Дмитро Кухарчук заявив, що керівництво Могилянки не допустило до лекції фронтовика, бо він “надто правий”

Четвертий рік Україна стоїть у пекельній боротьбі за власне існування. Військові тримають оборону на передовій, ризикують життям, переживають обстріли, втрати, вогонь і холод, часто — сам на сам із війною. Вони повертаються додому не за пільгами чи славою, а щоб поділитися досвідом, сенсами, правдою. Щоб говорити з суспільством напряму, без фільтрів. Але що відбувається, коли навчальні заклади — ті, які повинні бути простором діалогу та пам’яті, зачиняють перед ними двері? Випадок, про який повідомив Командир другого штурмового батальйону Третьої окремої штурмової бригади Дмитро Кухарчук, не є поодиноким.

Дмитро Кухарчук жорстко висловився про заборону виступу бойового офіцера, фронтовика Євгена Врядника, відомого як друг Жекус, у стінах Києво-Могилянської академії. Він нагадав, що Могилянка — це не просто навчальний заклад, а установа з історією, яка з 1632 року була носієм української ідентичності, центром культури спротиву, осередком сили й духу.

Кухарчук підкреслив, що саме під цією символічною будівлею — «Культурно-мистецьким центром НаУКМА» — зібралися студенти. Вони стояли зовні, бо двері були зачинені. Лекцію військового скасували за рішенням так званого «етичного комітету» — через те, що виступаючий, мовляв, «занадто правий».

Выйськовий заявив, що тема лекції — «Героїчна порода: від старої України до Третіх визвольних змагань» э абсолютно природною й актуальною для воюючої нації, а сам лектор — не теоретик, не чиновник, а людина, яка пройшла через найгарячіші точки фронту. Він наголосив: Євген Врядник — боєць, який захищав Київ, а тепер не має змоги виступити в самому Києві, в аудиторії, де мали б шанувати таких, як він.

Кухарчук зазначив, що особисто звертався до представників керівництва Могилянки — до Дмитра Мазіна та Владислави Осьмак, і в розмові з ними від імені командування 3-го Армійського корпусу закликав не допустити приниження оборонців країни. Але ці звернення, за його словами, були проігноровані.

Він наголосив, що сучасна Могилянка дедалі більше нагадує «режимний об’єкт», де панує адміністративний тиск і закритість, а не простір вільної думки. І додав: така модель більше схожа на університет епохи Януковича, ніж на вільну академію, якою Могилянка завжди себе вважала.

Дмитро Кухарчук підкреслив, що ситуація з відмовою в лекції — це не поодинокий випадок, а питання загального ставлення до військових. Він назвав цю ситуацію сюрреалізмом четвертого року повномасштабної війни і запитав: чому люди, які ризикували життям заради незалежності, сьогодні мають відчувати себе чужими в українських університетах?

Військовий закликав до максимального публічного розголосу такої ситуації, а також звернувся до військової та освітньої спільноти з проханням дати оцінку подібним проявам. Він наголосив, що зараз ідеться не про одну лекцію — а про принципове питання: чи має військовий право бути почутим у державі, за яку він воював?

Кухарчук поставив жорсткі питання до керівництва академії: чому ці люди досі беруть участь в освітньому процесі? Чого вони вчать студентів? Зневажати армію? Ненавидіти тих, хто зі зброєю в руках захищав Київ і державу? Уникати правди, якщо вона не вписується в зручну ліберальну схему?

Отже, у низці навчальних закладів, які називають себе культурними, гуманітарними, ліберальними, вочевидь формується нова незручна традиція: витіснення фронтового голосу з освітнього простору. Голос тих, хто, ризикуючи всім, боронить державу, виявляється занадто «радикальним», «правим» або просто — «небажаним».