Діти без захисту: як у ТЦК змушували матір чотирьох дітей боротися за право бути поруч з ними

Держава, яка воює за своє майбутнє, не може забувати про тих, хто це майбутнє уособлює — про дітей, яким ще жити, навчатися, рости і відчувати себе захищеними. Коли мова йде про турботу про них, логічно, що першими у цьому колі безпеки мають бути їхні батьки. Випадок, про який повідомив народний депутат Олексій Гончаренко, викликає не лише подив, а й відчуття глибокого морального абсурду. У системі, яка повинна діяти чітко й справедливо, сталося те, що суперечить самій ідеї захисту: багатодітну матір, офіційно звільнену від служби, оштрафували за «ухилення» від військового обліку.

Абсурд, який набув офіційного вигляду

Жінка, медикиня за фахом, перебуває на військовому обліку з 2004 року. У 2023 році вона отримала документ, який офіційно підтверджував її звільнення від служби через багатодітність. Здавалося б, справа врегульована — статус чітко визначений, документи чинні, підстав для претензій немає. Проте з невідомих причин система «Резерв+» автоматично позначила її як порушницю, після чого територіальний центр комплектування (ТЦК) викликав її «для з’ясування обставин».

Те, що сталося далі, нагадує сцену з бюрократичної драми. За словами Гончаренка, коли жінка прибула до ТЦК, їй не дозволили залишити приміщення, примушували пройти військово-лікарську комісію та навіть погрожували ще одним штрафом — на 18 тисяч гривень — за «відмову». При цьому перший штраф, на 17 тисяч, уже було оформлено нібито за порушення військового обліку.

Мати на обліку, а діти — без підтримки

Жінка виховує чотирьох дітей самостійно. Батько не бере участі у вихованні і, як зазначає депутат, ухиляється від сплати аліментів. Замість того, щоб отримувати від держави підтримку як багатодітна мати, вона змушена витрачати сили, час і гроші на судові оскарження, намагаючись довести очевидне — що вона не є порушницею, а матір’ю, яка й без того несе подвійне навантаження в умовах війни.

Ситуація виглядає не просто несправедливою, а глибоко суперечливою: у той час, як держава декларує підтримку сімей військовослужбовців і захист прав дітей, її система здатна створювати ситуації, в яких мати чотирьох малолітніх дітей опиняється під адміністративним тиском і штрафами.

Як може функціонувати суспільство, де турбота про дітей перекладається на плечі людини, яку водночас карають за те, що вона виконує свій обов’язок перед родиною?

Помилка системи чи байдужість людей?

Помилка у цифровій базі «Резерв+», через яку багатодітну жінку позначили як порушницю, могла б бути просто технічним інцидентом, якби не її наслідки. Адже за сухими рядками протоколів стоїть реальна людина, що відповідає не лише за себе, а за життя чотирьох дітей. Такі історії показують, наскільки небезпечним може бути формальний підхід, у якому людина перетворюється на «запис» у системі, а не на громадянку з правами і конкретними життєвими обставинами.

Олексій Гончаренко назвав цей випадок «диким» і звернувся до Міністерства оборони з вимогою перевірити роботу «Резерв+» та алгоритми, які допускають подібні ситуації. Проте за межами парламентських заяв залишається запитання, яке турбує багатьох: хто відповідатиме за моральні й психологічні наслідки таких дій?

Для матері, яка щодня стикається з побутовими труднощами, штраф і приниження у військкоматі стають не просто бюрократичною проблемою, а травмою, яка руйнує довіру до держави.

Історія цієї жінки показує, наскільки важливою є людяність у механізмах державного управління. Коли мати чотирьох дітей отримує повістку, а потім штраф за те, що не з’явилася, попри офіційне звільнення, постає запитання не лише до конкретного ТЦК, а й до системи в цілому: хто захистить дітей, якщо їхня єдина опора піде на війну через бюрократичну помилку?

Жінка зараз вимушена відстоювати свої права у суді, витрачаючи власні ресурси, які могла б присвятити дітям і повсякденним турботам про сім’ю.

Діти, які виростають у воєнний час, вже втратили частину свого дитинства. Їхнє майбутнє залежить від того, наскільки дорослі — передусім ті, хто ухвалює рішення — усвідомлюють, що турбота про родину не суперечить обороні країни, а є її продовженням.

Такий випадок не можна списати на технічну помилку чи непорозуміння. Він виявляє глибшу проблему — розрив між законом, який мав би захищати, і практикою, що принижує. Якщо держава прагне бути справедливою, вона має не лише вести облік своїх громадян, а й пам’ятати, кого вона цим обліком зачіпає. Поки мати з чотирма дітьми змушена доводити, що має право залишатися поруч зі своєю родиною, питання про справжню цінність людського життя в системі державного управління залишається відкритим.