У Римі почалося те, що журналісти називають найзагадковішими виборами в світі – конклав. Після смерті Папи Франциска минулого місяця католицька церква постала перед одним із найвідповідальніших моментів свого існування – обранням нового духовного лідера для понад мільярда вірян у всьому світі. Це голосування не схоже на жодне інше: воно огорнуте ритуалами, мовчанням, молитвами та суворими протоколами конфіденційності. У центрі уваги – 133 кардинали, які мають вирішити, яким курсом піде Церква у XXI столітті: чи збережеться дух реформ папи Франциска, чи розпочнеться інший, більш традиційний етап. У Сикстинській капелі, за зачиненими дверима, де навіть зв’язок глушиться спеціальною апаратурою, вирішується майбутнє католицизму.
Під “електронним замком”: як працює конклав
Усе розпочалося сьогодні з особливої меси Pro Eligendo Romano Pontifice – за вибір нового Римського Понтифіка. Після служби – тиша, молитва й перехід до головної сцени дії: Сикстинської капели, яка буквально опиняється під “електронним замком”. Навіть мобільний зв’язок у районі капели глушать, аби жодна зовнішня сила не вплинула на таємне голосування.
133 кардинали з 71 країни – це, без перебільшення, один із найрізноманітніших конклавів в історії. Вперше голосують представники п’ятнадцяти країн, серед них – Центральноафриканська Республіка, Гаїті, Малайзія, М’янма, Парагвай, Сингапур. Така широка географія – результат політики Франциска, який прагнув наблизити до центру Церкви ті регіони, які раніше залишались на периферії.
Перші бюлетені будуть кинуті вже сьогодні. Якщо жоден кандидат не набере дві третини голосів, голосування продовжиться завтра. Може відбутися до чотирьох раундів на день.
Серед вірян і пілігримів у Ватикані – чимало надій. Хтось мріє про першого Папу з Америки. Як повідомляє CNN, Анна Барретт Дойл, активістка з питань захисту дітей і реформ у Церкві, закликає обрати американця – не з політичних причин, а через досвід жорсткої боротьби з сексуальними злочинами священників у США. Вона вважає, що лише американські єпископи реально запровадили нульову толерантність до насильників і відкрито публікують їхні імена.
А тим часом кардинали, які вже здали телефони й вийшли з інформаційного простору, обідають, обговорюють кандидатів і готуються до першого голосування. Усередині не лише молитви, а й політика. Роздають досьє, переконують, просувають своїх — але ті, хто зібрався в Сикстинській капелі, розуміють: на них дивиться весь католицький світ.
Сьогодні в другій половині дня – перше голосування. І, можливо, вже зовсім скоро над Ватиканом підніметься білий дим.
Молитви, стратегії, політика: як проходить голосування
Голосування відбувається на тлі глибоких розбіжностей серед кардиналів щодо спадщини Франциска та майбутнього напрямку Католицької Церкви.
Папство Франциска було відзначене прагненням до інклюзивності, децентралізації управління та відкритості до сучасних викликів, таких як зміна клімату та міграція. Однак ці реформи спричинили напруження між прогресивними та консервативними фракціями в Церкві. Деякі кардинали прагнуть продовження курсу Франциска, тоді як інші бажають повернення до більш традиційних підходів.
Основні претенденти на понтифікат
П’єтро Паролін (Італія)
Державний секретар Ватикану, вважається поміркованим кандидатом, який може забезпечити стабільність та продовження дипломатичного курсу Франциска. Однак його участь у суперечливих фінансових угодах, зокрема з Китаєм, викликає занепокоєння серед деяких кардиналів.
Луїс Антоніо Таґле (Філіппіни)
Відомий як “Азійський Франциск”, підтримує соціальну справедливість та інклюзивність, зокрема щодо ЛГБТК+ спільноти та розлучених вірян. Його обрання могло б стати символом глобального характеру Церкви.
Фрідолін Амбонго Бесунгу (ДР Конго)
Президент єпископських конференцій Африки та Мадагаскару, представляє консервативне крило Церкви. Виступає проти благословення одностатевих пар та підтримує традиційні цінності
Петер Ердо (Угорщина)
Архієпископ Будапешта, відомий своїми консервативними поглядами, зокрема щодо міграції та традиційної літургії. Має підтримку серед кардиналів, які прагнуть повернення до більш традиційного курсу.
Маттео Цуппі (Італія)
Президент Італійської єпископської конференції, відомий як будівничий консенсусу та прихильник діалогу. Його обрання могло б сприяти єдності в Церкві.
Ключові виклики для нового Папи
Експерти вважають, що новий Папа має бути лідером, здатним об’єднати різні фракції в Церкві та ефективно вирішувати внутрішні та зовнішні виклики. Серед основних завдань – боротьба з сексуальними зловживаннями, фінансова прозорість та посилення ролі Церкви у світі. Обрання Папи з Африки або Азії могло б відобразити зростаючу роль цих регіонів у Католицькій Церкві, де спостерігається найбільше зростання кількості вірян. Однак деякі кардинали можуть віддати перевагу кандидату з Європи, який має глибоке розуміння внутрішніх процесів у Ватикані. Тож конклав 2025 року є визначальним моментом для Католицької Церкви. Вибір нового Папи покаже, чи продовжить Церква курс реформ Франциска, чи повернеться до більш традиційного шляху. У будь-якому випадку, світ очікує на лідера, який зможе об’єднати вірян та відповісти на сучасні виклики.
Колегія кардиналів, які обиратимуть наступного Папу Римського, є надзвичайно строкатою, як ніколи раніше. Завдяки Францискові, який прагнув зробити католицьку Церкву більш глобальною, серед виборців тепер значно більше представників з Глобального Півдня – країн Латинської Америки, Азії, Африки. Це змінило географію і внутрішню динаміку майбутнього конклаву.
Чимало кардиналів, призначених Франциском, поділяють його бачення Церкви, відкритої до діалогу, спрямованої на допомогу знедоленим, зосередженої на соціальній справедливості, екології та миротворчих місіях. Однак ця “реформаторська” група далека від однорідності. Її представники часто мають дуже різний культурний та теологічний досвід, а також неоднакове ставлення до складних тем на кшталт ЛГБТ, ролі жінок чи церковної дисципліни. Саме це, як зауважує ватиканістка Меллоні, робить майбутнє голосування надзвичайно непередбачуваним: це не протистояння чітко окреслених таборів, не боротьба “лібералів” проти “консерваторів”, а складний колаж з мікроальянсів, які формуються довкола поглядів, особистого досвіду та церковної стратегії.
На іншому фланзі – група доктринальних консерваторів, зокрема з Європи та Північної Америки. Вони непохитні у збереженні традиційної моралі та церковної дисципліни, виступають проти надто швидкої або радикальної лібералізації. Хоча сьогодні вони в меншості, особливо з огляду на домінування францисківських призначенців, саме ці кардинали мають сильні зв’язки в Римській курії та впливових колах Ватикану.
Окрему роль можуть відіграти так звані «пастирі-прагматики» – архієпископи великих мегаполісів, таких як Маніла, Сан-Паулу чи Чикаго. Вони щоденно зіштовхуються з життєвими проблемами сучасного світу й намагаються знаходити гнучкі рішення, не порушуючи при цьому церковної доктрини. Їхня позиція поміркована, і саме така постать може виявитися компромісною фігурою, навколо якої згуртується більшість.
Італійське лобі: тиха боротьба за повернення папства
Не варто забувати й про італійське лобі. Хоча його вплив за понтифікату Франциска значно зменшився, італійські кардинали все ще мають глибокі корені у ватиканській адміністрації та прагнуть повернення папства до Італії після трьох поспіль неіталійських понтифіків. Їхні дії здебільшого відбуваються непублічно, під час неформальних вечерь і зустрічей у гостьовому домі Святої Марти, де зупиняються кардинали.
Врешті, у кожному конклаві є ті, кого називають «творцями Пап» – кардинали з авторитетом, дипломатичним хистом і широкою мережею довіри. Вони рідко балотуються самі, але вміють майстерно спрямовувати вибір інших. До таких можна зарахувати, скажімо, кардинала Маттео Зуппі (Італія), Луїса Антоніо Тагле (Філіппіни) чи держсекретаря Ватикану П’єтро Пароліна.
Отже, наступний конклав – це не просто вибори нового понтифіка. Це складний процес пошуку балансу між традицією і змінами, між Північчю та Півднем, між різними уявленнями про місію Церкви в XXI столітті. Єдине, що наразі можна сказати напевно, як жартома зауважує Меллоні, – це те, що новим Папою буде чоловік.
Новий Папа і стара війна: як Ватикан може вплинути на голос світу щодо України
Вплив результатів конклаву на світову політику, зокрема на перебіг війни в Україні, може виявитися значущим, хоч і не обов’язково безпосереднім. Папа Франциск, попри свою глобальну харизму та гуманістичний пафос, неодноразово викликав гостру критику за позицію щодо війни в Україні – надто обережну, неоднозначну, іноді болюче нейтральну. Його постійні заклики до миру «за будь-яку ціну», відсутність чіткої оцінки агресора й готовність говорити з Москвою були сприйняті багатьма як моральна двозначність.
Новий Папа може або продовжити цю дипломатичну лінію, або розвернути її у бік чіткішого морального засудження зла, що стане не лише духовним жестом, а й важливим сигналом для мільйонів католиків, політичних лідерів і світових медіа. Особливо якщо новий понтифік походить із регіону, де краще розуміють небезпеку авторитаризму й травму колоніального насильства – Латинської Америки, Африки, Східної Європи.
Папа, який чітко й публічно назве війну Росії проти України злочинною, зможе змінити риторику дипломатії Святого Престолу, вплинути на релігійний наратив у Європі, зміцнити моральну позицію західної коаліції та навіть вплинути на ставлення частини світового Півдня. Натомість Папа, який залишиться в дусі обережного балансу Франциска, навряд чи зможе змінити сприйняття Ватикану як морального арбітра в найбільшій війні Європи після 1945 року. Тож вибір Папи – це не лише церковна справа. Це також послання світові про те, чи готова Католицька Церква говорити чіткою і прозорою мовою в епоху великого зла.
