Тіньова економіка в Україні давно є серйозною проблемою, яка впливає на доходи Держбюджету, інвестиційний клімат і довіру бізнесу до держави. Вона складається не лише з неофіційної торгівлі чи нелегальної зайнятості, а й з більш витончених схем ухилення від податків, якими активно користуються великі й середні підприємства. Її реальні масштаби виміряти складно, адже залежно від методики оцінка може суттєво відрізнятися.
Старший економіст «CASE України» Володимир Дубровський вважає, що останні офіційні дані Міністерства економіки датуються ще 2021 роком, і тоді рівень тіні оцінювали приблизно у 30%. Вже після початку великої війни тодішня міністерка економіки Юлія Свириденко говорила про близько 40%. Однак консалтингова компанія Ernst & Young у 2023 році визначила нижчий показник — менше ніж 20%, але ця оцінка стосувалася лише тіньових готівкових платежів. Експерт зауважує, що така методика описує щонайбільше половину схем, адже великі підприємства віддають перевагу більш технологічним методам ухилення від сплати податків, які дають змогу знизити транзакційні витрати.
Експерт наголошує, що в розвинених країнах рівень тіні зазвичай не перевищує 10–15% від валового внутрішнього продукту. Для України така мета є нереалістичною. У найуспішніших країнах, які можна порівняти з Україною за якістю державного управління, рівень тіньової економіки становить 20–25%.
На думку Дубровського, якби в Україні вдалося зменшити тінь удвічі й наблизити її до цих показників, то бюджетні надходження зросли б на 400–500 мільярдів гривень. Такі кошти у військовий час можна було б спрямувати на підвищення винагороди військовим або на розвиток оборонної промисловості, а в мирний час — використати для переходу від податку на прибуток до податку на виведений капітал і зменшення податку на доходи фізичних осіб до 10%. Він підкреслює, що така зміна не лише стимулювала б економічний розвиток, але й сприяла б подальшій детінізації.
За словами експерта, одна з основних проблем полягає у тому, що міжнародні радники уряду часто спираються на власний досвід, здобутий у країнах із зовсім іншою структурою економіки. Україна ж відрізняється тим, що значна частка податкових надходжень втрачається через агресивні схеми ухилення, якими користуються саме великі підприємства. Вони мають неформальні зв’язки, які дозволяють уникати сплати податків. Саме через це увага міжнародних експертів, зокрема представників Міжнародного валютного фонду, відволікається на інші сфери — наприклад, на спрощену систему оподаткування.
Дубровський наголошує, що така оцінка є хибною, адже система спеціальних податкових режимів для мікробізнесу та самозайнятих діє в більшості країн світу, зокрема у Європейському Союзі. Хоча ця система може створювати можливості для зловживань, їхні масштаби незначні у порівнянні з великими схемами ухилення від оподаткування.
Він вважає, що звинувачення спрощеної системи у масштабному обслуговуванні тіньових схем є необґрунтованим. Аргумент про відсутність бухгалтерського обліку у підприємців і можливість реалізації незаконного або контрабандного товару через роздрібну торгівлю, на його переконання, не витримує критики. Каналів збуту у такій сфері є сотні тисяч, тоді як джерел походження тіньових товарів — лише десятки, і саме там потрібно зосереджувати контроль. Переслідування продавців дрібної роздрібної торгівлі є боротьбою з наслідками, а не з причинами. Досвід тотальної фіскалізації другої і третьої груп спрощеної системи це підтверджує: проблем вона не вирішила, натомість створила додатковий тиск на мікробізнес.
Дубровський також зауважує, що Україна має дві особливості, які відрізняють її від інших держав. Перша — це індустрія конвертаційних центрів, які виникли ще у 1990-х роках, особливо поширилися за часів президентства Віктора Януковича і збереглися донині. Вони займаються переведенням грошей у готівку для виплати зарплат у конвертах, махінаціями з податком на додану вартість та виготовленням фіктивних документів для контрабандного чи «скруткового» товару. Ця діяльність, на відміну від інших схем, має кримінальний характер і може існувати лише під прикриттям силових структур. Грузинський реформатор Каха Бендукідзе ще у 2014 році радив Україні передусім знищити цю індустрію, оскільки її учасники ніколи не займалися й не займуться нічим іншим, але цього зроблено не було.
Друга особливість, на думку експерта, полягає у спадковості інституційної пам’яті податкової служби, яка бере свій початок з середини 1990-х років, коли Микола Азаров перетворив податкову на інструмент ручного контролю бізнесу з боку президента Леоніда Кучми. Саме тоді заклалася репресивна корпоративна культура податківців і традиції корупційного прикриття схем, які, за словами експерта, живі й сьогодні. Дослідження «CASE України» підтверджує це: лише 22,2 відсотка підприємців вважають, що податкова реально бореться з ухиленням від податків, тоді як 27,5 відсотка переконані, що вона «кришує» ці схеми.
На думку Дубровського, найперспективніші кроки у боротьбі з тіньовою економікою полягають у радикальному вдосконаленні адміністрування, ліквідації конвертаційних центрів і перезапуску податкової та митної служб. Він звертає увагу, що саме цим має займатися Бюро економічної безпеки, проте воно уникає цієї функції через своє походження від податкової міліції. Єдиний випадок викриття конвертаційного центру, що відбувся нещодавно, був заслугою Служби безпеки України, яка взагалі не мала б займатися подібними справами. Він висловлює сподівання, що після реформування Бюро економічної безпеки боротьба з «конвертами» стане системною і поступово призведе до зникнення цього явища.
Експерт також зазначає, що перезавантаження митної служби вже почалося, хоча й гальмується урядом, і саме цей сценарій закладений у проєкт бюджету на 2026 рік. Водночас реформування податкової служби навіть не розглядається на законодавчому рівні, що пояснюється спротивом частини міжнародних експертів. На його думку, без такого кроку неможливо буде досягти суттєвого зменшення тіньової торгівлі, зловживань із податком на додану вартість і виведення капіталу в офшорні юрисдикції.
Володимир Дубровський підкреслює, що саме на ці стратегічні проблеми має бути спрямована державна політика. Підвищення податків, посилення законодавчих вимог або обмеження спрощеної системи лише погіршать ситуацію, посилять тиск на малий бізнес і зруйнують перспективи економічного зростання. Вирішальним для України є не збільшення тиску на дрібних підприємців, а усунення головних структурних причин тіньової економіки.
