роки, щоб не перетворитися на країну, яка не може взагалі будувати свою економіку без Китаю;

2) Росія боїться обвалу ціни на нафту, якою лякає їх Трамп, що може спричинити внутрішні проблеми, адже грошей не вистачатиме ні на що. Простіше кажучи, в переговорному процесі у Путіна є дилема: продовжити війну і спробувати добитися поставлених в 2022 році цілей, що практично нереально, або ж відступити на крок назад і добитися зняття санкцій. Поки відповіді на це питання немає, перш за все, в самого Путіна”.

За словами Денисенка, попри тиск з боку радикального оточення, яке вважає ядерний удар способом продовжити своє політичне життя, сам Путін не готовий ухвалити це рішення, він боїться не лише за своє життя, але й за дві ключові речі. По-перше, остаточна ізоляція Росії, яка стане неминучою після ядерного удару. По-друге, власне місце в історії, яке Путін хоче зберегти як лідер, що зміцнив Росію, а не перетворив її на ізгоя.

“Ядерний удар про який так багато говорили різні російські політики стає фактором сьогоднішньої політичної риторики (попри удар балістикою по Дніпру риторики) через низку причин. Виглядає, як на мене, наступне: навколо Путіна є група радикалів (Патрушев, Ковальчукаи і частково Чемезов та Вайно) – старі діди (крім Вайно), які хочуть бути більш радикальними за Путіна і грають в яструбів. І вони щиро вірять, що ядерний удар продовжить їм політичне життя, а Росії поверне велич. І вони починають качати Путіна публічно (головним спікером є Ковальчук, партнер Путіна по історичним дискусіям і, що не менш важливо, головний геронтолог Кремля, який доводить Путіну, що жити можна до 130 років).

На жаль, виглядає так, що на відміну від карибської кризи, коли був один публічний опонент Хрущова (Мікоян), зараз публічного опонента може й не бути (крім заяви Медвєдєва, про те, що “ми не божевільні” ми нічого не почули). Ядерний удар, в розумінні цих дідів зацементує їхню владу і владу їхніх дітей. Хоча це також міф. Є ще один персонаж – заступник глави адміністрації Путіна Кірієнко, який мовчазно на все це дивиться і вважає, що післяядерна ізоляція Путіна перетворить його (Кірієнка) на де-факто Президента.

Хто цьому протистоїть? Як би це дивно не звучало, але це сам Путін. Або точніше його страх. Путіна боїться не лише за своє життя, але й іще за дві речі: по-перше, він  дуже боїться остаточної ізоляції. А ядерний удар з великою долею імовірності призведе саме до цього. По-друге, він боїться втратити свою главу в підручнику з історії. І ці дві речі головний стримуючий фактор, як мінімум, на сьогоднішній день. І тому повторю те саме, що й казав тиждень тому: ядерна загроза на сьогоднішній день мінімальна”, – написав на своїй сторінці в Фейсбук Денисенко.

Він також зазначає, що питання замороження конфлікту може стати частиною глобальних угод за участі США.

“Питання заморозки конфлікту в Україні Трамп спробує вирішити до своєї інавгурації (вірогідність того, що це вдасться, поки невисока, але ситуація міняється ледве не щодня). Вже зараз ми можемо говорити, що наше питання буде вирішуватися, як частина великих угод Трампа по всьому світу. Точно так само, можемо стверджувати, що Путін буде тягнути час з реальними переговорами доти, доки не зрозуміє, що лінія фронту стабілізувалася. Але, я впевнений що не переговори, а обмін думками на нижчому рівні вже почався”, – вважає експерт.