Рішення влади “згори” без діалогу з українцями лише множать суспільний негатив: Валерій Чалий

У суспільстві все частіше постає питання не лише про зміст конкретних державних рішень, а й про сам механізм їх ухвалення. У ситуації, коли влада діє без відкритого діалогу, навіть ті ініціативи, які могли б мати раціональне підґрунтя, зустрічають спротив і недовіру. Проблема полягає не у формулі, цифрах і  економічних показниках, а в тому, що процес ухвалення рішень дедалі більше нагадує замкнене коло, у якому відсутній обмін думками з тими, хто здатен бачити ризики або пропонувати альтернативи. Такий стиль управління поступово формує відчуження між владою і суспільством, а разом із ним — розчарування, яке з часом переростає у недовіру до самої держави.

Дипломат, колишній посол України у США Валерій Чалий вважає, що корінь проблеми полягає у відсутності попереднього обговорення важливих державних рішень з експертами, представниками громадянського суспільства, народними депутатами та аналітичними центрами.

Він зазначає, що рішення часто ухвалюються поспіхом, без консультацій, а потім упроваджуються силовим способом — так, ніби їх нав’язують суспільству «через коліно». Після цього, коли реакція людей виявляється переважно негативною, влада змушена відступати, відмовлятися від попередніх обіцянок або просто замовчувати власні ініціативи, які не виправдали очікувань.

“Вас же думка людей, навіть фахівців, спочатку не цікавить, від слова зовсім.

Ви самі собі режисери й продюсери. Та що там вже, відкинимо немодну тепер скромність: ви – королі.

А от після масової негативної реакції ви можете зразу все це забути, начеб-то й не було “гігавату Зеленського”, або “мільярду дерев”. Звісно, цього всього й не стало, а певні (очевидно – часткові результати) зникають, як тіні, на тлі незадоволення людей, що їм, фактично, набрехали”, – наголошує Валерій Чалий.

Такий сценарій, на його думку, повторюється постійно: від масштабних державних проєктів до короткочасних соціальних програм, що зникають без пояснень, щойно стикаються з критикою.

Чалий наголошує, що мова йде не про конкретні програми чи популістські ініціативи, а про глибшу системну проблему — деградацію якості державного управління. На думку дипломата, відсутність оновлення кадрів, замкненість у вузькому колі радників і нехтування інституційними процедурами призводять до зниження рівня професійності у прийнятті рішень. Це породжує неефективність, самовпевненість і відірваність від реальних потреб суспільства.

Валерій Чалий зауважує, що відмова від відкритої комунікації з громадянами та фахівцями перетворює процес державного управління на монолог, у якому влада чує лише саму себе. В таких умовах навіть потенційно корисні ініціативи сприймаються як нав’язані зверху, а не як результат спільної праці. Подібний підхід формує атмосферу зарозумілості й самовпевненості, у якій панує переконання у власній безпомилковості. Це, у свою чергу, є проявом того, що в психології описується як ефект Даннінга-Крюгера — коли обмежене коло людей переоцінює власні компетенції й водночас не здатне помічати власні помилки.

На думку Чалого, уникнути таких наслідків можливо лише за умови відкритого діалогу між владою та суспільством. Він переконаний, що якби подібні ініціативи, наприклад, «кешбек» чи програма «УЗ-3000», були заздалегідь обговорені з експертами, фахівцями та навіть критиками, вони могли б перетворитися з адміністративних експериментів на реальні рішення, що враховують суспільні потреби. Участь різних сторін у процесі формування державної політики створює відчуття спільної відповідальності і дає змогу зменшити ризик помилок, які надто дорого обходяться державі і громадянам.

Дипломат підсумовує, що головна слабкість сучасної системи управління полягає не у браку ідей чи ресурсів, а небажанні влади слухати й чути інших. Без цього будь-яка ініціатива, навіть найкраща за змістом, приречена на непорозуміння і втрату довіри, що з часом стає однією з найглибших загроз для держави.