Питання гарантій безпеки для України виходить на перший план у контексті затяжної війни, яка точиться вже тривалий час. Дискусії про те, які саме гарантії можуть стати ефективними, набувають особливої актуальності на тлі пошуку політичних домовленостей між ключовими міжнародними гравцями, різних бачень у Києві, Брюсселі та Вашингтоні, а також відверто протилежної позиції Москви. Від того, наскільки надійними виявляться гарантії після завершення активної фази бойових дій, залежить майбутнє України й безпека всієї Європи. Саме це питання підняв народний депутат Микола Княжицький, докладно аналізуючи різні підходи й можливі моделі.
Микола Княжицький вважає, що головна мета гарантій безпеки полягає у створенні таких умов, за яких після завершення бойових дій війна не відновиться. Він зазначає, що якщо війна не закінчиться розгромом Росії, то переконливість гарантій для України в очах Путіна стане критичною, адже саме від цього залежатиме, чи зважиться Кремль невдовзі на нове вторгнення. Особливість нинішньої війни в Європі полягає у тому, що гарантії безпеки Україні фактично стають гарантіями безпеки для всієї Європи. Останні дні, як наголошує Княжицький, яскраво продемонстрували, наскільки по-різному Україна, Європа, США та Росія розуміють сам термін «гарантії безпеки».
Він пояснює, що Україна розглядає їх як механізм залучення армій країн-гарантів у разі нового вторгнення. Європейські країни натомість не готові відправляти свої війська у повномасштабну окопну війну, подібну до тієї, яку нині веде Україна. Йдеться лише про можливість розгортання окремих контингентів у тилу, під координацією та прикриттям США.
Княжицький зазначає, що Пентагон уже заявив про мінімальну роль Сполучених Штатів у цьому процесі, але що саме криється за такою заявою, поки не зрозуміло. Росія ж взагалі заявила, що військ НАТО в Україні бути не може, а гарантувати безпеку Україні, на її думку, має сама Росія і, можливо, Китай. Він наголошує, що поєднати ці прямо протилежні очікування надзвичайно складно, але рано чи пізно доведеться знайти відповідь на це питання.
Нардеп звертає увагу, що невеликі контингенти іноземних військ, про які говорять європейці, самі по собі не становлять великої проблеми. Він наводить приклад трьох країн Балтії, де сумарний контингент військ НАТО становить близько п’яти з половиною тисяч солдатів, а до 2027 року планується збільшити його до десяти тисяч. Десять тисяч військових не здатні зупинити потенційне російське вторгнення, але сам факт бойових зіткнень між російською армією і військовими Німеччини, Канади чи Іспанії став би потужним стимулом для цих країн активізувати статтю 5 договору НАТО й відправити додаткові війська на східний фланг.
За його словами, формально стаття 5 не містить прямого обов’язку вводити війська, проте якщо на східному фронті загинуть італійські чи французькі солдати, уряди Риму й Парижа не матимуть іншого політичного вибору, окрім як відповісти на виклик і відправити свою армію. Будь-який інший варіант виглядатиме як капітуляція.
Княжицький підкреслює, що теоретично розміщення аналогічних військових контингентів країн-гарантів в Україні могло б мати подібний ефект. Проте без США і без НАТО це не працює. Жодна європейська країна сьогодні не має повноцінної армії. Навіть найсильніша серед них армія Польщі не завжди може захистити власний простір, дозволяючи російським дронам залітати на територію країни. Один із таких дронів днями впав неподалік від Варшави через закінчення пального. Якщо участь США у гарантіях безпеки Україні буде мінімальною, це не стане серйозним стримувальним фактором для Росії.
Нардеп звертає увагу на питання, що станеться, якщо Росія завдасть ракетного удару по французькому миротворчому гарнізону, який перебуватиме, наприклад, у Львівській області, й унаслідок цього загинуть чи зазнають поранень французькі військові. Якщо такий гарнізон буде захищений статтею 5, це означатиме напад на НАТО. Якщо ж ні — тоді американці можуть сказати: «Ви самі нарвалися, тож і воюйте далі самі». У такому випадку Франція опиниться у війні з Росією, але без гарантій НАТО.
Він підкреслює, що подібних питань насправді дуже багато, і кожне з них може перетворити дискусію про європейські гарнізони в Україні на фантастичні роздуми. Європейці не хочуть воювати з Росією, і це очевидно. Не менш очевидно, що відсутність США серед країн-гарантів і непоширення на Україну статті 5 угоди про НАТО є занадто слабкою гарантією, щоб Росія справді її боялася.
Княжицький робить висновок, що сьогодні у світі є лише одна армія, яка готова і морально, і фактично протистояти Росії, і це Збройні Сили України. Тому майже єдиною реальною гарантією безпеки для України може стати створення на базі ЗСУ спільної європейської армії. Ця армія має фінансуватися, озброюватися і готуватися європейцями. Це повинно включати й соціальні механізми — європейські системи соціального захисту, охорони здоров’я, а також зарплати напряму з Брюсселя. Такий підхід дозволить залучати до української армії амбітних військових і цивільних не лише з України, але й з інших країн. Сильна країна з потужною армією, оснащеною сучасною високотехнологічною зброєю, і буде найнадійнішою гарантією безпеки для України.
