Зараз на вулицях українських міст і сіл дедалі частіше вибухають конфлікти, від яких стає моторошно. Люди, які пройшли пекло фронту і залишили там своє здоров’я, повертаються в тилу не до заслуженої поваги, а до нових битв за власну гідність. Головна біда в тому, що суспільство, виснажене роками стресу, починає звикати до війни і водночас втрачати чутливість. Ветеранів дедалі частіше сприймають не як щит, що врятував країну, а зручну мішень для зливу злості, побутових розбірок чи відвертого свавілля. Справа дійшла до того, що захисників на протезах б’ють на вулицях через дорожні суперечки, на них нападають місцеві «круті», а рейди ТЦК часом нагадують кримінальні розправи. Коли людина, яка віддала за спокій тилу власне здоров’я, змушена знову захищатися від своїх же співвітчизників, це ламає щось дуже важливе всередині нації.
Ветерани під прицілом: як мобілізаційні рейди стають кримінальними справами
Вуличні перевірки документів дедалі частіше переростають у справжні бойові дії в тилу, де з одного боку опиняються представники ТЦК, а з іншого — люди, які вже віддали фронту своє здоров’я. Замість конструктивного діалогу в хід ідуть кулаки, сльозогінний газ і навіть зброя, а фіналом цих історій стають кримінальні справи.
5 червня столична поліція висунула підозри співробітнику Шевченківського ТЦК та його колезі з добровольчого формування, які під час рейду на вулиці Стеценка в Шевченківському районі міста Києва, влаштували розбірки з водієм. Суперечка через питання проходження військової служби закінчилася ударами та порцією газу з балончика в обличчя чоловіка. Судмедекспертиза згодом зафіксувала у потерпілого травми, але справжній скандал спалахнув, коли з’ясувалося ім’я водія. Ним виявився Артем Мороз — ветеран війни, який втратив на фронті обидві ноги, але після важкої реабілітації повернувся до армійського тилу, щоб допомагати побратимам. Командуванню Сухопутних військ довелося публічно вибачатися за дії своїх підлеглих, а нападників тепер обіцяють відправити на передову.
Ця історія перегукується з випадком у Харкові, де працівники ТЦК не просто побили ветерана з дружиною, а ще й відібрали 500 євро. Тоді у січневий вечір Олександр поспішав на вокзал, щоб зустріти дружину, але звичайна поїздка за лічені хвилини перетворилася на сцену з кримінальної хроніки. На проїжджу частину, ледь не під колеса його автомобіля, раптово вискочили двоє чоловіків у балаклавах — один у цивільному одязі, інший в камуфляжі без жодних шевронів. Олександру вдалося вчасно загальмувати, уникнувши аварії, і він вийшов з машини, щоб з’ясувати причину такої небезпечної поведінки пішоходів. Проте увагу чоловіка прикувало, що зовсім поруч група людей у військовій формі силоміць заштовхувала в мікроавтобус хлопця. Зрозумівши, що став свідком так званої «вуличної мобілізації», Олександр вирішив не залишатися осторонь і зробив людям у формі зауваження, запитавши, що вони роблять і чому створюють небезпеку на дорозі.
Реакція на зауваження виявилася миттєвою та агресивною. Замість пояснень чоловіки у формі перейшли на образи й нецензурну лайку, пригрозивши, що зараз «запакують» і його самого. Олександр спробував розрядити ситуацію, пояснивши, що він є ветераном війни, учасником бойових дій і вже списаний зі служби за станом здоров’я. Проте цей аргумент нападників не зупинив, і конфлікт швидко переріс у фізичне насильство. Ветерана повалили на землю, один з чоловіків затиснув його шию ззаду задушливим прийомом, після чого Олександра жорстоко побили. У цей момент до місця події підбігла його дружина Ольга, яка намагалася захистити чоловіка та припинити бійку, але в результаті постраждала й сама.
Наслідки цієї зустрічі для подружжя виявилися важкими. Лікарі, які оглядали Олександра в лікарні, діагностували в нього закриту черепно-мозкову травму, струс мозку та перелом кісток носа, а рентген підтвердив численні глибокі забої голови та щелепи. Його дружина Ольга також отримала травми у вигляді забоїв руки та пальця. Зараз постраждалі намагаються добитися справедливості через правоохоронні органи, а сам інцидент набув розголосу завдяки місцевим журналістам, які зафіксували свідчення очевидців.
Подібні дикі події фіксуються по всій країні. На Чигиринщині патруль ТЦК влаштував напад на авто ветерана, який їхав з родиною польовою дорогою. Чоловіки в камуфляжі не придумали нічого кращого, як загнати патрон у патронник, погрожувати вбивством та задути салон машини газом. Коли на місце приїхала поліція, один із військкомів просто забарикадувався у власному авто.
Не менш жорстко події розвивалися у Луцьку, де на зупинці громадського транспорту до ветерана з інвалідністю ІІ групу внаслідок бойових поранень і контузій Петра Громика під’їхав бус з людьми в балаклавах. Спроба чоловіка з’ясувати, хто перед ним, закінчилася госпіталізацією із розбитим обличчям. Тепер справу вже забрало під свій контроль ДБР.
В Одесі під гарячу руку представників ТЦК взагалі потрапив військовий, який щойно повернувся з російського полону. Попри те, що він одразу надав для перевірки всі необхідні документи, зокрема посвідчення учасника бойових дій, військовий квиток та медичні довідки, невідомі силою заштовхали його до відомчого мікроавтобуса. При цьому в салоні автівки проти чоловіка застосували сльозогінний газ та завдали йому тілесних ушкоджень. Згодом потерпілого морпіха просто викинули з салону автомобіля, який у цей момент перебував у русі.
Сплеск суспільної напруги навколо процесів мобілізації в Україні знайшов своє чітке відображення в офіційній статистиці звернень до Офісу Омбудсмана, де зафіксовано стрімке зростання скарг на дії представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Спілкуючись з медіа, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець констатував, що порівняно з минулим роком кількість таких сигналів збільшилася в рази, хоча конкретну підсумкову статистику традиційно оприлюднять лише наприкінці річного звітного періоду.
Тилова жорстокість: чому ветерани знову стають жертвами насильства
Не відстають від працівників ТЦК в своїй агресії проти ветеранів і цивільні, тобто ті, кого військові захищають від зовнішнього ворога. Динаміка внутрішніх конфліктів в українському суспільстві дедалі частіше оголює небезпечну лінію зламу, де побутові суперечки трансформуються у цілеспрямовану агресію проти людей з фронтовим досвідом. Замість очікуваної суспільної підтримки, подяки та безумовної поваги до демобілізованих бійців, хроніка правопорушень фіксує серію жорстоких нападів, які спалахують в різних регіонах країни через тривіальні приводи.
Розгортання вересневого інциденту неподалік села Ротмістрівка, що на Черкащині, наочно ілюструє механізм переростання дорожнього хаосу в кримінальну площину з психологічним тиском. Конфлікт розпочався 3 вересня, коли автомобіль з батьками колишнього військовослужбовця Анатолія Гончаренка зазнав небезпечного маневру, так званого «підрізання», з боку іншого транспортного засобу, де перебували жителі Сміли. Отримавши інформацію від батьків, які помітили автівку кривдників у сусідньому селі Ташлик, Гончаренко спробував самостійно ідентифікувати водія. Не заставши опонента на місці, він демонтував державний номерний знак та виклав його фотографію у соціальні мережі задля публічного пошуку. Реагуючи на цей цифровий слід, місцевий житель Долотенко призначив ветерану зустріч, яка швидко переросла у фізичне протистояння з побиттям колишнього бійця.
Подальший розвиток подій навколо інциденту виявив системні проблеми з правовою захищеністю постраждалих на перших етапах розслідування. Співробітники поліції, які прибули на місце бійки, зафіксували стан учасників, викликали екстрену медичну допомогу та супроводили 37-річного потерпілого до лікарні. Попри видимі сліди ушкоджень на обличчі, чоловік спочатку категорично відмовився від госпіталізації, офіційно заявивши про відсутність претензій та попросивши припинити розгляд справи. У публічному просторі навіть з’явилося відео, де побитий ветеран вибачається і перекладає провину за дорожній інцидент на власних батьків. Така неприродна реакція змусила керівництво МВС, зокрема міністра Ігоря Клименка, назвати ситуацію ганебною, після чого правоохоронці провели повторну бесіду з потерпілим, і лише тоді він погодився подати офіційну заяву про нанесення тілесних ушкоджень.
Подібні прояви агресії щодо ветеранів фіксуються і у великих міських центрах, де до правопорушень виявляються причетними особи з владними повноваженнями. Яскравим прикладом такої вседозволеності став резонансний випадок у Дніпрі на центральному проспекті Дмитра Яворницького. Там група невідомих чоловіків у балаклавах та камуфляжній формі без жодних розпізнавальних знаків скоїла напад на колишнього військовослужбовця Дмитра Павлова, відомого під позивним «Син». Нападники не лише завдали потерпілому тілесних ушкоджень, але й незаконно обмежили його свободу, застосувавши кайданки. Причому в межах цього кримінального провадження, фігурував народний депутат Микола Тищенко.
Трансформація дрібних міжособистісних образ у групові звірячі розправи стає дедалі помітнішою у сільській місцевості, де нападники діють з особливою зухвалістю, ігноруючи присутність свідків. Прокурори вже скерували до суду обвинувальний акт щодо двох жителів Рогатинської громади, які ввечері 22 березня 2026 року в селі Дегова вчинили жорстоке побиття ветерана війни. Конфлікт визрів на ґрунті попередньої словесної перепалки між потерпілим та братом одного із фігурантів. Бажаючи помститися, зловмисники прибули до будинку, де перебував колишній боєць, і без зайвих слів один із них ударив його в обличчя. Коли ветеран зігнувся від болю, другий спільник завдав удару ногою в голову, після чого спільники продовжували наносити травми ногами по обличчю та грудній клітці навіть після того, як жертва впала. За висновками судово-медичної експертизи, ветеран отримав травми середньої тяжкості: переломи кісток носа та стінки лівої орбіти, а також чисельні садна й синці.
Аналогічний за рівнем жорстокості випадок стався на Тернопільщині в селі Настасів, де двоє місцевих жителів зважилися на збройний напад у приватних володіннях. Наприкінці літа, 17 серпня 2025 року, зловмисники проникли на подвір’я 33-річного ветерана під приводом вирішення особистих взаємин, які залишилися незавершеними під час попередньої розмови. Знаючи, що господар отримав важке поранення на фронті й об’єктивно позбавлений можливості чинити повноцінний опір, нападники почали бити його ногами. Окрім фізичного насильства, фігуранти заволоділи його нарізним карабіном DB-15 із двома десятками набоїв, здійснили кілька пострілів у безпосередній близькості від лежачого пораненого та пошкодили вогнем його автомобіль, продемонструвавши повне нехтування правовими нормами.
Проблема цинічного ставлення до ветеранів поглиблюється ще й тим, що об’єктами агресії стають бійці з ампутаціями, які проходять важкий етап реабілітації. В Індустріальному районі Харкова поліція затримала 43-річного громадянина, який у серпні 2025 року здійснив постріл з дев’ятиміліметрового травматичного пістолета ПМР у 22-річного військовослужбовця ЗСУ. Конфлікт, що виник поблизу багатоповерхового будинку, завершився тим, що нападник вистрілив у захисника впритул, а потім продовжив бити його руками й ногами. В результаті потерпілий, який втратив нижню кінцівку під час виконання бойового завдання у протистоянні з російськими окупантами й наразі пересувається за допомогою протеза, знову опинився на лікарняному ліжку через отримані травми, що вимагають додаткового медичного втручання.
Коли в країні доходить до того, що ветеранів і учасників бойових дій б’ють, принижують або сприймають як ворогів ті самі люди, яких вони захищали, це свідчить про моральну деградацію частини суспільства, втрату поваги до служби та розрив між фронтом і тилом. Якщо ця тенденція посилюватиметься, наслідком стане не лише озлоблення ветеранів, але й падіння готовності людей воювати за державу, яка не здатна гарантувати елементарну повагу своїм захисникам.
